"Шалом і мараба!". Нотатки затятого туриста [+ФОТО]

Чому єгиптяни задивлялись за мою подругу

Зі Львова до Єгипту летіти аж чотири години. Зате є час зробити чимало знімків з літака. Представившись журналістом, випросила у пілотів кілька знімків з кабіни літака. Однак згодом, зрозумівши, що порушують всі можливі й неможливі правила безпеки, попросили не публікувати фото. Добре, що з місць пасажирів фотографувати ніхто не забороняє.







Коли сходиш по трапу літака – спека б’є в обличчя. А вдома ж лежав сніг! Найсмішніше, що наші туристи в літаку вже перевдягнулись у шорти, а місцеві працівники ходили в теплих светрах та куртках.

Перше враження від Єгипту: "Куди ми потрапили! Тут відсутня цивілізація!" Ніби сучасний аеропорт, та навколо – справжня пустеля: ні дерев, ні інших будівель. Однак за десять кілометрів від аеропорту я пожвавішала: пальми, кущі, квіти й нові готелі.

Друге враження від Єгипту: єгиптяни сильно "запали" на мою подругу. Міцної статури – вона не худорлява модель. Смугляві чоловіки прикладали руку до вікна в автобусі, щоб привернути її увагу, махали руками, неоднозначно озирались. Не те, щоб я заздрила, однак не можна сказати, що вдома вона б’є всі рекорди з кількості залицяльників. З’ясувалось, що худенькі дівчата в Єгипті не в пошані. Якщо худа – можливо, хвора. А їм потрібні здорові жінки.



До обіду в Єгипті було спекотно, а пополудні сонце ховалось й ставало трішки вітряно. Як не як, а зима! Я була в захваті від їхнього моря. Якщо ви дивились передачі Кусто, то їх знімали саме тут. Біля готелю був риф, і ми майже щодня з масками плавали та спостерігали за цим чудом.
Головне – добре поплювати на маску, розтерти і промити морською водою...



Одного дня небо затягнули хмари, і ми поїхали спостерігати за підводним світом з кораблів, які мають прозоре скло у дні. Розповідаючи про риб, російськомовний гід вказав на туристів з аквалангами: "А это – рыба-туриста» :)




Ще нам запропонували дві екскурсії на яхті для любителів снорклінгу. Перша – до острова Тіран. По дорозі ми зупинились поплавати біля рифу Гордон, на якому ще у часи війни (так розповідають) застряг радянський корабель. Спитали у гіда, чому так сталось. Відповідь: "Капитан напился, уснул". Правда чи неправда, не знаю. Але загалом ця екскурсія – рай для аквалангістів. Я бачила двох величезних черепах, різнокольорові корали, з кількадесят різних видів риб. Словами це важко передати. Вони розпливались хвилями від рухів рук, і здавалося, що це сниться.





Наступного дня ми попливли в Національний парк Рас-Мухаммед.



Риб було менше, однак туристів – більше. До речі, з дна витягли кілька гарних мушель, в яких вже ніхто не мешкав. Гід, побачивши це, здійняв лемент і змусив викинути їх море. Виявляється, забирати корали, мушлі й т.д. тут суворо заборонено. Не дивно, що їх і в сувенірних лавках не придбаєш – на противагу Туреччині, Чорногорії. Єгиптяни сильно захищають національне морське добро.

Чому я більше не поїду в Ізраїль

Єгипетські турфірми пропонують чимало екскурсій як по своїй країні, так і за кордон. Наприклад, за 5 днів вам можуть відкрити візу в Ізраїль. Також можна поїхати в Йорданію.
Ми купили тур в Ізраїль.



Проблеми почались на кордоні. Перед митницею нас висадили з єгипетського автобуса. За кордоном чекав інший, ізраїльський. Єгипет і Ізраїль досі не можуть знайти спільної мови. Єгипетський гід пояснив, якби в’їхали на їх автобусі, на кордоні його б розібрали до гвинтиків, і довелось би чекати добу-дві.

Усюди ходили "камікадзе" в чорних масках на обличчі з прорізами для очей та рота і з автоматами в руках. Фотографувати боялась: думала, відберуть техніку. І недаремно, адже потім світом гуляла історія, як туристці на кордоні ізраїльтяни розстріляли ноутбук.



На холоді до ізраїльського контролю (там вже не так тепло, як в Єгипті) ми простояли чотири години. Стояли і дорослі, і малі діти, бо сісти не було де. Коли ми вже дійшли ближче (черга рухалась дуже поволі) вони взагалі перестали пропускати туристів (чи то перезмінка, чи нічна вечеря). Усіх це сильно злило. Невже вони не знають, що у такий час – найбільший потік туристів?

До речі, гід попередила: жодним чином не видавати свого знання англійської, бо тоді контроль проходитимете у рази довше. І дійсно, дві дівчини попереду нас ствердно відповіли на запитання "Do you speak English?". І тут почалось: чому їдете, куди, як, чи вже були у нас...



Найсмішніше, що на мій паспорт наклеїли якусь особливу наклейку, яку досі не змогла віддерти. Відвели окремо й ретельно перевірили всі особисті речі. Мобільний телефон, камеру протерли якоюсь ганчіркою на ручці. З’ясувалось, ніби це проба на порох. Та для себе я вирішила, що в цю країну я більше поїду.

Добре, що всі ці безглузді незручності компенсувала сама екскурсія. Спочатку ми побували на Мертвому морі. Я чомусь уявляла, що воно дуже блакитне, з білими соляними брилами на березі. Однак берег виявився з чорною глиною, а вода – каламутною. Хоча дійсно це фантастичне задоволення: лежати на глибині й не тонути. Дуже вигідно тим, хто не вміє плавати.
По дорозі зустріли найбільший завод з відбору морської солі. Те, що ми тут купуємо по кількадесят гривень за пачку, лежить цілими горами недалеко від дороги.



Сам Єрусалим не вразив. Хоча він також розділений на дві частини: арабську та єврейську. В арабську їхати не раджу. А от єврейська – більш доглянута.





Здивувало тільки, чому місцеві гіди кажуть туристам покласти записки з бажаннями у Стіну Плачу. Уявіть картину: віруючі моляться, а тут суне натовп туристів, сміється, відсовує євреїв, щоб пихнути записку з побажанням: "Хай тато купить мені наступного року "Мерседес". Мені видається це наругою над чужою вірою.



Самі екскурсії, як на мене, були надто релігійними (хоча чого я очікувала?). Мало фактів з історії, багато легенд та біблійних історій. Ми побували у численних храмах, найвідоміший з них – Храм гробу Господнього.





Кілька годин нам навіть вдалось побувати на території Палестини – у Вифлиємі. Він вражає більше, ніж Єрусалим.





А контроль був значно швидший – тільки п’ять хвилин, навіть паспорти не перевіряли. Окрім того, нам довелось залишити гіда на території Ізраїлю, бо, за її словами, "їм туди в’їзд заборонений". Знову ж таки у Палестині нас чекав інший екскурсовод.



Ми відвідали Храм Різдва Господнього, що збудований над гротом (чи печерою) – місці народження Ісуса Христа.






На підземній зупинці неподалік, де паркували наш автобус, ми побачили цікаву табличку: "Бог благословляє нашу автобусну зупинку"

Звичайно, ця розповідь абсолютно не повна. Але доповнити її ви зможете самі, якщо відправитесь у подорож.

P.S. Їдучи з Єгипту, не забудьте купити чаю і манго. Смачнішого не буває!