Рівненський бізнесмен проміняв Кличка на чаплю

“Пліт перетнув середину річки, а далі хлопці пустили його за течією і підняли весла. Вода була невисока, і їх несло не швидше ніж дві-три милі на годину”. Прочитавши ці рядки з книги Марка Твена "Пригоди Тома Сойєра", ще дитиною Микола Цупрук почав мріяти про підкорення рік. Малого хлопчика захоплювали водні краєвиди, хащі та пригоди.

Наслідуючи героїв книг, разом з друзями він вже у юні роки на весловому човні сплавлявся рікою. Перша спроба далася нелегко: сил на веслування витратили багато, човен постійно розвертало, а тому насолоджуватися навколишніми краєвидами було ніяк.

Сповна реалізувати мрію дитинства вдалось вже дорослому Миколі. Своїм нездійсненим прагненням подорожувати ріками він поділився з приятелем. Чоловіки порадились і вирішили розпочати з однієї з найкрасивіших рік Рівненщини — Случі.

— У першу мандрівку ми вирушили вчотирьох, — пригадує Микола Цупрук. — Багату на пороги, місцями мілководну водну артерію підкоряли на гумових човнах. Доводилось часто спинятись і переносити спорядження на плечах через каміння, що стирчало з води.

Незважаючи на всі труднощі, перша подорож не відбила охоти, а навпаки підігріла азарт екстремалів. Наступними річками, які подолали друзі на моторних човнах, стали Горинь та Стир.

— Цього року ми підкорили Прип’ять. Заради ріки навіть пропустив поєдинок Віталія Кличка з Альбертом Сосновським у Німеччині. У водну експедицію вирушили дванадцять моїх однодумців на трьох човнах, — розповідає рафтер-аматор. — Почали подорож у селищі Ратно, що на Волині. Йдучи рікою, ми насолоджувались незайманою красою краю.

Віковічні, покручені вітрами дуби, старезні берези й поля жовтих півників, — усе потрапляло в об’єктиви наших фотоапаратів та відеокамер. А сотні пташиних голосів розтинали повітря, конкуруючи з гуркотом моторів.

Для безпечного сплаву місцеві жителі порадили триматись правого берега Прип'яті (на лівому кордон з Білоруссю ймовірний арешт у разі порушення кордону).

— Провівши день на воді, надвечір ми сходили на берег, розбивали табір. На вогнищах у казанках готували вечерю, зазвичай уху з виловленої протягом дня риби або м'ясні страви. До вечері мали класичний набір — пісні під гітару, анекдоти та чоловічі байки, — ділиться пан Микола.

За його словами, подорож рікою — не для слабаків. Адже доводиться приймати правила команди. Та й природа часто проявляє норов. Наприклад, минулого року на Стирі мандрівників на воді застала злива — дощ лив суцільною стіною, що й сусіда по човну не було видно. А якщо під час сплаву траплялись перемети, мостики, пороги, то доводиться зупинятись і переносити човни та речі на плечах.

— Неприємний сюрприз під час цьогорічної подорожі Прип'яттю підкинуло нам й волинське Біле озеро. Я стільки комарів у своєму житті ще не бачив! — розповідає Микола Цупрук. — Сотні кровососів обліплюють усе тіло, заледве відчувши плоть. Лізуть у ніс, очі, вуха. Усі відкриті частини тіла нам доводилось збризкувати спеціальним спреєм. Одним ударом долоні по щоці можна було вбити 50 комах. Окрім того, на Білому озері нас чекав шторм. Півметрові хвилі розгойдували човен. Важко було причалити до берега.

З Білого озера чоловіки потрапили у ріку Стохід. Подолати річище, розділене на численні протоки, виявилось справою не з легких. Адже, підкорившись течії, мандруючи між високим очеретом, зрештою потрапляєш у тупик й тоді доводиться повертати назад і шукати новий вихід.

— Стохід вражає неймовірною кількістю рідкісних тварин, що населяють берег, — захоплено розповідає Микола Цупрук. — Берегом ходять червонокнижний чорний лелека та чаплі. Води кишать рибою та жабами.
Трапились на шляху й небезпечні болота, де за легендою заблукала і загинула гітлерівська дивізія, яка шукала у тих краях розщелину у землі. Ми ці болота про всяк випадок вирішили оминути.

Останню ніч мандрівники провели на озері Нобель, а звідти автомобілями рушили додому. Подолавши 150 кілометрів водою, рівняни не зустріли когось, хто подорожував би у такий самий спосіб.

— Для мене така експедиція після Тибету та Кіліманджаро — це прогулянка, — посміхається Микола Цупрук. — Окрім того, відпочинку без екстріму не буває. Для тих, хто любить природу, — це справжній кайф. Тому щороку бажаючих пройти річковими потоками більшає. Проте для цього потрібен човен, а дозволити його собі можуть не всі.
Кожну наступну подорож чоловіки планують за рік. Наступного разу вирішили підкорити одну з найбільших рік України — Дністер.