Молоді імена Рівного: Олександр Бусленко

— Олександре, що першим з’явилось в твоєму житті — захоплення фотографією чи екстремальним спортом?
— Важко сказати. Все відбувалось паралельно. Ази фотографування я переймав від свого батька, відомого фотохудожника Сергія Бусленка, ще малим. Адже не звертати уваги на таке цікаве заняття було просто неможливо. Так, першу фотокамеру "Смена" мені подарували якраз перед першим класом. Робив тоді для однокласників перші фотосесії (усміхається — авт.). Хоча на екстрім мене теж з дитинства тягнуло. Коли мені було три роки, вирішив на триколісному "Гномі" виїхати на стіну. Мені здавалось, що розженусь, проїду по стіні, як у цирку, і скочусь назад. Трюк вдався не повністю. Я впав і зламав руку. Дякувати Богу, це був перший і останній перелом у моєму житті. Як то кажуть — з тієї пригоди зробив потрібні висновки.

З велосипеда — на скелю

— Ти був одним з ентузіастів велосипедного екстріму в Рівному? Як твій триколісний велосипед еволюціонував до повноцінного велобайка?

— "Гнома" змінив "Дружок". Ним я їздив по лавці у парку… А потім уже й дорослий велосипед. Поступово з друзями пробували виконувати на велосипедах і різні трюки. Тоді, у дев’яностих, не було Інтернету, і збирали інформацію про різні трюки по крупинках. Бачили, як хлопці за кордоном на велосипедах долають перешкоди, скачуть. Методом спроб, помилок і синців опановували різні техніки. Втім, для мене це було більше хобі, а не спорт. Хлопці займались тріалом постійно, брали участь у різноманітних змаганнях. Я ж допоміг провести одне зі змагань у Рівному. А потім більше зосередився на подорожах та фрірайді — їзді по складних природних або штучних спусках. Таким чином підкорював круті спуски й на Рівненщині, у Карпатах та в Криму. Відчуття — неперевершені. Кілька годин з велосипедом та спорядженням йдеш у гору. А потім спускаєшся на велосипеді за декілька хвилин. Вони того варті!

— Багато велосипедів змінив, часто ламались?
— Всяке бувало. Екстремальні умови спуску не кожне залізо витримає. Бувало, що навіть рама ламалась. А велосипеди міняв нечасто. Швидше деталі змінювались.
— Фрірайдом професійно не було бажання займатись?
— Брав участь у етапі Кубку України. Втім, далі не пішов — це знову ж таки більше захоплення. А пізніше за порадою лікарів з велоекстрімом довелося зав’язати. Тепер переважно користуюсь шосейним велосипедом, він зручний для подорожей. А поїздки в гори намагався суміщати з іншим видом спорту — скелелазінням.
— Ти ще й це встигав? Все, як у Володимира Висоцького, — "Парня в горы тяни, рискни..."?

— Власне це захоплення різнопланове. Адже можна займатися класичним лазінням по скелях. Я захоплююсь ще й болдерінгом. А це не підйоми на невелику висоту, а в першу чергу — на складність. Зараз з однодумцями тренуємось на обладнанні у ЗОШ №2. До речі, це дуже корисно для спини — тренуються всі м’язи. А на виїзді, мабуть, найбільше штурмували скелі Криму. Добре полазив свого часу і на Скелях Довбуша у Карпатах. Там кам’яні урвища хоч і не буде високі, але для болдерінгу достатньо складні.


[url]101 метр рекорду [/url]
— Коли ж встигаєш займатися всіма видами екстріму?
— Один з мої знайомих зробив про мене цікавий висновок: "Сашо, ти вмієш професійно займатися єрундою". Якщо чесно, то не можу без цього. Подобається випробовувати щось нове, активно відпочивати. Лежати на дивані перед телевізором — то не для мене. Нещодавно захопився слеклайном. Це новий вид спорту та активного відпочинку, який означає ходіння по натягнутій стропі.
— Не чув у Рівному такого. А де ним можна займатися?

