26.10.2010, 09:02

Звідки у шампанському бульбашки?

Пляшки для шампанського ретельно перевіряють, адже кожна має витримувати величезний тиск

Який Новий рік чи весілля без шампанського? Чарівні бульбашки цього напою і п’янять, і веселять. В Україні більше десятка підприємств виготовляють ігристі вина, щоправда, не всі за однаковою технологією. Класичне шампанське у нас роблять лише два: “Новий Світ” і Артемівський завод шампанських вин.
Класичну технологію виготовлення шампанського недарма називають “пляшковою”. За нею вино витримують у спеціальному мікрокліматі не менше ніж певний час. Довгі підземні тунелі в “гіпсових” горах Артемівська, де й розташувався завод, для цього підходять ідеально. Адже в усі пори року тут зберігається стабільна температура (+13-14°С) і вологість (85-90%). Підземне господарство заводу розташоване на глибині понад 70 метрів. Загальна площа штолень — 25 гектарів! А яскравим свідченням того, що це насправді гора, залишились виступи порід, які не зруйнували вибухи, коли тут видобували гіпс.

Виноматеріали тут спершу змішують за сортами, а потім — мішають вже між собою, додаючи лікери, спирт, сусла. Це називається купаж. Чим менше до його складу потрапляє “не винних” матеріалів, тим цінніше шампанське. Зберігають усе це у величезних металевих цистернах, емальованих зсередини, яких тут чимало. Цікаво, що миють їх вручну. Для цього тендітні жіночки пролазять через не надто великий люк ємності.

Затим за технологією до купажу додають цукор і дріжджі й розливають у пляшки (тиражують). Пляшки при цьому ретельно перевіряють — адже кожна має витримувати величезний тиск. Потім закорковують спеціальним корком з металевою скобою й відправляють на витримку. До речі, в одну й ту ж пляшку двічі шампанське не “заливають”, лише у нову тару. Саме тому пляшки з-під шампанського такі дешеві...

У складених горизонтально пляшках майбутнє шампанське бродить від дев’яти місяців до трьох і більше років. У цей період тут утворюються славнозвісні бульбашки. Потім вино переміщують на ремюаж — процедуру, яка передбачає збір утвореного від бродіння осаду у корку. Для цього пляшки встановлюють під кутом корком вниз у спеціальні пюпітри (один уміщає 120 пляшок) й щодня прокручують, поступово переводячи їх у вертикальне положення.

Коли осад остаточно “перейшов” у корок, приходить час дегоржажу, під час якого корок з осадом видаляють. У пляшку доливають те ж вино або лікери. На цій стадії класичне шампанське і закінчується. Брют, себто сухе ігристе вино, перетворюють на напої різного ступеня солодкості. Пляшки закорковують, вдягають мюзле (закручують отой металевий дротик, що утримує корок) та наклеюють відповідну етикетку.

Вражає й той факт, що навіть численні натовпи туристів не зупиняють процеси виробництва. Тому варто уважно слухати екскурсовода, бути обачним та, головне, триматися ближче до стін. Адже підземеллями на пристойній швидкості рухаються електрокари та вантажівки, які тут — повноправні господарі.

У підземеллях є іще одне специфічне місце — місцева Стіна плачу. Розповідають, що саме тут у часи Другої світової війни нацисти заживо замурували в стіну чимало євреїв. Нині це місце перетворили на меморіал. З часом зі штучних свічок потекли “сльози” — справжні невеликі струмки. Цікаво, що в жодному іншому місці на всій території зводу подібних вологих місць так і не з’явилося.

До речі
За одну зміну майстер-ремюор прокручує до 100 тисяч пляшок
За одну зміну майстер-дегоржер відкорковує до 5 тисяч пляшок
Одна повна пляшка ігристого важить 1 кг 650 г
Одночасно в підвалах заводу зберігається до 30 мільйонів пляшок
Щороку на заводі виробляють 12,5 мільйона пляшок ігристого вина
Мюзле закручують рівно на шість півобертів
Корок вилітає з пляшки ігристого з середньою швидкістю 13 м/с