20 рівнян, які запам’ятались нам у 2010 році

Василь БЕРТАШ, голова Рівненської облдержадміністрації:

Обласний гарант
Якщо порівняти нинішнього губернатора з попередниками за суто зовнішніми ознаками, то Василь Берташ спілкується з пресою частіше, ніж Микола Сорока, проте не відрізняється красномовністю Віктора Матчука або Василя Червонія. Якщо “копнути” глибше, то складається враження, що нинішній господар кутового кабінету на шостому поверсі рівненського “білого дому” відрізняється від попередника як власник від найманого топ-менеджера. Якщо Віктор Матчук при нагоді дистанціювався від певних тем — мовляв, це справа не моя, а правоохоронців, судів тощо — то Берташ, приміром, цього літа цілком спокійно давав публічні оцінки справедливості рішень місцевих судів. Дарма що останні в нас формально є незалежною гілкою влади. А себе обласний голова частенько називає “гарантом Конституції в області”. Такий собі президент місцевого масштабу виходить. І додає при цьому, що відповідає на Рівненщині за все. Логічно, що за таких умов цьогорічна перемога Василя Берташа в традиційному “ОГОшному” рейтингу “ТОП-25: найвпливовіші люди Рівненщини” з самого початку була поза сумнівами. Надворі стоїть час сильної влади...

Юрій КІЧАТИЙ, голова Рівненської облради:

Вершина владної горизонталі
У Юрія Кічатого двічі не склалося з кар’єрою актора і один раз — із депутатством у Верховній Раді: нардепом пробув менше року. Але нинішньої осені колишній КВНщик, голова Рокитнівської райради, заступник губернатора, керівник обласного громадського штабу Януковича і знову заступник губернатора сягнув піку своєї чиновницької кар’єри: на безальтернативній основі очолив Рівненську обласну раду. Тепер на Рівненщині є не лише вертикаль влади, а й її горизонталь — дві ключові гілки влади в області очолюють представники однієї політичної сили.
Тим часом на “Однокласниках” бажаючі можуть побачити фото 39-річного Леоніда Кічатого — молодшого брата голови Рівненської облради. Стоячи на горі Бона, він гостинним жестом запрошує відвідувачів інтернету відвідати Кременець. Його міським головою Кічатий-молодший був донедавна, але вибори 31 жовтня програв.

Олександр ДАНИЛЬЧУК, екс-голова Рівненської облради:

Полювання під завісою таємниці
Під кінець перебування на посаді голови облради Олександр Данильчук потрапив у скандальну історію: ЗМІ поширили інформацію про його вогнепальне поранення під час полювання на кабана. Нібито він був поранений картеччю “у верхню задню частину лівої ноги”. За кілька днів Данильчук заявив, що ніякого поранення не отримував, а просто загнав у ногу скалку, вигулюючи в лісі собак після полювання. Зважаючи на “персональний склад” учасників подібних полювань, про те, як усе було насправді, якщо колись і розкажуть, то швидше вищезгадані собаки або щасливець-кабан, який того дня залишився живим. А зрештою, яке це має значення: живий-здоровий — і слава Богу.

