22 листопада — 6 років від дня початку Помаранчевої революції

1. Не сотвори собі кумира

Історія з Ющенком, можливо, декого навчить не зачаровуватись у політиках настільки, щоб потім було боляче розчаровуватись. Адже процес — неминучий. Результат “Сильної України” на виборах 31 жовтня — тому підтвердження. А ось у виборців Тягнибока це ще попереду...
Краще вже в звичайних людях зачаровуватись і розчаровуватись. А з політиками — тримати симпатію на відстані витягнутої руки. Апріорі не очікуючи від них надто багато.

2. Усі вони однакові

“Нас штучно поділили на партії. Принципової відмінності між партійними програмами немає. Спільне в них те, що жоден насправді не знає, що робити. Їх просто розвели по різних кутках і сказали, що потрібно за щось боротись. Замість того, щоб спільними зусиллями наводити лад”.
Автора цитати знаєте? Олексій Губанов, ідеолог рівненських “регіоналів”. Газета “ОГО”, 2008 рік.
Подальші коментарі, як на мене, зайві.

3. Свої права можна і варто відстоювати

Чи не найпозитивніший урок Майдану. І річ навіть не в результаті того чи іншого відстоювання, а у внутрішній готовності до цього. Є дія — є протидія. Конфлікт — ознака здорового сере­довища. Ми пред’являємо свої права та претензії навколишньому світу — і беремо з нього те, чого прагнемо, або з’ясовуємо, що зараз це неможливо, і треба або сприйняти навколишню реальність такою, якою вона є, або шукати компромісне рішення.
Закриття “секондів”, ініціативи Табачника, Податковий кодекс, вирубування дерев, Закон про мови — так, це проблемні, гарячі точки. Але немовчання суспільства — ознака його морального здоров’я.

4. Завжди так не буде

Влада в усі часи була схожою. Політичний маятник коливається з боку в бік — а життя навколо завжди має і плюси, і мінуси. Викликають подив і обурення Податковий кодекс та бурхлива діяльність зі зміни правил вступу до ВНЗ просто на старті вступної кампанії? А мені пригадується, як, здається, у 1999-му в Рівному проводили навіть автопробіг з роз’яснення нового Податкового кодексу. А відтоді щороку обіцяли — “новий державний бюджет буде прийнято на новій податковій основі”. І так — десять років. Це — нічого? Можливо, краще зробити недосконало і криво, але нарешті зробити? А спроба розігнати ДАІ влітку 2005-го — чим це поступається за спонтанністю цьогорічним освітянським новаціям відомства Табачника? Два боки, два боки в кожної медалі — було, є і буде... У помаранчевого неба теж виявилась виворітка. А ми як думали?..

5. Україна — це ми

Це не Ющенко, не Янукович одноосібно — а водночас і Ющенко, і Янукович, і ще мільйони нас. Пригадую, під час трансляції “5 каналу” з Майдану почув, як скандування “Ю-щен-ко!” переходить у скандування “У-кра-ї-на!”. Ось це головне, подумав. Сума маленьких моральних виборів кожного з нас. Виборів, які ми робимо не раз на чотири чи п’ять років, а щодня.
Нас набагато більше об’єднує, аніж роз’єднує. Гуманітарні проекти Галини Кульчинської чи створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, яке “пробиває” Володимир Хомко — це саме такі речі. І чим більше їх — маленьких, локальних, “точкових” — тим краще. Що тут ділити, які до цього ліпити політичні кольори і навіщо? Поки хтось ділить портфелі та мільйони в парламенті — хтось випікає хліб, а хтось думає, чим платити зарплату тим, хто його випікає. Хтось купує одяг у бутиках “Злата Плази” — а хтось думає, чим платити оренду за ці бутики. На податки і тих, і інших утримуються ті, хто з перемінним успіхом просторікує на майданах.
Хтось був на Майдані помаранчевому. Хтось — на біло-синьому. А хтось у цей час — просто працював. Це теж потрібно. І тому особисто я не соромлюся, що не був на Майдані.

6....

Останній висновок, останній урок із цих шести років — допишіть самі. У кожного він свій. І це добре, що ми різні. Головне — чути і поважати один одного. Визнавати за тим, хто поруч, право мати оцей суто власний, особистий шостий висновок.

Матеріали по темі:
22 листопада в Україні відзначають День Свободи - річницю Майдану [+ВІДЕО]