Як кореспондент “ОГО” на “швидкі” побачення ходила

Про те, що мода на “Speed dating” (“Миттєві побачення”), захопивши великі міста України, накрила і Рівне, дізналась від друга. Він розповів: знайома вже вкотре організовує для рівненської молоді вечори знайомств “Dating city”. Це такий собі новий формат вечірки, що об’єднує кілька міні-побачень. Одразу пригадались прадідівські вечорниці, коли молодь збиралась на гуляння, аби знайти пару. Цікавлячись усім новим, вирішила піти. Хоча, чесно кажучи, скептично ставлюсь до так званих “побачень наосліп”.
Щоб потрапити на вечір знайомств, слід було заповнити анкету. Її надіслали організатори на електронну скриньку. В анкеті вказала особисті дані, розповіла про захоплення, а також висловила свої побажання щодо візаві. Останнє питання змусило добре замислитись. “Чи вірите ви в кохання з першого погляду?” — “Хіба що у 14 років”, — подумала я і вписала впевнене “ні”.
Через кілька днів мені повідомили дату, час і місце проведення вечірки. Як не дивно, але вбрання на най­масштабніше побачення у моєму житті (одразу з сімома чоловіками!) обрала за кілька хвилин. Улюблені джинси, светр і жодних “понтів”. Ну не сватати ж мене будуть!
На порозі затишної зали одного з ресторанів Рівного учасників зустрічала господиня свята — ведуча Інна Макарова, вбрана в урочисту червону атласну сукню. Напівтемрява зали у червоних тонах створювала містично-романтичну атмосферу. Я зареєструвалась й отримала іменний бейдж з номером. Понад усе було цікаво, які ж люди тут зберуться. Роззирнулася навколо, шукаючи у залі запрацьованих, виснажених роботою та іншими життєвими клопотами невдах, яким не вистачає часу, а подекуди й сміливості знайти собі пару у “природних умовах”. За кількома столиками вже сиділи учасники. Ліву половину зали організатори відвели чоловікам, праворуч — облаштувались леді. З цікавістю молоді люди кидали погляди на представників протилежної статі. Серед присутніх очевидних “невдах” я не побачила. Знайомитись прийшли цілком пристойні, більше того — видні чоловіки та симпатичні панянки.
Перед початком “побачень” нам запропонували обрати безалкогольний напій та переглянути відео з аналогічних вечірок в інших містах. На екрані промайнули кадри з фільму “Доктор Хаус”. Як виявилось, всесвітньо відомий Грегорі теж ходив на кількахвилинні “свіданки”.
Ведуча повідомила, що у залі є рівна кількість представників обох статей. Того грудневого вечора їх з’явилось по сім. Згідно з порядковими номерами, юнаки та дівчата розташувались за столиками одне навпроти одного. “На аперитив” на адресу кожного з нас прозвучало питання від ведучої. Відповіді допомогли скласти первинне уявлення про хлопців. Більшість учасників поставились до питань серйозно.
— Ірено, а як би ви поставились до того, що хлопець одразу захотів би познайомитись з вашими батьками? — запитала мене на загал Інна.
— Я б тільки зраділа, напевно, як і кожна дівчина. Адже це свідчило би про серйозність його намірів, — вдалась у відвертості.
Дзвіночок у руках ведучої став сигналом до спілкування тет-а-тет. Процедура була простою. Після п’яти хвилин розмови з однією дівчиною юнак переходив за столик наступної за годинниковою стрілкою. Питання стандартні: “Яке твоє хобі?”, “Де навчалась?”, “Ким працюєш?”
Мені іноді вдавалось за п’ять хвилин навіть подискутувати. З одним із співрозмовників дослідили суть поняття “друг”, з іншим — обговорили найкращі місця для відпочинку. Аби проявити галантність, юнаки пригощали цукерками, один з них навіть віддав своє “Лате”. На екваторі побачень організатори влаштували конкурси. Дівчата добирали слова, що асоціюються зі словом “чоловік”, юнаки — зі словом “жінка”. А от потаємні бажання одне одного учасники дізнались з конкурсу “питання-відповідь”. Менш як за годину особисто вдалось познайомитись з кількома менеджерами, викладачами вишів, нотаріусом, загалом досить цікавими особистостями.
Враження від сімох побачень я занотувала у спеціальній картці, вказавши, з ким хотіла би продовжити спілкування й надалі. Про те, що симпатії збіглися, організатори пообіцяли повідомити протягом наступної доби.
Вже збираючись додому, помітила, що публіка не поспішає розходитись. Компанія хлопців обмінювалась враженнями про знайомства. Хтось одразу залишав свої контакти, хоча організатори не радили цього робити, щоб зберегти інтригу. Наступного дня дізналась, хто саме з хлопців отримає мої контакти, адже пари таки збіглися. Ті ж, кому не терпілося дочекатись результату, знайшли мене в одній із соціальних мереж. Ось і парадокс: познайомившись в “реалі”, молодь все одно йде вже звичним для неї шляхом — переносить спілкування в онлайн. Але у будь-якому разі вечірка “Dating сity” подарувала мені цікаві знайомства і розширила коло спілкування.
Хтозна, можливо, з часом перегляну своє ставлення до побачень наосліп і повірю, що теорія кохання з першого погляду працює...