Москва досі ховає документи на "Ставку Сталіна"

Ядерний удар? Витримає!
Коростенський укріплений район був п'ятим у так званій лінії Сталіна та одним із найбільш потужних — 182 кілометри завдовжки, 456 ДОТів.

Об'єкт “Скеля” розміщений у парку відпочинку Коростеня — одного з північних райцентрів Житомирщини. Його почали будувати ще у 1931 році (геологічна розвідка була у 1928 р.) й завершили у 1935-37 роках. Керував інженерними роботами генерал Дмитро Карбишев. Залізобетонні стіни пункту — 1,5 метра завтовшки; над приміщеннями, вирубаними у граніті, 40 метрів каміння та ґрунту. Отож об'єкт був чудово захищений — у ньому досі можна побачити сейсмограф, за показниками якого визначали, на якій відстані вибухав снаряд, й вимірювали його потужність. Три кількатонні двері та система дегазації забезпечували повну герметичність командного пункту.
Коли заходиш усередину, мобільні телефони одразу втрачають зв'язок із базовими станціями. Температура у приміщенні постійна — 15 градусів. Як музей “Скелю” почали відновлювати у 2005 році. Однак об'єкт і донині у “бойовому стані” — він має статус запасного командного пункту Коростенської міської ради на випадок надзвичайної ситуації.
— Через 15-20 хвилин розгорнемо пункт. Усі музейні експонати відставляємо вбік — і можна працювати. Навіть ядерний удар витримає — всі системи функціонують, — каже Іван Поліняка, комендант об'єкту.

Від “Скелі” не втечуть
У “мирний” же час військовий пенсіонер водить екскурсії. Допомагають йому коростенські школярі.
— Волонтерів приходить чимало, але й “відсівається” багато. Бо думають, що тут треба тільки гідом бути. Насправді допомагають мені прибирати, іншу роботу виконують. Ті діти, хто залишається, від “Скелі” вже не втечуть, — посміхається комендант.
Його слова підтверджує школярка Вікторія. Вона розповідає про об'єкт не лише туристам з інших міст України, а й навіть іноземцям — група американців зайшла поперед мене.
— Людей багато буває, особливо у свята. Іноді ноги втомлюються екскурсії водити. Ще жодного не бачив, кому не сподобалося б, — без вихваляння говорить комендант.

Підводний протигаз
Подивитися й справді є на що. У “Скелі”, окрім зразків зброї та військового спорядження Другої світової, сучасних видів озброєння, є багата колекція протигазів. Доволі цікаві екземпляри — протигаз для великої рогатої худоби чи протигаз, у якому можна тривалий час бути під водою.
— Їх для танкістів розробили. Коли машина долає водну перешкоду вбрід, може статися, що танк заглухне. Аби вилізти з нього, треба, щоб він заповнився водою — тоді легко можна відкрити люк. У протигазі є спеціальний піропатрон, котрий після контакту з водою виробляє кисень, — пояснює Поліняка.
Колекцію протигазів передав до музею начальник Управління з питань надзвичайних ситуацій Коростенської міської ради Олег Бошаков. Він почав збирати їх ще під час служби в армії, коли завідував хімічною службою полку.

Колодязь — найчистіший у місті
Як уже зазначалося, всі системи життєзабезпечення об'єкта досі працюють. При їх будівництві були продумані дублюючі механізми. Наприклад, у разі виходу з ладу генераторів солдати вручну забезпечували роботу системи вентиляції.
В одному з приміщень “Скелі” розміщені резервуари для зберігання питної води. Майже 20-тонні ємкості виготовлені подвійним зварюванням із 15-міліметрової сталі. Усередині вони вкриті шаром срібла — отож вода у них довго не псувалася.
Також на об'єкті два туалети — чоловічий і, як не дивно, жіночий. Відмінність останнього — у меншій кількості кабінок. Обидва збереглися у первісному стані та функціонують донині. Цікаво, що у 2006 році працівники командного пункту вирішили з'ясувати, куди веде каналізація.
— Для цього вилили у рукомийник відро фарби, наші люди стояли від об'єкта й до греблі вздовж річки Уж — дивилися, де вона з'явиться. Але ніякої плями так і не побачили, — розповідає екскурсовод Вікторія.
У “Скелі” є свій колодязь — його конусоподібна форма заглиблюється на дев'ять метрів. Вода тут є завжди. При цьому її якості може позаздрити кожен городянин — щомісяця коростенська санстанція робить аналіз води й зазначає, що вона є найкращою у місті.

Цигани спалили паркет
У робочому кабінеті командуючого висота стелі до чотирьох метрів, тоді як у звичайній кімнаті другого рівня — 2,5 метра, у коридорі — три метри. Така “нерівномірність” обумовлена наявністю під стелею прямокутного лазу, що вів на третій рівень об'єкта. Про нього відомо зовсім мало — наразі вхід замуровано. Думають, що приміщення заміновані. Не виключено, що є також і перший рівень — він розміщений нижче рівня річки, тому, мабуть, затоплений.
Антураж робочого кабінету створюють стіл, обтягнутий шкірою, лампа, протипожежний сейф. На столі — телефони тридцятих років минулого сторіччя. Апарати у робочому стані й навіть досі чути гудок — у цьому екскурсовод дає пересвідчитись усім охочим.
У кімнатах (окрім технічних) на підлозі був викладений дубовий паркет.
— Після війни, коли об'єкт був покинутий, у ньому жили люди, зокрема цигани. Місто було дуже зруйноване. Опалювати було нічим, отож і спалили паркет. Його рештки ми знайшли у колодязі, — каже Вікторія.
Дівчина також показує відповідь з російського архіву про те, що нібито даних про “Скелю” у них немає. Зауважує, що натомість є багато інформації, зокрема світлин, із німецьких архівів. Однак музейники таки сподіваються одержати інформацію із Москви за сприяння вітчизняного Генштабу.

На “Скелю” грошей не шкодують
Із того часу, як у “Скелі” зробили музей, його експонати дивилися посли Куби, Японії та інші поважні гості. У книзі відгуків поставив автограф екс-президент Віктор Ющенко. Наразі, щоб відвідати командний пункт, треба не менше п'яти охочих, екскурсія коштує 10 гривень з особи. Пройшовши 156 метрів коридором, доведеться неабияк пригнутися — двері запасного виходу трохи більше метра у висоту.
Нині командний пункт пов'язують не тільки з ім'ям Сталіна. У глобальній мережі поширюється думка, що об'єкт був збудований на місці печер древлян.
— Були тут київські студенти. Вони розповідали, що бачили древню книгу, у якій було написано, що древляни ховалися разом із худобою у місцевих печерах. Коли рили котлован під фундамент пам'ятника князю Малу, що встановили над об'єктом, я єдиний, хто туди спускався на мотузці. Там стеля така овальна, як у печерних монастирях. Також витяг якось із ковша екскаватора, коли робили майданчик під техніку, меч. Може, він древлянський, може, козацький — стверджувати не можу, я не історик. Його треба досліджувати, — розповідає Іван Поліняка.
На запитання щодо фінансування музею, як не дивно, почув від коменданта позитивну відповідь: міська влада на “Скелю” грошей не шкодує. Чиновники не приховують, що хочуть зробити місто привабливим для туристів. Тому, наприклад, у Коростені заснували Міжнародний фестиваль дерунів. А минулоріч у міському парку встановили пам'ятник цій страві.