Рівненська баскетболістка відмовилась від кар'єри моделі

Підопічні Валерія Жартуна — баскетболістки рівненського „Сузір’я-НУВГП” — своїм третім місцем у вищій лізі показали, що і в провінції можна готувати вправних «високих» спортсменок. Кольори команди захищають колишні та нинішні школярки рівненської ЗОШ №28. А одним із лідерів команди є студентка НУВГП Ганна Єремейчук. Окрім виступів за „Сузір’я” в послужному списку рівнянки й участь за збірну України у трьох чемпіонатах Європи. Зараз Ганна наполегливо готується до своєї четвертої континентальної першості вже серед 20-річних, яка незабаром пройде у латиському місті Лієпая. Тому застати її у рідному місті проблематично, однак кореспондентові «ОГО» вдалося поспілкуватися з дівчиною.

— Як ти прийшла в спорт?
— Я завжди добре вчилася, була відмінницею. А спортом ніяким не займалася. І ось в шостому класі до нас на урок фізкультури прийшов Валерій Жартун. А я була високою і стояла у шерензі першою. Може, саме тому наш фізрук звернув увагу Валерія Володимировича на мене і на Оксану Гомон. Отож, нас запросили на тренування. Мені, відверто кажучи, не дуже хотілося займатися баскетболом. Однак ми вирішили просто подивитися, що і як. А коли побачили тренування — то сподобалося. Я почала робити якусь просту вправу і вона мені вдалася, то й Валерій Володимирович похвалив. З тих пір я й баскетбол йдемо разом. Щоправда, була в мене невеличка перерва в дев’ятому класі. Лікарі заборонили займатися баскетболом і я майже рік не тренувалася. Але вже в десятому повернулася в команду. Звичайно, було важко наздоганяти подруг, але наздогнала...

— Чим тебе приваблює баскетбол?
— Це дуже видовищний вид спорту. Звичайно, чоловічий і жіночий баскетбол важко порівнювати. У чоловіків значно вищі швидкості... Але все одно є до чого прагнути. Неможливо описати те, що відчуваєш коли отримуєш м’яч і, обвівши суперника, влучаєш у кільце. Це такий вибух адреналіну! Або коли ти на майданчику, а твої друзі і рідні на трибунах вболівають за тебе — хочеться гори перевернути.

— Чи були в тебе пропозиції від інших команд?
— Так, мене запрошували після закінчення школи вступати до Київського університету фізичної культури і спорту та грати за тамтешню команду „ТІМ-СКУФ”. Але, порадившись з рідними вирішила, що крім спорту, потрібно ще мати й „цивільну” освіту. Тому обрала Національний університет водного господарства і природокористування, адже там була команда і хороші умови займатися баскетболом. А спеціальність у нас сімейна — і мама, і тато і брат — всі за фахом бухгалтери. Зараз я вже перейшла на четвертий курс.

— Що тобі дав баскетбол?
— Багатьох друзів. А ще поїздки не лише по Україні. Я побувала у різних країнах, багато чого побачила: в Польщі і Латвії, Словенії і Туреччині, Росії та Білорусі. А особливо мені сподобалася Рига — міста такої краси я ще на бачила. Була приголомшена його старовинними будинками, вуличками...

— Чи не виникало бажання кинути спорт?
— Звичайно, часто буває дуже важко та інколи вкрадаються такі думки. Проте, як кажуть, розум переважає емоції. Є мета, і треба прагнути до неї.

— Свого часу ти випробувала себе в ролі моделі…
— Як і з баскетболом, це трапилося майже випадково. На одній з вулиць Рівного до мене підійшла жінка і запросила до свого модельного агентства. Так я познайомилася з Вікторією Дембіцькою, керівником агентства „Панна”. Влітку тренувань не було, тому я вирішила спробувати. І, знаєте, це захопило. Подобалося все — і поїздки, і знайомства, зрештою — сам вихід на подіум... Але було й важко, адже спорт кидати не думала. Тому, коли розпочалися тренування, доводилося буквально розриватися... А тут і перші успіхи з’явилися: потрапила до вісімки кращих моделей України на престижному конкурсі „Еліт-Модель-Лук”, що стало повною несподіванкою для мене. Вдало виступила на конкурсі краси „ Міс Рівненщини-2008”, де стала третьою віце-міс. А за Інтернет-голосуванням завоювала титул „міс-медіа”.

— І після такого успіху ти поклала край модельній кар’єрі?
— Так. Багато хто з моїх знайомих дивувалися цьому і не могли мене зрозуміти. Проте баскетбол все ж таки переважив.