Найвідоміші рівненські близнюки-танцюристи - брати Сорокіни

— Розкажіть, коли почали займатися танцями. Чи було важко? Бажання припинити тренування не виникало?
Сергій: На першу репетицію у Школу сучасної хореографії нас привела мама. Перескочили підготовчу групу і пішли одразу в перший клас. Навчання тривало дев'ять років. Звичайно, бувало по-всякому. Спочатку, коли не все виходило, хотілось покинути. Але бажання бути у всьому першими і кращими перемогло, стали займатись старанно і наполегливо. Після закінчення Школи сучасної хореографії продовжили танцювати вже в єдиній у західному регіоні України професійній танцювальній трупі "Light Dance Сompany" Рівненського міського Палацу дітей та молоді.

Юрій: Вільного часу завжди бракує. Репетиції принаймні чотири рази в тиждень, робота у ПДМі (завідувачі відділу), також даємо уроки у хобі-групі у приміщенні "ФітнесПорту".



— Робота в танцювальному ансамблі — це поїздки, концерти, нові постановки... Що запам’яталось найбільше?
Сергій: Об’їздили чимало міст України, Угорщини, Польщі, Росії, Туреччини та Литви. Цікавих моментів було безліч. Добре, що багато з них сприймали з гумором. Якось у Литві мали танцювати в підтанцьовці у Гінтаре (литовська співоча зірка). Проте репетиції спільної не було. А співати вона мала пісню Софії Ротару. Під неї ми й готували номер. Уявіть собі нашу реакцію, коли під час виступу… увімкнули ремікс цієї пісні з іншим аранжуванням. Виходу не було. Довелось викручуватись, але сміялись у танці всі.





— Розкажіть про своє навчання в університеті Поплавського?
Сергій: Усе почалось з того дня, коли ректор університету приїхав до Рівного — проводити рекламну кампанію для абітурієнтів. Ми вирішили взяти участь. У якості призу учасникам запропонували безкоштовне навчання у Київському університеті культури і мистецтв. Із вступом у володарів такого приза виникла окрема історія. Ми туди таки вступили. Провчились кілька місяців і зрозуміли, що не такий цей навчальний заклад хороший, як його малюють. Взагалі у Києві його сприймають як не надто професійний. На нашу думку, рівень отримуваних там знань був нижчий, ніж ми отримували у ПДМі. Тому вирішили все покинути й повернутися в Рівне. Рік погуляли і пішли вчитись в РДГУ на факультет документальних комунікацій та менеджменту. Який успішно нещодавно закінчили з "червоними" дипломами.



— А ще якісь захоплення, крім танців, були?
Юрій: Хм... пробували якось займатися настільним тенісом. Та нас звинуватили у тому, що зламали бетонну стінку під час тренувань. Сказали: йдіть краще на бокс. Так що не судилось нам змагатися з Андре Агассі. А ще пробував займатися регбі — покинув. Люблю гітару, пробував грати, але на це, на жаль, бракує часу.



Сергій: Ти ще займався моделюванням кораблів.
Юрій: Ага, пішов на секцію, взяв макет корабля і так його не вернув. Досі вдома стоїть.

Однаковий одяг дратував

— А хто з вас двох старший?
Сергій: Я старший на 15 хвилин.

— Які найяскравіші спогади з дитинства? Як і у всіх близнюків, одяг та іграшки вам купували однакові?
Сергій: Ми росли у той час, коли іграшками особливо балувати не було як. Тому користувались іграшками старшого брата. Одяг попервах теж купували однаковий, тільки різного кольору. Нам це не дуже подобалось, ми терпіли. А потім одного разу сказали: все, досить! Почали вдягатися по-різному. Хоча іноді все ж таки купуємо щось однакове.



