Рівненські авіатори з чемпіонату України з планерного спорту приїхали призерами

З Воронова літати найзручніше
Два тижні аеродром у селі Воронів Гощанського району приймав учасників чемпіонату України з планерного спорту. Через погодні умови авіатори, які з’їхалися до нас з різних куточків країни, не змогли виконати всю програму польотів. Тому головна суддівська колегія підбила підсумки за трьома змагальними днями. За сумою трьох вправ переможцем змагань став киянин Олег Бондарчук із Центрального авіаційного клубу ім. Антонова. На наступних призових місцях — наші земляки Сергій Твердохліб і Олександр Нітковський з Рівненського авіаційно-спортивного клубу ТСОУ.

Як розповів головний суддя змагань Сергій КОВАЛЬЧУК, наш регіон ідеально підходить до польотів безмоторних лайнерів. Адже практично поряд із Вінницьким аеродромом — Молдова. У промислових регіонах, як кажуть, не сильно розженешся. А тут чи до столиці, чи до Вінниці, чи на Волинь — простір вільний. Це дуже важливий аспект, адже насамперед стоїть безпека учасників.

Олег БОНДАРЧУК,
чемпіон України:
— Це мій перший чемпіонський титул з планерного спорту, яким займаюся третій рік, маю 250 годин нальоту на планерах. До цього літав на дельтапланах, став заслуженим майстром спорту, налітав більше 3,5 тисячі годин. Дельтапланеризмом ще займаюся, й працюю на фірмі, яка виготовляє дельтаплани. Планери ж мене завжди манили, але раніше не було можливості літати на них. Відчуття від польотів на цих апаратах, звичайно, різні, хоча принципи польотів однакові. Потрібно знати погоду, вміти орієнтуватися в повітрі, будувати свій маршрут... Щоправда, дельтаплан вимагає більше фізичних зусиль.

Сісти можна й у полі
— Займаюся планерним спортом уже 15 років, — каже срібний призер чемпіонату України рівнянин Сергій ТВЕРДОХЛІБ. — Потяг до неба виник ще під час служби в армії, де доводилося стрибати з парашутом. Але коли прийшов в спортклуб, мені було вже 25 років. Сказали, що вже пізно починати, потрібно було з 16-ти. Але нічого, ще все встиг, п’ять разів ставав абсолютним чемпіоном України.

— Перший свій політ пам’ятаєте?
— Таке не забувається — 22 травня 1991 року. Спитайте зараз будь-кого з пілотів, і всі скажуть, коли вперше полетіли і яку пісню співали. Я ж співав “Облака — белокрылые лошадки…” Класик планерного спорту Віктор Гончаренко казав, що про красу планерного спорту, як і про музику, словами розповісти неможливо. Потрібно піднятися в повітря, полетіти, пройти маршрут, попотіти, перемогти... І коли за день намотав тисячі спіралей, облетів три області і повертаєшся на аеродром — це кайф. Кожен новий політ не схожий на попередній, навіть якщо йдеш по одному й тому ж маршруту — настільки мінлива погода.

— Доводилося сідати поза аеродромом?
— І в чистому полі, і навіть ночувати доводилося під Житомиром, під Козятином, і біля Антополя, де спостерігав вогні телевежі. Коли до аеродрому вже не дотягуєш, повідомляєш керівникові польотами, в якому районі плануєш сідати. Потім оцінюєш майданчик, чи можна злетіти: злітна смуга має бути не коротшою, як 400 метрів. Пригадую, коли під час свого першого чемпіонату приземлився на лісовій галявині — ледве вистачило, щоб сісти. А потім 160 кілометрів планер везли на спеціальному візку. Місяць тому, на чемпіонаті у Воронові, одразу 15 пілотів приземлилися в різних місцях. Почалася злива, майданчики розмокли і злетіти не вдалося.

— Про що мрієте?
— Планерний спорт не олімпійський вид, тому відчутної державної підтримки немає. Якщо пощастить знайти спонсора, то хотілося б політати на чемпіонатах Європи і світу. Кілька разів мені пропонували, але все це коштує величезних коштів. Там два-три тижні політаєш, то за ці гроші тут — два-три роки.

Перший старт — чемпіонський
У Воронові відточує свою майстерність і “новоспечений” чемпіон світу з авіамодельного спорту серед юніорів 14-річний рівненський школяр Олександр ПОНОМАРЬОВ. Разом зі своїм тренером Володимиром Гупаленком демонструє політ моделі літака. Після старанної підготовки запускає двигун і вправним рухом руки посилає його практично вертикально вгору. Літачок різко набирає висоту, а коли таймер зупиняє двигун (він працює сім секунд), модель переходить у вільний політ. Висхідні потоки повітря відносять модель вбік, і хлопець поспішає у тому ж напрямку.

— Під час змагань на моделі вмикають радіомаяк, щоб її легше було відшукати, — розповідає наставник Володимир ГУПАЛЕНКО. — На політ і пошуки моделі дається певний час. Не встигнеш — дискваліфікують. Тому для спортсменів важлива й хороша фізична підготовка.

За якийсь час Сашко Пономарьов уже розповідав по себе:
— Займаюся авіамодельним спортом уже рік. Усе починалося з маленьких моделей, коли в гурток клубу “Омега” мене привела дружина тренера Галина Степанівна, моя вчителька хімії. Пам’ятаю перший запуск: дуже переживав, хвилювався, навіть модель мало не зламав.

— Які враження від чемпіонату світу?
— До румунського міста Соланта з’їхалося більше 50-ти учасників із 15 країн. Дуже хвилювався, на тренуванні зламав основну модель. Довелося запускати запасну — до змагань допускають чотири моделі. Приємно, що наша збірна стала переможцем і у класі F1P, і за сумою всіх трьох класів.

— Як ставляться до твого захоплення батьки, друзі?
— Батьки підтримують морально і матеріально. Й друзі теж, проте більшість із них захоплюються футболом. Авіаспортклуб найбільше допоміг мені у підготовці до участі в чемпіонаті світу.