Про національні інтереси і економіку

Харківські угоди

21 квітня 2010 року в Харкові під час робочої зустрічі президентів України та Російської Федерації державні компанії “Нафтогаз України” і “Газпром” підписали доповнення до контрактів з поставок та транзиту природного газу. Важливість для української економіки внесених до контрактів змін важко переоцінити, оскільки вони дозволили:

• забезпечити баланс газу України шляхом збільшення обсягів поставок газу до України у 2010 році;
• забезпечити надійну і безперебійну роботу ГТС України в осінньо-зимовий період 2010-2011 років шляхом збільшення закачування природного газу в підземні сховища газу (ПСГ) України;
• зменшити на 100 доларів США фактичну ціну 1000 кубометрів природного газу для України;
• виключити можливість застосування штрафних санкцій до компанії “Нафтогаз України” у разі недобору газу;
• пов’язати отримання щомісячної попередньої оплати за послуги з транзиту газу, що надаються компанією “Нафтогаз України”, з графіком розрахунків за газ.
Проте найбільш значним результатом досягнутих домовленостей стало зняття напруженості між двома країнами у газовому питанні. Замість нескінченної надривної риторики і страхітливих прогнозів налагодилася продуктивна співпраця двох державних компаній. Так, “Нафтогаз України”, в повному обсязі виконуючи контрактні зобов’язання, забезпечує надійне функціонування газотранспортної системи України, безперебійний транзит газу в обсягах, що надаються ВАТ “Газпром”, та щомісячно в повному обсязі оплачує поставлений Росією газ.

Грошове питання

Українська газотранспортна система — це не тільки національне надбання, а й можливість отримання нашою країною значного доходу. При максимальному завантаженні ГТС України Росія в змозі щорічно прокачувати до 142 млрд куб. м природного газу до Європи, а Україна при цьому отримує дохід майже $4 млрд. У нинішньому році дохід очікується на рівні близько $3 млрд, а річний обсяг транзиту — 105 млрд куб. м. Техніко-економічні розрахунки показують, що якби Україна сьогодні наново побудувала наявну систему магістральних газопроводів, то для цього знадобилося б близько $75 млрд інвестицій з терміном окупності не менше семи років.
Думається, саме тому так жваво обговорюється питання модернізації, доступу і загальної експлуатації нашої газотранспортної системи на переговорах з російськими партнерами, охочими знизити вартість російського газу для європейських споживачів за рахунок зменшення витрат на транспортування. І, напевно, європейські компанії і фінансові установи не поспішають фінансувати представлені Україною проекти реконструкції ГТС, оскільки, на відміну від Росії, не бачать можливостей доступу до вказаних доходів від транзиту.
Український уряд розуміє, що єдина можливість для узгодження інтересів усіх учасників полягає в три­сторонньому переговорному процесі. У випадку, якщо Європа як основний споживач і Росія змогли б домовитися про взаємні гарантії і принципи взаємодії з питань постачання газу, Україна могла б розраховувати на отримання доступу до європейських фінансових ресурсів для модернізації своєї труби. Крім того, сам факт виділення Європою фінансування виступив би стримуючим чинником для збільшення впливу Росії у питаннях транспортування газу територією України.
Як було заявлено, 22 листопада в Брюсселі керівники енергетичних відомств України, Росії і ЄС зберуться для обговорення можливостей модернізації української ГТС. У зв’язку з цим Україна сподівається отримати розуміння щодо того, якими темпами, силами і ресурсами проводитиметься реалізація проектів. На думку аналітиків, створення газотранспортного консорціуму в тристоронньому форматі є найбільш перспективним і реальним шляхом вирішення протиріч і залучення фінансових ресурсів.

Диверсифікація поставок

За наявності одного постачальника природного газу, будь-які переговори щодо модернізації української ГТС або обсягів/тарифів на транспортування газу нерозривно пов’язані з поставками газу для потреб країни. Не секрет, що вартість російського газу для України залишається достатньо високою, а можливість змінити формулу ціни на газ постійно обговорюються Україною і Росією на всіх рівнях.
Допомогою в цих переговорах для України можуть стати конкретні кроки із диверсифікації джерел формування газового балансу країни. Весь світ уже пройшов шлях пошуку альтернатив довгостроковим контрактам на поставки газу. Ними стали розробка родовищ так званого сланцевого газу, видобування шахтного метану, поставки зрідженого газу кораблями-метановозами через спеціальні морські термінали тощо.
Україна теж робить перші кроки в цьому напрямі. Уже ухвалено рішення про проведення тендера на розробку ТЕО для будівництва терміналу для поставок зрідженого газу під Одесою, підписано Меморандум між Україною і Азербайджаном про співпрацю у сфері поставок зрідженого газу в країну. Також підписано Меморандум про співпрацю між Кабінетом Міністрів України, компанією “Нафтогаз України” і групою компаній ТНК-ВР, відповідно до якого компанія буде займатись розвідкою і видобуванням газу щільних піщаників, сланцевого газу в Донецькому регіоні. У цей проект ТНК-ВР планує вкласти 400 млн грн вже у 2011-2012 роках. Це лише підтверджує загальновідому істину, що за наявності політичної волі можна досягти рішення навіть дуже складних питань.