— Часто вас плутають?
Сергій: У дитинстві, бувало, часто. Зараз рідше — ми над тим попрацювали. Десь з класу десятого брат відпустив волосся, ми почали носити кардинально відмінний одяг. Взагалі, нас люди або розрізняють одразу, або плутають все життя. Знаєте, що дратує? Прості, традиційні питання: "Ви близнюки?" — "Так". — "А брати?". Або інше: "Ви працюєте разом? А скільки заробляєте? Це на двох чи кожен окремо?"
Юрій: Буває так, що хтось повідомить мені важливу для брата інформацію. А потім підходить до нього і розмовляє так, нібито йому раніше про це говорили, а не мені. І закінчується все питанням: "А Сергій тобі що, не переказав?".



— А в школі не пробували підміняти один одного на контрольних чи екзаменах?
Юрій: Пробували, не проходило. Там нас вчителі добре знали.



Мама називає нас "бомжами"

— А чим у вільний час займаєтесь?
Сергій: Та його практично немає. З дитинства звикли розподіляти час раціонально. Вдень — у школі, після — на тренуваннях. Спочатку було образливо. Ровесники ж мали час погуляти, в кафе посидіти. Втім, потім зрозуміли: ми даремно не гаємо час.
Юрій: А зараз, коли є вільний час, то проводимо його з друзями. Ну, "ВКонтакте" точно вечорами не сидимо. У нас навіть комп’ютера вдома немає. Там ми фактично тільки ночуємо. Мама нас навіть жартома називає квартирантами, "бомжами".
Сергій: Взагалі-то ми — чистокровні Близнюки. Адже мама наша за гороскопом — Близнюки, а ми Близнюки і в житті, і за гороскопом, ще й народилися в один день з мамою. Тому нас постійно кудись чорти сунуть. Вдома зовсім не сидимо.

— Дітей-близнюків хочете мати?
Юрій: О ні! Ми самі в дитинстві батькам стільки крові попили. І перевертом ходили, і билися постійно. Причому через будь-яку причину. Мусили нас навіть водою розливати. Хоча найкращий варіант — у наші "розбори" не влазити. Ми після сварки дуже швидко мирились і заспокоювались самі. Так що близнюків не дуже хочеться, хай будуть нормальні діти.



Сергій: Ми й зараз, як іноді сваримося між собою, то слів не добираємо. Такого можемо один одному "нагнути"! Але, знову ж таки, краще нікому зі сторони не втручатись.

"Деякі дівчата вважають нас пафосною "сволотою"



— Чимало близнюків шукають для себе в пару теж близнюків. Чи не хотіли собі так?
Сергій: Ні. Нас достатньо. Тим паче з братом маємо різні вподобання щодо прекрасної статті. Як за зовнішністю, так і за характером. Припустімо, я ніколи не терпів деякі вибрики дівчат, а брат — нічого, терпить. Тим паче знайти постійну пару дуже важко. Адже дівчина має любити тебе такого, як ти є, а ти — її.

— І як довго терпіли постійні стосунки з дівчиною?
Сергій: Я зустрічався з дівчиною місяці. А Юра — то майже два роки.



Юрій: То по молодості. А зараз якось не до того.
— А як же фанатки? Ви досить відомі у Рівному. Багато дівчат хочуть з вами познайомитись?
Юрій: Друзі казали, що ми користуємось великою популярністю у дівчат. Біда тільки, що ми ніколи цього не помічали. Натовпу дівчат за нами точно ніколи не було. Можливо, тому що вони вважають нас зарозумілою, пафосною сволотою. Хоча насправді це зовсім не так. Якщо ж хоче хтось познайомитись, то знаходить через друзів. Тому фанаток поки не боїмось.

Довідка:
Сергій та Юрій Сорокіни
Дата народження: 12 червня 1987 року
Рідне місто: Рівне
Освіта: Рівненський державний гуманітарний університет, факультет документальних комунікацій та менеджменту
Місце роботи: Рівненський міський Палац дітей та молоді, солісти народного ансамблю сучасного танцю "Light Dance Сompany"
Сімейний стан: неодружені