Леніна переробили на Шевченка

22 квітня виповнюється 140 років від дня народження Володимира Ульянова (Леніна). Ще декілька десятиріч тому його шанували, поважали, вивчали та цитували. Нині від колишньої шани майже нічого не залишилося. Не залишилося на великих площах та у затишних скверах й пам'ятників Леніну на Рівненщині.
У 1996 році за розпорядженням тодішнього голови облдержадміністрації Романа ВАСИЛИШИНА пам’ятники вождю зняли з обліку.
— При радянській владі всі пам’ятники Леніну входили у перелік пам’яток, які охоронялися державою, — зазначає Роман Василишин. — У той час пішов стихійний демонтаж пам'ятників на усій Україні. Тому було відповідне розпорядження Президента України, щоб проаналізувати пам’ятники, визначити, де немає історичної, мистецької, художньої, культурної цінності і прийняти відповідне рішення на місцях про зняття таких пам'ятників з реєстрації.
Зі слів тодішнього голови ОДА, жоден пам'ятник Леніну встановлений на Рівненщині не мав ні єдиної із перелічених цінностей. Навіть матеріал, з якого були виконані скульптури, не брали до уваги.
— Те, що пам'ятник бронзовий і через це він має охоронятися державою, — це неправильно, — наголосив пан Роман. — Хоча я не є прихильником демонтажу будь-яких пам’ятників, але їхнє стихійне зняття — порушення законодавства. Тому це питання врегулювали таким чином.
Бачив цінність у пам’ятниках Леніну, які встановлювали у радянські часи, нинішній голова Рівненської обласної організації Національної спілки художників України Феофан БОБРИК. У той час він був головним художником майстерень художнього фонду України.
— Це були професійні роботи професійних скульпторів, — підкреслює голова РООНСХУ. — Вони пройшли експертизу не одного рівня, тоді з цим було строго. Пам’ятники, які встановлювали в обласних центрах, були майстерними роботами. На периферії, у селах, були тиражовані роботи, але теж професійні, вони становили майстерну якість. Щоб встановити пам’ятник, його проект мав пройти затвердження у місті, районі, області. Через мене пройшло більше сотні погрудь. Фігури у весь зріст затверджували у Києві.
Пригадує тодішній головний художник і казус із формами на відлив скульптурної копії вождя: їх викрали та встановили у селі.
— Був наказ про встановлення чергового пам’ятника Ульянову. У нас залишалися нерозбиті форми із попередньої скульптури. Одного разу їх не стало. Як потім виявилося, форму викрали, підшпаклювали, зачистили й встановили замість пам’ятника, — посміхається Феофан Бобрик.
Шість – бронзових, решта – з бетону
У Рівному пам’ятник Леніну встановили у 1967-му до 50-річчя Жовтневої революції. Це була бронзова фігура висотою три метри 20 сантиметрів, встановлена на прямокутному постаменті з полірованого граніту темно-сірого кольору.
— Кожен пам’ятник Леніну вважався пам’яткою монументального мистецтва місцевого значення. У музеї на обліку було 248 пам'ятників. Шість із них — бронзові, решта — з бетону, — розповідає завідувач відділом охорони культурної спадщини при Рівненському обласному краєзнавчому музеї Ірина ВАСИЛЬЄВА. — Після зняття пам'ятників з обліку музей не відслідковував, як їх демонтовували та куди дівали. Це завдання покладалося на місцеву владу. У той час відділ охорони культурної спадщини ніхто не повідомляв, де вони зберігаються, чи взагалі знищені. Причина зняття пам’ятників з обліку та виключення з реєстру — усунення тоталітарного режиму та з низьким художньо-архітектурним рівнем, незадовільним технічним станом та руйнацією. Бетонні пам’ятники не становили мистецької цінності. До речі, демонтовували не тільки пам’ятники Леніну, а й Марксу, Енгельсу, Калініну, Дзержинському.
Від пам’ятників у музеї залишилися лише документи.
– Це – паспорти. До них входить облікова картка, короткий опис пам'ятника: авторство, історія створення, за чиїм рішенням встановили, розміри, а ще – фотографії кількох ракурсів, ситуаційний план-схема, рішення, яким взято пам'ятку на олік, балансоутримувач, – перелічує Ірина Васильєва. – Кожному паспорту присвоювався ідентифікаційний номер. Цими документами з часу знесення пам'ятників ніхто ніколи не цікавився. Вони тільки місце займають, але викинути їх рука не підіймається. Тому й зберігаємо.
Розвінчують музейники і міфи, буцімто у Гощі та Корці від пам'ятників Леніну відпиляли голови і натомість прилаштували голови Шевченка.
– У цих містах були встановлені бетонні пам'ятники ще у 60-х роках. Бетон – крихкий матеріал, простоявши під дощем, сонцем, морозом 30 років, навряд він був придатним до часткової заміни. Сумніваюся, що можна було б відпиляти голову без руйнації фігури, – припускає Ірина Васильєва. – Від вібрації матеріал би розсипався.
Великий Кобзар замінив вождя пролетаріату
Рівненського бронзового Леніна демонтували наприкінці серпня 1991 року. Довгий час він знаходився на території міського тресту зеленого господарства. Але вже минуло багато років, відколи він звідти зник. За однією з версій, його здали у пункт прийому кольорових металів, за іншою — бронзу перелили й виготовили скульптуру Кобзаря.
Пам’ятник Тарасу Шевченку на майдані Незалежності відкрили 22 травня 1999 року.
– Що стосується пам’ятників Леніну, то не кожен міг працювати над таким замовленням. Працювали лише досвідчені й висококласні спеціалісти. Затверджувала проекти художня рада, – зазначає співавтор пам’ятника Шевченку на майдані Незалежності у Рівному Петро ПОДОЛЕЦЬ. – Був розроблений канон ліпки портрета, пропорції, і все було канонізованим. Творчість була обмежена визначеними рамками. Коли ж створювався пам'ятник Шевченку, була свобода, був пошук, але не так легко було цей пам’ятник створити, вже існувало чимало скульптур Кобзареві. Не хотілося повторювати. Тим паче тоді на конкурс подали багато проектів. Але все ж наш переміг.
Автор пригадує, що за перше місце обіцяли чималий гонорар, однак, коли за кілька років кошти таки дали, вони зовсім знецінилися:
– Через інфляцію сума була незначна. Вистачило грошей на пару туфель.
Петро Подолець над пам'ятником Шевченку працював дев'ять років. Наголошує, що нічого спільного із попередньою фігурою Леніна у цьому пам'ятнику немає:
– Бронзова фігура Шевченка висотою шість метрів, Ленін був менше чотирьох метрів. У Кобзаря розвивається плащ, Ульянов стояв на ногах. Тоді концепція була така, щоб Ленін звеличувався, підносився до неба. Тому фігура з постаментом була у співвідношенні один до двох. У пам'ятника Шевченку навпаки: бронзова скульптура дві третіх від усієї висоти пам'ятника, постамент – одна третя. З якої саме бронзи відливали пам'ятник Шевченку, сказати не можу, не був присутнім на заводі при цьому процесі. Але бронзи із пам'ятника Леніну було б недостатньо, це однозначно.