Радіоведучий Олесь Лопачук: "Важливо чистити картоплю в потрібний час і в потрібному місці" [+ІНТЕРВ'Ю]

Досьє:
Сімейний стан — одружений
За гороскопом — Водолій
Улюблена музика — рок-н-рол
Улюблена страва — салат олів'є
Улюблений напій — мінеральна вода
Улюблена фраза — "Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини"
Про мене мало хто знає — я людина емоційно вразлива
Останнє, що читав — газету "The sun"
Друзі називають — Лесик
Найбільше дратує — безцеремонність
Найбільше щастя — відчувати, що ти потрібний

— Як тебе занесло в журналістику?
— Після дев'ятого класу я пішов вчитися в медичний коледж. Потім працював за спеціальністю в фізіотерапевтичному відділенні обласної дитячої лікарні. Спокійно собі працював, нікого зайвий раз не чіпав. І якось випадково взяв послухати приймач. Сів чистити картоплю і слухав радіо. Почув рекламу по радіо "Трек": "Приходьте до нас, у нас є вакансії ведучих — це ваш шанс". То я і прийшов. Пройшов відбір, два місяці стажування і нарешті почув заповітні слова від Кульчинської Галини Григорівни (на той час директора ЗАТ "Радіо Трек") про те, що мене беруть на посаду працівника інформаційної служби — диктора новин. З того часу вже 9-10 років пройшло.

— Враження від перших ефірів пам’ятаєш?
— Ми з Олегом Ярком виходили в ефір з погодою. То було нестрашно, бо ефір йшов у запису. Але записувалось це, умовно кажучи, з восьмого дубля. Потім ми працювали в новинах. Перед тим тренувалися, був підготовлений текст. Тому єдине, що було важливо, не збитися в новинах. Звісно, перші спроби кумедні.

— А як далі? Вчився вже на практиці?
— По-різному бувало. Були ефіри, що здавалися дуже вдалими і проводив їх у піднесеному настрої. А бувало, що не міг закінчити думки і змушений був накидувати план.
У новачків-радіоведучих є така дуже поширена помилка, коли вони починають самі себе слухати в навушниках. Чи кльово виходить, чи бомбезно, чи гарний голос… І коли ти на це переключаєшся, забуваєш, що хочеш говорити далі.



Але з досвідом все напрацьовується в процесі. Зараз, навіть якщо щось не так, я знайду вихід з будь-якої ситуації, перекручу так, ніби так і задумано було. Раніше це було складніше.

— Які програми ти вів на радіо?
— Я вів усі програми, які тільки існували на "Радіо Трек". Починав з погоди і новин. Потім — огляди преси: міжнародні і місцеві. Пізніше я два роки робив кримінальні новини. Були ефіри вітальні, ігрові, розважальні програми… На "Радіо Трек" немає такої програми, яку б я в певний період роботи там не вів взагалі. Ну хіба що чиясь короткометражка дуже-дуже авторська, яку одна людина вела.



— Курйози в ефірах часто траплялися?
— Найбільше курйозів на радіо пов’язано з тим, що хтось забув виключити мікрофон. На кожній радіостанції таких історій пачка.

— А слухачі неадекватні траплялися?
— Мене завжди дратували слухачі, особливо в вітальних програмах, які дзвонили: "Хочу привітати сестру, брата, дядька, тьотку, і побажати здоров’я і всього, що вона сама собі побажає".
Для мене це таке роздратування... Ну чого ти сюди дзвонив, якщо ти збираєшся таке пробулькати? Як з таким слухачем можна працювати, щоб цей ефір був цікавим і щоб ще хтось хотів слухати, крім людини, яка подзвонила, і людини, яку вітають?



"Слава радіоведучого дуже скороминуча"
— Що найважче було в роботі?
— Уже важко сказати, тоді багато було важкого. А зараз здається просто. Важко було вийти з ефіру і бути незадоволеним. От не пішло десь, не було настрою, десь якась оказія. І мусиш чекати наступного ефіру, щоб якось реабілітуватися принаймні перед собою.



— А що найприємніше?
— Для будь-якого ведучого радіостанції найприємніше — це отримувати зворотний зв'язок зі своїми слухачами. У вигляді дзвінків, приходу на радіостанцію з проханням підписати диск, залишити автограф, отримувати знаки уваги від слухачів, дивитися відгуки про себе на сайті. Як на рок-концерті музиканти кажуть, що енергетика, яку віддаєш в зал, з залу повертається у стократ. Так воно і є.

