Рівненського співака у "Голос країни" обрав Костянтин Меладзе [Фото+Відео]

— Миколо, розкажи, будь ласка, про себе. Як з’явилося бажання співати?
— Про талант до співу дізнався у 15 років, коли закінчував 9-й клас Рівненської школи №11 й думав, куди йти навчатись далі. Маючи за плечима завершений клас акордеона у музичній школі №1, вирішив пов'язати життя із музикою та спробувати себе у співі. До цього рішення мене обережно підвела мама. Тато теж підтримував, хоча особливо не наполягав, сказавши одного разу: “Що б ти не обрав, як батько тебе у всьому підтримаю, навіть якщо будеш гайки закручувати”. А про те, що маю голос, мені сказав після прослуховування у Рівненському музичному училищі тепер мій наставник Олександр Тарасенко. Саме тоді мене прийняли на державну форму навчання до музучилища за спеціальністю “Хорове диригування”.

— Ти співаєш у церковному хорі, як до такого повороту у кар’єрі поставилися рідні?
— У церковному хорі колектив дуже дружній. Співаю у ньому вже шість років. Рідні не заперечують, а мама взагалі пишається таким вибором. Коли вступив на навчання, з першого дня все настільки завертілося, що сумувати просто не було коли. Хоч предметів було багато, та найсерйозніше займався вокалом та хоровим диригуванням. Вже на другому курсі почав замислюватися над тим, як і де себе проявити? Саме тоді отримав пропозицію співати у церковному хорі. Мені сказали, якщо не сподобається, то зможу піти з хору. Однак духовний спів мені дуже подобається і вже на другій репетиції зрозумів, що це моє!

— Чи маєш захоплення, які відволікають від основної роботи?
— Насправді захоплення не відволікають, а допомагають триматись у формі й не вигорати професійно. Адже основне заняття — це музика, спів та навчання тепер уже в Інституті мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету. Ще до того, як серйозно зайнявся співом, встиг здобути другий розряд з гирьового спорту. Пізніше це захоплення довелося лишити, адже постійно напружені м’язи заважають працювати над голосом. Тепер у вільний час цікавлюсь автомобілями, їх вдосконаленням.



— Розкажи, будь ласка, про участь у конкурсі “Голос країни”, як туди вдалося потрапити?
— Усе почалося ще задовго до цього конкурсу. Свого часу мій наставник Олександр Тарасенко запропонував співати у його хорі “Воскресіння”, з яким неодноразово виступав на різних фестивалях духовного та світського співу. Так минулого року взяв участь у всеукраїнському вокальному конкурсі, що проходив у Тернополі. Неймовірною несподіванкою для мене стала перемога, коли мене оголосили переможцем гран-прі вже після першого відбіркового туру. Тоді виконував арію Ленського “Куда, куда вы удалились?” з опери Чайковського “Євгеній Онегін”, а ще “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” та музичну композицію Паніса Ангелікуса. Саме ейфорія перемоги підштовхнула мене брати участь у музичних конкурсах далі. Тож коли побачив рекламу “Голос країни” взимку по “1+1” — заповнив в Інтернеті анкету на участь у цьому конкурсі. Вислав на їх прохання свої записи, де виконав композиції квартету “Ель Діво”, які оперно виконують попсові речі.



Тоді мені відповіли, що зі мною зв’яжуться, якщо записи їх зацікавлять. Про те, що пройшов на другий етап прослуховування, дізнався з Інтернету, а в березні мене запросили на прослуховування до Костянтина Меладзе. Чесно кажучи, був приємно вражений спілкуванням з цією людиною, яку раніше бачив лише по телевізору. Він пропонував заспівати то так, то інакше і сказав, якщо їх все влаштує, то зі мною зв’яжуться.



— Коли і як дізнався, що тебе обрали для “сліпого прослуховування” у конкурсі?
— Трохи кумедним видалося прохання в анкеті вказати телефон родичів, тож залишив контакти свого кума. Вже він пізніше сказав, що до мене їде “1+1” і більше повідомити нічого не може.
Коли ми з сім’єю були на службі у храмі, там побачив операторів з відеокамерами. Зйомки різних сюжетів часто відбуваються у храмі у свята, під час вінчання, хрещення та при інших подіях, то ж це для мене абсолютно звичне видовище. Та коли після служби на репетиції керівник хору Володимир Іванник вручив у конверті запрошення на наступний етап конкурсу “Голос країни” — зрозумів, що знімали мене. Відтоді почав їздити на репетиції до Костянтина Меладзе, який рекомендував виконувати композицію Олександра Пономарьова “Я ніколи нікому тебе не віддам”. Тоді вагався брати цей твір. Переживав, щоб Пономарьов не ревнував до свого твору.
На саме прослуховування викликали одним із останніх, тому перед вирішальним виходом встиг добряче нахвилюватись, що нашкодило мені при виступі. Хоч судді зауважили, що моє виконання цієї пісні було найкращим із тих, хто її виконував на конкурсі раніше, та той звуковий “півень” від хвилювання завадив мене обрати для подальшої участі.

— Як ти реагуєш у таких випадках, як переживаєш невдачі?
— Це був не стільки провал, як дорогоцінний досвід. А відреагував досить спокійно, просто вийшов і сів в автомобіль, вимкнув телефон, щоб зібратись з думками, проаналізувати виступ. І ми вирушили до Рівного. Тоді за кермом був мій старший брат Руслан, саме до нього дотелефонувались родичі, коли ми вже були за сотню кілометрів від столиці.

Як виявилося, з нами намагалась зв’язатись режисер телеканалу, адже Костянтин Меладзе має право голосу й саме він вирішив лишити мене у конкурсі далі. То ж із вдячністю до усіх, хто підтримував мене, сподіваюсь потішити земляків успіхами у конкурсі.