Володимир ХОМКО, міський голова Рівного

Господарник-політик
Напередодні цьогорічних виборів міського голови Рівного колеги жартували: маючи такий високий рейтинг, Володимир Хомко міг би спокійно взяти на час виборів відпустку і вирушити вивчати досвід роботи комунального господарства на ринкових засадах в одну з європейських країн, де впродовж століть усе функціонує з милою серцю Хомка педантичністю. Якби не одне “але”: міський голова вирішив спробувати сили в політиці, розкрутивши власний партійний проект. Перед мером постало складне та амбітне завдання: за два місяці пояснити людям, що мало кому до того відома партія “Всеукраїнський патріотичний союз” — це і є Хомко.
На цьому закінчилась історія під умовною назвою “Я не політик, я господарник”. Господарські справи для міського голови стали невід’ємними від політичних. Проте, справедливості заради, зауважимо: Володимир Хомко залишився позапартійним. Про партію відкрито говорив як про платформу для заведення своєї команди в раду. А, маючи такий рейтинг підтримки, — хто б з нас, зрештою, не ризикнув би спробувати сили в політиці?..
Результат неоднозначного експерименту вийшов також неоднозначним: політпроект Хомка до міськради пройшов, але набрав менше голосів, ніж багато хто очікував. До обласної ради партія, з якою асоціювали міського голову Рівного, не подолала тривідсоткової позначки, проте провела кількох мажоритарників. (Справедливості заради скажемо, що ці люди виграли б і без “прописки” в “ВПС”.)
Основні зусилля Хомка були, звісно, націлені на місто — він вирішив отримати “золоту акцію” при формуванні майбутньої більшості. Результат — знову ж таки неоднозначний: меру вдалося зберегти заступників, на крісла яких вже була націлилась на диво численна опозиція, і обрати лояльного секретаря ради. Проте, золота акція, як показала “Операція “Двері” (не плутати з кінофестивалем аматорського кіно), виявилась, напевно, все ж таки в руках Анатолія Чугуєвця...
Тішить, що нові місцеві вибори будуть нескоро: тепер міський голова може спокійно зосередитись на втіленні численних креативних ідей у сфері переведення міського господарства на ринкові засади, не відволікаючись на партійне будівництво. Якщо тільки не виникне спокуси долучитись до виборів до Верховної Ради чи то в березні 11-го, чи то в жовтні 12-го. На одній з прес-конференцій на відповідне запитання категоричного “ні” Володимир Євгенович не сказав...

Олег ОСУХОВСЬКИЙ, депутат Рівненської обласної ради

Майбутній нардеп від Рівного?
Людина-сенсація місцевих виборів у Рівному. Виявляється, щоб стати депутатом облради від обласного центру, там навіть необов’язково до того жити. Можна з’явитись у місті на початку осені, активно провести виборчу кампанію під розкрученим і популярним у місті партійним брендом — і відтіснити старожила рівненської політики Віру Кобилянську та інших шанованих сусідів у виборчому бюлетені до обласної ради.
Перші сесійні “хрещення” Олега Осуховського відновили в пам’яті згадку про Василя Червонія і посилили впевненість експертів, які вважають, що “Свобода” на Рівненщині посіла нішу, де раніше володарювали спочатку Рух, а згодом — УНП.
У 1998-му команда Червонія провела в нардепи від Рівного нерівнянина Павла Мовчана (не плутати з лідером місцевих “свободівців” Степаном Молчаном), у 2002-му — перемогла грошовитого Ігоря Бакая, висунувши досі мало кому відомого Юрія Ширка. Провівши певні паралелі, можна припустити: чи то в березні 11-го, чи то в жовтні 12-го Олег Осуховський має шанс здолати ще одну політичну вершину...

Віктор МАТЧУК, народний депутат України:

Win-win
Досвідчений у бізнесі Віктор Матчук знає, що таке принцип “Win-win” — це коли обидві сторони переговорів чи угоди опиняються у виграші. Кажуть, у підприємництві, та й взагалі у житті, цей варіант — найефективніший: кожен досягає своїх цілей, усі задоволені.
2010 рік для Віктора Матчука і почався під цим знаком, і закінчується під ним же. Коли в державі змінилась влада і стало очевидним, що з кріслом губернатора доведеться попрощатись, до Віктора Йосиповича доволі вчасно підійшла черга отримати мандат народного депутата. Всі лишились задоволені: “біло-сині” виграли вибори і посадили в головне обласне крісло власного кандидата, а Матчук залишився у “вищій лізі” рівненської політики.
Подібний обопільний виграш трапився й восени. Спершу Матчук заявив, що веде власну команду на вибори до облради з прицілом зайняти крісло її голови. І заради цього готовий буде здати мандат народного депутата. В агітаційному запалі екс-губернатор сказав чимало не надто захоплених слів про сутність роботи нардепа, які спрощено зводяться до того, що на роботі цій... ну, не перетруджуються. Інша річ — реальні справи, які можна робити на рівні області.
У підсумку партія Матчука набрала на виборах до Рівненської облради більше, ніж отримала б без такого рейтингового лідера, але значно менше, ніж потрібно було б, аби на щось серйозно претендувати. Задовольнились посадою голови бюджетної комісії, яку ще раніше губернатор Берташ публічно пообіцяв віддати опозиції. Політично активні громадяни таким чином дізнались, що опозицією на Рівненщині, виявляється, є “Наша Україна”... А Віктор Матчук тим часом повернувся до депутатської роботи в Києві. Політика — вона і мистецтво компромісів, і мистецтво можливого, і мистецтво обопільних виграшів.

