Хто такі слоулайфери?

Від суєти — до задоволення
Новий модний рух зародився в Японії. Саме японці першими виступили проти світової урбанізації, демонструючи на власному досвіді, що жити потрібно виключно в гармонії з природою. Кілька років тому послідовники “громадського руху” з’явилися в Москві, а потім — і в Києві. Сьогодні чимало московських компаній переходять в режим “повільного життя”. Вони називають себе слоулайферськими, їхній основний принцип — комфорт для службовців, які самі визначають години роботи, ніколи не працюють у вихідні й не дотримуються дрес-коду. Ці люди працюють повільно, але якісно, їдять не поспіхом, довго кохаються і живуть собі на втіху.

- Слоулайфери прагматичні й раціональні, хоча б у тому, що стосується власного особистого простору і часу. Якщо я віддаю перевагу тому, щоб збирати книжки та фільми у надії на те, що прийде час і я їх прочитаю, подивлюся, то вони не накопичують цього “добра” більше, ніж їм самим потрібно на найближчий час, — розповідає психолог Алла ЯРЕМОВИЧ. — Вони хочуть розміреності і поважності. Це достатньо розумні й освічені люди, які проводять багато часу в спілкуванні на цікаві для них теми, але в гарячих суперечках і з’ясуванні стосунків непомічені. У своїй більшості, вони мають високий рівень IQ і тому розбираються у тонкощах багатьох речей — вони справжні естети. Серед них багато таких, у яких інтелект перейшов в мудрість. Вони не нав’язують свій спосіб життя іншим, критику запам’ятовують надовго, але не гніваються на тих, хто їх критикує, а швидше аналізують почуте, з чимось погоджуючись, а чогось не приймаючи. Слоулайфери приваблюють до себе саме спокоєм, але ті, хто віддає перевагу драйву у житті, проводять з ними час тільки періодично. Такі люди рідко змінюють свою точку зору і не нав’язують її оточуючим. Якщо вони й не згодні з думкою інших — переконувати у своїй правоті не будуть.

Незважаючи на свою назву, “повільне життя” зовсім не передбачає впадіння у сплячку. Навіть активна діяльність притаманна слоулайферам, але при цьому вона повинна бути такою, що приносить задоволення й позитивні емоції. “Життя без поспіху” закликає відмовитися від суєти та біганини, знайти золоту середину між справами й такими необхідними для людини задоволеннями, як повільна прогулянка чи спілкування в приємній компанії.

— Жити повільно — це ко­ли життя не проходить повз, а коли ти його проживаєш. Навколо стільки всього красивого — людей, будинків, машин... Чому б не звертати на це увагу, отримуючи від цього естетичне задоволення та позитивні емоції? — ділиться слоулайфер Ірина МІЩЕНКО. — Я, на­прик­лад, дуже люблю гуляти осіннім парком і радію навіть дощовій погоді.

Натуральна їжа та одяг
Харчуванню в філософії слоулайф приділяється багато уваги. Слоулайфери виступають проти фаст-фудів, пропагандуючи корисну, на­туральну кухню. Їсти по­вільно зовсім не означає, що потрібно п’ятдесят разів пережувати один шматочок хліба, а навчитися радіти як приготуванню їжі, так і її споживанню.

- Віддаю перевагу домашній кухні, натуральним продуктам і приділяю час тому, щоб насолодитися самим процесом створення кулінарних страв. Таке ж задоволення отримую і від приготування нерозчинної кави, тому п’ю саме її, — каже слоулайфер-початківець Наталія БОЙКО. — Мені дуже подобається італійська традиція сієсти — така собі довга обідня перерва з 12.00 до 15.00 (пов’язано з особливою спекою о цій порі). В обід люди їдять, випивають вино, багато спілкуються.

Прихильники розміреного життя віддають перевагу натуральним продуктам перед замороженими напівфабрикатами і фрешам перед соками з консервантами, які продають у магазинах.

За словами Алли Яремович, “повільні” люди не женуться за модою. Сам стан “напоказ” їм неприємний. Їхній зовнішній вигляд, як правило, непомітний але досить охайний, максимально комфортний, і вони переважно носять одяг з натуральних тканин.

“У мене немає крил”

Для того, щоб стати слоу­лайфером, достатньо за­пам’ятати три головні прин­ципи: працюй, їж і люби по­вільно. Цього цілком вистачить, щоб зберегти міцні нерви і відмінне здоров’я на довгі роки.

За словами Алли Яремович, слоулайфери працюють за принципом “менше стресів — міцніші нерви”.

— У них досить стійка психіка. Вони будують план дій, а потім рівномірно втілюють їх в життя. По ходу можуть бути незадоволені якимись змінами у цих планах, але саме незадоволені, а не агресивні. Можуть побурчати — і рухатися далі в такому ж темпі. Ці люди не чекають на визнання й особливих нагород за виконану роботу. Похвала керівника-слоулай­фера на адресу підлеглих до­сить скупа — “Зробив — і добре, не зробив — треба доробити обов’язково”, — пояснює психолог. — Мені подобаються слова, які сказала одна з моїх знайомих, коли шеф попросив її збігати швиденько і зробити якусь роботу. “Ну, давай, ворушись!”, — сказав він знайомій. “У ме­не крил немає”, — відповіла вона йому. “Куда спешить в такой жара!” — улюблений вислів Ірини Міщенко. Цей же вислів чи не найточніше характеризує ставлення дівчини... до роботи.

— Звичайно, слоулайферам працювати у компанії з чітким графіком роботи та дедлайнами не надто комфортно, але компроміс можна знайти. Якщо є поняття треба, то треба. Утім, свій мозок, натхнення і себе загалом я не “ґвалтую”. Тому завжди намагаюся залишати собі час, щоб у неквапливому ритмі виконати потрібну роботу. І все одно переконана у тому, що все, що робиться, робиться вчасно. Поспішатимеш ти чи ні, все станеться тоді, коли для цього настане час, — каже пані Ірина.

Забути про будильник
Якщо робота стала сенсом життя і в гонитві за кар’єрою ви вимотуєтеся, постійно перебуваєте у стресових ситуаціях, — час пригальмувати ритм, — кажуть слоулайфери і спростовують думку про те, що чим більше працюєш на роботі, тим більше встигаєш зробити. Людина, не обмежена графіками та дедлайнами, справляється зі своїми завданнями набагато швидше і продуктивніше. До того ж, якщо вона ще й вміє відпочивати після роботи, наступного дня буде бадьорою, сповненою нових сил та ідей. Для цього слід відучитися від звички вставати за дзвінком будильника.

— Вранці я не схоплююся швидко, відразу як задзвенів будильник, бо ним взагалі не користуюся. Керуюся тільки власними відчуттями та біологічними ритмами. Причому після пробудження дозволяю собі трішки повалятися в ліжку. Для мене не існує поняття запізнюватися на роботу, а тому краще вранці прогулятися й помилуватися весняним парком, ніж їхати у переповненому громадському транспорті. Ранок на роботі обов’язково починаю з розмови з колегами та чашки кави. І головне: не беріть на себе надто багато роботи. Бо з власного досвіду знаю: якщо потрібно, я все одно встигну все зробити, а якщо не встигну, отже це мені не дуже потрібно, — вважає Наталія Бойко.