У Кореї не пропадеш, якщо маєш роботу

Колишній артист балету ансамблю “Зоря” Рівненської філармонії Юрій Кобів на закордонну поїздку наважився після розпаду колективу. Втім, перший випадковий досвід перетворився на вісім років роботи у професійних балетах світу.
— Кожна країна залишила у мене незабутні враження. Адже сприймаєш її інакше, ніж звичайний турист. На певний час відчуваєш себе частинкою держави, у якій живеш. Найбільше ж запам’яталася робота у Туреччині та Південній Кореї. Перша тому, адже набагато ближча українцям, аніж вони думають, а друга — бо така далека, — пояснює Юрій.
Мова — це окреме питання. Адже у всіх готелях, в яких ми презентували свої шоу, були спеціальні перекладачі. Або ж колеги, які в країні працювали довше й знали мову, допомагали порозумітися. Хоча фактично скрізь рятувала англійська, якщо чогось не знав. А от на мові іноземної країни у першу чергу слід вивчити цифри. Це гарантія того, що ви зможете щось купити на ринку. В іншому спілкуватися нам допомагала мова танцю. На репетиціях користувалися полімовою — своєрідними термінами, які розуміли всі учасники інтернаціональних труп.
Південна Корея, за словами Юрія, країна зовсім не схожа на Україну.
— У Кореї я працював двічі: рік, на два тижні повернувся додому, і знову на рік виїхав. Це для мене було щось інше, щось нове. Адже вже мав індивідуальний контракт, а не груповий. Тобто відповідав сам за себе, а не за всю групу. Контракт включав обов’язковий один вихідний на тиждень. Так у цей день міг робити все, що заманеться, їхати у будь-яку точку країни, аби тільки встиг повернутися.
Південна Корея досить сучасна країна, у свій час туди вклали шалені інвестиції. Сама держава справила на мене дуже хороше враження. Корейці працелюбні, постійно щось роблять. У них якийсь синтез соціалістичного суспільства з капіталістичним у плані віддачі. Яскравий приклад — корейські артисти. Якщо у них щось не виходить, будуть мучити себе доти, поки це не вийде так, як їм потрібно. Загалом структура держави побудована так, щоб опікуватися людиною. Попри те, що ми були заробітчанами, ми мали певний соціальний захист. Можна було десь лишитися й бути впевненим, що не пропадеш. Якщо, звісно, маєш роботу.
Довго доводилося звикати до корейської кухні. Вона направлена на оздоровлення організму, укріплення імунітету, містить багато морських продуктів, природних на травах... А от собак чи екзотику місцеву (смажених тарганів, наприклад) не пробував, не ризикнув. Загалом, є один чи два види собак, які корейці їдять. Традиційно цю страву мають право їсти чоловіки, які добре стоять на ногах: мають дружину, дітей, будинок і так далі. Та й у Кореї готували спеціально для нас. Нас ділили на європейців і корейців. Так от для 120 чоловік, які належали до групи європейців, тобто не азіатів, був запрошений кухар за контрактом. Перший рік це був румун, а другий — українець.
За словами Юрія, робота за кордоном дуже гуртує вихідців з однієї країни. Розповідає, що українці намагалися триматися разом, не сперечатися і не конкурувати між собою.
— Закордон навчив мене людяності, — продовжує танцівник. — А ще — цінувати те, що є вдома. Можливо, для того, щоб зрозуміти, наскільки цінуєш те, що маєш тут, — треба побувати десь. Саме віддаленість від рідних — найскладніше випробування. Друзі... Якщо колектив теплий, то це якось згладжується. А от рідних не можна замінити. Людина може працювати за кордоном довший час, якщо у неї немає дружини чи чоловіка, дітей. Це дуже ускладнює життя там, особливо діти, адже дуже сумуєш. Тому здебільшого їдуть молоді, вільні. Старші їдуть уже сім’єю. В Кореї, наприклад, був цирк, який майже постійно на гастролях — далі, ближче, але все одно в роз’їздах. Так от там всією сім’єю працюють, щоб не бути далеко одне від одного.
Ірина НИЧИПОРУК