Рівненський стрілець Андрій Сокол починав із трьох патронів [Інтерв'ю]

Напередодні змагань Андрій робив ставку на матчевий (малокаліберний) пістолет:

— Коли готувався до чемпіонату світу, то малокаліберним пістолетом показував суперові результати, — згадує юнак. — Та під час першої дисципліни у мене було неабияке хвилювання і в результаті — восьмий результат. А ось у стрільбі з пневматичного пістолета (дистанція 10 м) показав кращі результати. Скажу, що обидві дисципліни мені подобаються однаково, хоча кожна з них має свої особливості. Так, на 50-метрівці стріляємо у відкритому тирі, а від найменшої помилки куля летить далеко від центра мішені. Щоправда, мішень на десятиметрівці значно менша, "десятка" — як копійка.

— Чим запам’ятався чемпіонат?
— На жаль, організація змагань в цілому бажала бути кращою (на чемпіонаті Європі все було організовано краще). Хоча відкриття проходило на великому майдані, навпроти собору, але воно пройшло якось сумбурно. Навіть велика рекламна куля не надулася... А ось власне від змагань враження лише найкращі. Стрілецькі установки класні, ми тут відстаємо років на 150... У стрільбі з малокаліберного пістолета щитів було з 70. А у пневматиці й взагалі брало участь більше сотні спортсменів.

Запам’яталася і рекламна акція організаторів. Кожен охочий за 10 євро міг придбати 11 набоїв і спробувати себе на стрілецькій позиції. А хто краще влучить у мішень — тому в нагороду новенький автомобіль "Форд-Сієста". Щоправда, потрібно було стріляти з гвинтівки і без стрілецької куртки. Звісно, я — пістолетник — навряд чи щось вибив достойне... Навіть не знаю, чи хтось виграв цю автівку, проте організатори в накладі не залишилися — охочих виграти приз було багато.

— Яким у тебе був шлях до світового чемпіонату?
— У дитинстві прагнення було просте — захотілося постріляти. Про тир розповіла сестра мого однокласника. Я влітку кілька разів заходив у спорткомплекс, але там був ремонт, і нікого не заставав. Лише восени перед уроками забіг туди, тренер дав заповнити анкету і сказав, коли приходити. Так і почав займатися. Я думав, що постріляю і все. Та не так тут було просто — ніхто просто так не дасть набоїв. Довелося два тижні постояти з холостою зброєю, цілитися у стіну, щоб потренувати руку. І лише після того дали три патрончики — як зараз пам’ятаю. Пальнув, і щось вдалося. Це було майже десять років тому. А ось із тих, хто зі мною тоді готувався — вже ніхто не займається стрільбою.

— Перші змагання пам’ятаєш?
— Аякже, хто ж їх забуде! У нашому тирі я тоді вибив 74 очки. Добре пам’ятаю і пістолет Марголіна, з якого стріляв. Ним ми займалися по черзі, адже дітей тоді у тирі було досить багато. Той, у кого були кращі результати, тренувався тричі на тиждень, інші — двічі. Згодом у мене з’явився "свій", персональний, пістолет.

— І яка ж у тебе зброя?
— Малокаліберний пістолет ТОЗ ("Тульский оружейный завод". – авт) випуску середини 80-х років. Щодо пневматичного — то до 17-ти років стріляв пістолетом Іжевського заводу, випуску 1989-го року. А нещодавно обласна ШВСМ купила нам австрійський "Штеєр". Щоправда, використовуємо його по черзі з Людою Ковальчук. Коли я їду на змагання, то їй нема чим тренуватися. Коли ж вона їде — то вже мені.

— Ти — студент...
— Так, навчаюся в МЕГУ ім.академіка С.Дем’янчука на факультеті здоров’я, фізичної культури і спорту, на четвертому курсі, і на цьому, мабуть, закінчуватиму навчання. Хочу зосередитися на спорті, адже нинішній сезон для мене останній серед юніорів. А наша "доросла" збірна дуже сильна, і конкуренція у ній велика. Лише наш Олег Омельчук чого вартий! Отож, потрібно ще наполегливіше готуватися.

— А що поробляєш у вільний час?
— Люблю автомобілі. Маю на увазі тонування скла, встановлення сигналізації, "мульти-локів”, музичних аудіосистем. Іноді на дискотеки ходжу, але зі своїми друзями — щоб була велика компанія, хороша програма... На жаль, сходити вдвох із дівчиною нереально, неспокійно там.

— Іншими видами спорту не пробував займатися?
— У дитинстві в дворі грали у бейсбол. Навіть не скажу, звідкіля ця мода у нас з’явилася. Ми опанували правила, дізналися, хто такі "пітчер" і "кетчер", і завзято грали. А ще коли одній з наших подружок батько привіз з-за кордону справжню бейсбольну рукавицю — взагалі зав’язалися справжні баталії. Натомість, футбол не люблю.

— Батьки не були проти твого захоплення?
— Спочатку — були трохи незадоволені тим, що я стріляю. Мовляв, куди ти там ходиш, вчи краще уроки. Але згодом, коли з’явилися перші успіхи, вони змінили своє ставлення. Побачили, що є певний рівень, зрозуміли, наскільки це серйозно.

— Що у твоїх найближчих планах?
— Кубок України серед молоді (до 25 років), який пройде у Сімферополі. Там я буду виступати лише у "пневматиці". А далі — підготовка до нових стартів.