Олександр КУРСИК, тележурналіст, депутат Рівнеради

Депутат з телевізора
Серед подарунків, які отримав на своє 25-річчя власний кореспондент “1+1”, — торт із зображенням тризуба. Державні символи та національну стилістику Курсик полюбляє: металевий тризуб прикрашає його “Фольксваген”, а уявити Олександра без вишиванки взагалі неможливо. За місяць після ювілею журналіст, який в ефірі “Рівне 1” спілкувався з Жириновським українською, отримав іще один подарунок долі саме в національному стилі: синьо-жовтий значок депутата Рівнеради. Хоча подарунком це не назвеш: Курсик не просто пройшов за партсписком, де, маючи другий номер, гарантовано ставав депутатом, а виграв “мажоритарку”. Політична кар’єра телевізійника стартувала стрімко: про Курсика заговорили як про можливого кандидата на посаду секретаря Рівнеради. Із секретарством у підсумку не склалося, але сумнівів немає: у новій Рівнераді Курсик не загубиться. Аби лишень і надалі не забував те, на чому наголошує у спілкуванні з колегами нині — що залишатиметься насамперед журналістом.

Валерій КОРОТКОВ, бізнесмен

“И снова здравствуйте!”
У 90-ті він балотувався від Рівного до парламенту, годував школярів безкоштовними обідами і вивів багатостраждальний “Верес” ледь не на вершину вищої ліги вітчизняного футболу. В “нульові” про людину, яка асоціюється з початком приватизації в Рівному, говорили набагато менше. І ось після зміни влади — своєрідна інформаційна бомба: Коротков з’явився у медіа-просторі Рівного й заявив про претензії на цілу низку об’єктів, яких, мовляв, позбувся незаконно — зокрема, колишню виставкову залу на Замковій, де нині розмістився “Гранд-базар”, та колишній ресторан “Басівщина”, на місці якого нині працює автосалон. У всій цій історії багато дивного, й інформаційний сплеск навколо повернення Короткова вщух так само раптово, як і почався. Чи то гроші люблять тишу, чи то просто “господарі життя” тепер у Рівному інші.

Галина КУЛЬЧИНСЬКА, заступник міського голови Рівного - Олексій ГУБАНОВ, заступник голови Рівненської облдержадміністрації

Креативні перегони
Якщо Галина Кульчинська цьогоріч лише продовжила продукувати креатив у межах повноважень заступника міського голови Рівного, отриманих іще наприкінці 2008-го, то Олексій Губанов саме нинішнього року здобув можливість “розвернутись на повну”. Посада “гуманітарного” заступника голови облдержадміністрації, яку Олексій отримав навесні, після зміни влади, — це саме те місце, де чи не найоптимальніше можна розгорнути миследіяльність, стратегічні розробки та нестандартні задуми. Онлайнові молодіжний форум та освітянська конференція, “Гордість Рівненщини” і “Сімейні перегони”, кінофестиваль “Двері” й, звісно ж, масштабна “Західна брама” — Губанов натхненно креативив цілий рік. Галина Кульчинська не відставала: то найбільшу ляльку-мотанку презентує, то студентів грати у квест відправить, то вчити дорослих малювати почне. Хтось, можливо, сприйме подібну активність з іронічною посмішкою, але існує два “але”. Критикувати має право той, хто сам щось путнє зробив — по-перше. А, по-друге, що головніше, — яскраві, неоднозначні Губанов і Кульчинська з їхнім фонтануючим креативом — це своєрідний виклик величезній чиновницькій машині, частиною якої, що парадоксально, вони самі і є. Адже, виявляється, владу можна використовувати як інструмент для втілення нестандартних ідей — ресурсів вистачає, було б бажання.

