Студентський хор відкриває іноземцям Україну, а українцям — самих себе

На Міжнародному фестивалі "IFAS", який проводиться кожні два роки з 1968 р., свого часу були представлені найрізноманітніші країни з різних континентів. Це цілком закономірно, враховуючи те, що фестиваль забезпечує досить хороші умови участі у ньому, непогану фінансову винагороду володареві гран-прі, залучає до суддівства провідних фахівців музичного мистецтва світу, та й взагалі має визнання та престиж на міжнародній арені. Дивує інший факт — те, що першим колективом з України, який взяв участь в "IFAS", став лише тепер (!) студентський народний академічний хоровий колектив Національного університету "Острозька академія". І це, погодьтеся, не зовсім логічно, враховуючи те, що українська діаспора в Чеській Республіці — одна з найчисельніших, та й територіально ми нібито не настільки віддалені від цієї країни, як, скажімо, цьогорічні колективи-учасники з Росії, Естонії, Сербії та Фінляндії. Аж ніяк не можна назвати причиною такої ситуації і невідповідність рівня українського музичного мистецтва запитам фестивалю — студентський хор з Острога довів своїми виступами протилежне.
Академічний спів абсолютно не є новинкою в українській культурі — упродовж століть його традиція вбирала в себе кращі віяння світового музичного мистецтва, зберігаючи, втім, власну специфіку. Саме її і продемонстрував колектив з України під керівництвом диригента Оксани Денисюк на "IFAS-2010", отримавши у категорії духовної музики диплом срібного рівня. Вочевидь, академічна манера виконання української музики цінується якщо не на своїй батьківщині, то за кордоном доволі таки непогано — почути її на фестивалі можна було не лише завдяки нашому колективу, а й у репертуарі колективів з Росії під час позаконкурсних виступів хорів та як подарунок українцям на заключному Концерті Націй від сербів.
Упродовж тижня перебування у м. Пардубіце можна було помітити непідроблене зацікавлення усіх в участі українського хору у фестивалі. Як організаторів "IFAS-2010", так і інших його учасників дивувало те, що ані наша держава, ані інші організації не надто піклуються долею таких колективів і не особливо переймаються рівнем представлення України на міжнародному мистецькому просторі. Адже нарікати на "незнання" про нашу країну за кордоном було б нечесно — її, виявляється, ідентифікують за братами Кличками та... Андрієм Шевченком. Тож візит студентського хору з Острозької академії усі намагалися використати для максимально можливого надолуження втраченого.
Незважаючи на те, що студентський хор спеціалізується саме на академічному співі, він не відмовив організаторам фестивалю і собі у задоволенні представити українську культуру також і в категорії фольклору, де отримав кубок та золотий диплом. Втім, не лише офіційні відзнаки стали винагородою хористам за їх участь у "IFAS-2010". По-перше, неоціненним став сам досвід змагання у такому конкурсі; по-друге, не могли не запам’ятатися сольні концерти у костелах міст Сеземіце та Лазнє Богданеч, після яких лунали шквали оплесків; по-третє, просто незрівнянними були емоції під час спільного виконання усіма колективами загальнообов’язкових творів під час параду хорів вулицями Пардубіце та неконкурсних концертів. Яскраво заявив про себе український колектив і на спортивно-розважальному дійстві "Іфасіада", де наша команда отримала кубок за кращі костюми.
Разом з тим, не лише безтурботною радістю ознаменувалося перебування студентського хорового колективу з Острозької академії в Чеській Республіці. І йдеться тут не про виснажливий графік та серйозну роботу над якістю співу, які, безперечно, мали місце. Справа в тому, що хор з Острога та студентський народний театр "Бриз" МЕГУ ім. ак. С. Дем’янчука виконували почесну місію, доручену їм ГО "Культурно-мистецький форум ім. князів Острозьких". З ініціативи учасника останньої, режисера, члена Спілки журналістів України та члена Рівненського міського осередку Всеукраїнського товариства "Просвіта" Богдана Денисюка наша делегація організувала вшанування пам’яті воїнів УНР, похованих у Пардубіце.
Що цікаво, буквально за тиждень до озвучення цієї пропозиції товариством українців у Пардубіце "Пам’ять" на чолі з Ганною Величко було знайдено конкретне місце розташування могили. І просто Божим провидінням можна назвати те, що монумент, виготовлений для поховання у 1932 році письменницею та скульптуркою Оксаною Лятуринською (яка, до речі, навчалася в Острозькій гімназії), не був знищеним, як вважалося до цього. Більше того, він лишився фактично неушкодженим, зберігши чітку й виразну українську символіку попри лихоліття війни, роки комуністичного режиму, два додаткові поховання у могилу у 40-х та 50-х роках ХХ століття та визнання у 1970 році поховання покинутим, а отже – потенційно зруйнованим. Враховуючи усі ці обставини, урочисте покладання до монументу квітів, привезених з України, під супровід українського хорового співу та промови ініціаторів дійства, організаторів фестивалю "IFAS-2010" і представництва Посольства України у Чеській Республіці можна назвати не просто резонансним дійством, а значущою подією для української історії та культури.
У будь-якому випадку, Україна нарешті зарекомендувала себе на фестивалі "IFAS" у Чехії, при чому — зарекомендувала неабияк. Тепер завдання полягає у тому, щоб і сама вона докладала дещо більше зусиль до того, щоб підтримувати марку там та формувати свій позитивний імідж і на інших заходах такого зразка...