— Де завгодно. Для нього лише необхідно натягнути стропу. Наприклад, я розпочинав із кількох метрів. Потім мотузки доводилось носити для тренувань все більше і більше. У нашому місті слеклайн тільки розвивається та завойовує серця і вестибулярні апарати нових прихильників.
— Не страшно на висоті отак по тоненькі мотузці ходити?

— Я на великій не ходжу. Цей вид спорту передбачає кілька напрямів — ходіння над водою, або ж на значній висоті. Та й з’явився він лише у 80-х роках. Такі тренування не тільки сприяють розвитку координації та рівноваги, а тренують витримку, що для альпініста дуже важливо. Тому сам вправляюсь саме на ходінні по стропі на максимальну довжину. Власне зараз мені належить український рекорд — 101 метр. Поки цей спорт у нашій країні лише розвивається, тому досягнення ще не перевершене.
— Якщо не помиляюсь, ти ще й у сноубордисти записався…
— Чудове зимове захоплення! Чомусь борд мені більше подобається, ніж лижі. Головне — звикнути, а потім вже жоден трамплін не страшний. У тому числі в і Карпатах. У нас же в Рівному найкраще кататися у Бармаках. Там і рельєф підходящий, і трамплін можна змайструвати. Словом, адреналіну вистачає. Власне, з подачі батька, підсів ще й на підводне плавання. Тепер час від часу суміщаю приємне з корисним, підводний світ для себе досліджую і фотографую.

Фотокамеру розбив у подорожах

— Під час твоїх подорожей фотокамера з тобою?
— Зазвичай саме так. Коли є можливість, то чому б не зафіксувати чудові краєвиди та цікаві місця? Раніше постійно тягав з собою професійну фотокамеру. Проте все до пори до часу. Під час однієї поїздки вирішив сфотографувати стрибок одного колег. Дивлюсь до сумки, а там дорогий дзеркальний фотоапарат уже частинами валяється. Прикро. Тож доводиться бути обережнішим.
— Фотомистецтво для тебе — це захоплення чи професія?

— Хліб заробляю саме фотографуванням — отже робота… Або ні — захоплення, котре приносить заробіток.
— Що найбільше знімати любиш?
— Щодо жанру, то важко сказати. Чималий запас цікавих світлин набирав якраз під час поїздок та подорожей. Знімаю те, що мені цікаво. Точно знаю: не став би робити світлин, які несуть негативну енергію. Цього не потрібно робити.
— А чому досі не презентував власну виставку?
— Матеріалів вистачає. Періодично експоную їх разом з іншими фотохудожниками на різних виставках. Проте до власної виставки справа ще не дійшла. Можна без проблем повибирати краще з того, що є. І сформувати таким чином виставку. Я думаю, це неправильно. Виставка має містити в собі щось об’єднуюче. Ідею, техніку виконання. Буде такий матеріал — тоді можна подумати про виставку.

Дружина стала схожою на мене

— Батько Cергій Бусленко для тебе друг, вчитель чи тільки батько?
— Швидше батько. Хоча це не означає, що я в нього не переймав досвід. Це було ще з дитинства.
— А за низкою твоїх захоплень часу на особисте життя вистачає?
— Намагався все зрівноважувати. Хоча під мій стиль життя довелося більше підлаштовуватися дружині Вірі. Раніше вона не цікавилась екстрімом, велосипедами, скелелазінням. А тепер супроводжує мене.

Записав Юрій ДЮГ

Досьє
Олександр Сергійович Бусленко
Народився: 15 жовтня 1983 року
Де проживає: у Рівному
Освіта: закінчив ЗОШ №27 та НУВГП
Захоплення: екстремальні види спорту, туризм
Професійний фотограф, член фотоклубу "Час" та Національної спілки фотохудожників України