Олександр ХАРВАТ, фотохудожник

Майстер фотокреативу
Феноменальна швидкість, з якою продукує найрізноманітніші креативні фотопроекти правоохоронець із багаторічним стажем Олександр Харват, — не може не вражати. Визнаний майстер фотомистецтва належить до числа тієї невеликої когорти фанатів, зусиллями яких, власне, і створюється імідж провінційних міст як культурних центрів. Сьогодні Рівне — одна зі столиць українського фото, а не надто показний зовні Харват — жива ілюстрація відомої істини про те, що найкраще характеризують людину — її талант і досягнення. А межі наших можливостей залежать лише від нас самих.

Анатолій ЧУГУЄВЕЦЬ, депутат Рівнеради

Скандальний голос
Якщо під завісу року минулого один із найактивніших депутатів Рівнеради “прославився” скандалом із затриманням дружини правоохоронцями, то під кінець 2010-го Чугуєвець “засвітився” в іншій гучній історії — з обранням секретаря Рівнеради. На противагу позиції більшості фракції він проголосував за свого ж колегу по “Батьківщині” Андрія Грещука. Пояснив, що Грещук — порядна людина. Однопартійці не зрозуміли благородних поривів Чугуєвця і виключили його з фракції. Підсумок: Грещук таки став секретарем, а “Батьківщина” вкотре продемонструвала на загал, що в їхній партійній хаті не все гаразд.

Сергій ГЕМБЕРГ, банкір, засновник Рівненського джаз-клубу

Банкір у стилі джаз
Якщо у когось фінанси співають романси, то у банкіра Гемберга вони виконують джаз. Фотогенічний фінансист віддається своєму музичному захопленню всією душею — і результат дає про себе знати, як власне, і завжди, коли людина займається дійсно улюбленою справою: фестиваль “ART Jazz Cooperation” успішно збирає талановитих виконавців і повні зали драмтеатру, а у міжфестивальний час навколоджазова тусовка залюбки відвідує дітище Гемберга джаз-клуб “Джем”.

Ірина ПЕРВУШЕВСЬКА, директор Рівненського Палацу дітей та молоді

Господиня Палацу
Цієї осені незмінній директорці ПДМу не вдалося стати депутатом Рівнеради від партії Володимира Хомка. Втім, навряд чи звання міського депутата додало б щось суттєве до беззаперечного авторитету Ірини Первушевської в Рівному та за його межами. Вона віддала ПДМу життя — і зробила його найкращим в Україні. Унікальна модель профільної освіти, яку реалізовують у ПДМі, — результат злагодженої роботи самої пані Ірини, яка очолює Палац упродовж понад трьох десятків років, та більш як півтори сотні її колег. На 70-річний ювілей ПДМу в лютому 2010-го приїхали гості з семи європейських столиць, а в самому Рівному батьки, які прагнуть, щоб їхня дитина чогось у житті досягла, знайдуть до смаку в розмаїтому ПДМівському “меню” профільну школу, художній чи спортивний колектив. Поки інші стогнуть чи махають прапорами, ця жінка день у день, рік у рік просто робить все можливе для виховання української еліти.

Сім’я САЧУКІВ: Олександр, Антон — підприємці, депутати Рівнеради, Дарина — модель

На модельно-депутатському подіумі
У 2010-му прізвище Сачук в інформаційному просторі Рівного стало зустрічатись набагато частіше, ніж будь-коли раніше. У березні, 17-річна Дарина Сачук перемогла в обласному конкурсі “Міс Рівненщина-2010”. Модель агентства “Панна” взяла участь у показах Ukrainian fashion week, знімалась для журналів, потрапила в дванадцятку кращих на “Міс Україна”. А на виборах відразу двоє родичів красуні-рівнянки — батько та брат — стали депутатами Рівнеради. Старший Сачук, Олександр, заступник директора ТзОВ “Рівнеоптторг”, пройшов за списком “Нашої України”, молодший, 25-річний Антон, директор ТзОВ “ЛАЙМ”, став депутатом від “Фронту змін”. А ось сват Сачука-старшого Володимир Рабінюк навпаки цього разу міські вибори програв.

Олена КОЛЕСНИЧЕНКО, легкоатлетка

Володарка “бронзи”
Одинадцятикласниця рівненської ЗОШ №12, вихованка ОДЮСШ виборола “бронзу” на перших юнацьких Олімпійських іграх, які проходили в Сінгапурі. Цього результату вона досягла на дистанції 400 метрів з бар’єрами, пробігши за нормативом майстра спорту. Загалом у Сінгапурі змагались легкоатлети зі 180 країн. Дівчина — зі спортивної сім’ї, її батько в молодості був чемпіоном Європи з легкої атлетики.

Тетяна ШИРКО, співачка

Костопільська зірка Юрмали
17-річна співачка з Костополя цього літа виборола друге місце на міжнародному пісенному конкурсі “Нова хвиля-2010” у Юрмалі. Дівчина — з музичної сім’ї, співала з дитинства. Навчалась у Київському музичному училищі імені Глієра. У рідному місті їй присвоїли звання почесної громадянки.

Тарас МАКСИМЕНКО, директор ДКП “Міське об’єднання парків культури та відпочинку”

ПриПАРКувався
28-річний Максименко у 2010-му став справжньою зіркою інтернет-простору Рівного: жоден інший місцевий політик не викликав такої кількості неоднозначних коментарів практично до будь-якої згадки про себе, як лідер Рівненської обласної організації “Фронту змін”. Колишній прес-секретар Віктора Матчука в 2010-му очолив міський парк культури та відпочинку — й енергійно взявся за роботу: на День Незалежності відкрив оновлений дитячий майданчик, на Покрову — відреставрований фонтан “Стоматолог”. На цих виборах пройшов до міської ради.

Віктор ДАНИЛОВ, директор ТРК “Рівне 1”, ведучий телепрограми “СмачнОГО!”

“Найсмачніший” телеведучий
Успіхи видавця і директора ТРК “Рівне 1” в ролі творця кулінарної телепрограми помітили не лише місцеві глядачі, а й столичні експерти: Віктор Данилов увійшов до трійки фіналістів найпрестижнішої телевізійної премії України “Телетріумф” серед ведучих програм регіональних телеканалів. До речі, приблизно в ті самі дні “дітищу” Віктора Данилова — телеканалу “Рівне 1” — виповнилось 15 років. Менш вдало склалась цьогоріч політична кар’єра Данилова: тричі депутат, в тому числі двічі — облради, цього разу він не зміг пройти до міської ради.

Зураб КАНТАРІЯ, підприємець, громадський діяч

“Веселий віник”
Очолювана Зурабом молодіжна громадська організація “Фундація регіональних ініціатив” не була цьогоріч надто активною, зате сам Кантарія дебютував у власній політичній грі: подібно до міського голови Володимира Хомка, очолив список мало кому до того відомої партії — “Рідне місто”. До списку взяв таких самих молодих і креативних. А ще Зураб займається бізнесом у сфері прибирання під’їздів.
Зурабу на виборах пощастило менше — “на голому ентузіазмі” вдалося набрати 1,4%. Втім, який-не який, а досвід.