— Зараз не сумуєш за радіо?
— Я для себе не визначився, чи сумую. Може, виріс з того захоплення, або просто переконую себе, що пора чимось іншим займатись. Але ефір провів би із задоволенням.



— Як працюється в міській раді?
— При всій специфіці, це все одно державна служба, обкладена якимись канонами. Паперової роботи надзвичайно багато, набагато більше якоїсь напускної серйозності.
Скучно тут не буває. Журналісти нудьгувати не дадуть. Комусь треба якісь коментарі, комусь треба якийсь сюжет відзняти, когось знайти. Постійно купа людей, то якісь фільми знімаємо, то брифінги, то якісь угоди укладаємо.
Насправді тут усе дуже серйозно відрізняється. Коли виходив з радіо, то знав, що провів ефір, робочий день закінчений, з чистою головою йшов додому. Наступного дня зранку приходив, включався. Тут так не вдається. Бо завжди якісь проблеми, завжди треба щось розрулюварти, завжди треба пам'ятати, що на завтра список справ. Тому коли ти звідси виходиш, ти постійно в процесі. Неможливо переключитись і сказати собі – все, робочий день закінчився. А ввечері дивишся новини на місцевому телебаченні, читаєш газети, що там понаписували.



— Маєш якісь хобі чи захоплення?
— Дуже ціную кожну вільну хвилину, яка в мене є. І намагаюся якось розвантажити себе, відволіктися на щось. Переважно читаю якусь хорошу книжку, фантастику чи пригодницьку. Періодично грішу переглядом телевізійних програм, інколи навіть добираюсь до комп’ютерних ігор. А ще люблю на вихідних зібратися з кимось і пограти в лазертаг. Останнім часом це просто манічка така. Я собі і камуфляжик купив.

— Де любиш відпочивати?
— Я відкрию страшну таємницю. Не відпочивав нормально уже вісім років. Найбільша відпустка за цей час, яка в мене була, це два тижні. І, як правило, всі ці відпустки проходять у домашніх умовах.

"З дружиною познайомився через радіо"
— Твоя дружина теж працює в тій самій сфері, що й ти?
— Бог мене милував, два журналісти вдома — це було б занадто. Я абсолютно переконаний, що не варто, щоб двоє людей варилися в одному і тому ж. Хоча, між іншим, у нас на Рівненщині шлюби між журналістами — досить поширене явище. Моя дружина працює експертом у компанії МТС.

— Дружина не ревнує до фанаток?
— Напевно, ревнує, але в неї вистачає розуму не показувати цього зовні. Та й взагалі, щоб когось до когось ревнувати, треба мати якісь вагомі докази, факти... А хороший мужчина від дурного відрізняється тим, що ніколи не дає якогось яскравого приводу, навколо якого можна було б будувати ці ревнощі...

— Ну серед журналістів завжди чуток різних море...
— Та будь ласка… Насправді чутки — це не доказ. Тим більше, ми, як журналісти, добре знаємо, як інформація поширюється, як зробити так, щоб знівелювати інформацію, яка небажана. Інакше які ми тоді журналісти.

— Що цінуєш в людях?
— Дотримання слова. Дуже важко з кимось про щось домовитися і бути впевненим в тому, що людина свою частину домовленості виконає. У нас люди звикли обіцяти все що завгодно, а от чи виконають — невідомо.
Не люблю брутальності, проявів агресії, особливо до своєї персони. Я сам неагресивний. Не розумію, чого одна людина до іншої має підвищувати голос чи якісь образи застосовувати. Мені дуже подобається вислів: "Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини".

— Про що мрієш?
— Хочу досягти максимального професійного успіху. Фінансового, морального — у всіх аспектах.

— Є якась верхня планка?
— Немає. Не може бути мрія легкодоступна. Якщо ти успішна людина, то і фінансово забезпечена, а значить маленькі мрії, типу "поїхати в Ріо-де-Жанейро і вагон морозива", реалізовуються достатньо просто. Якщо в тебе все добре професійно, в сім’ї, достатньо забезпечений грішми, посміхаєшся, здоровий — значить, ти успішна людина.

ПОВНА ВЕРСІЯ ІНТЕРВ'Ю - У БЛОЗІ MIA-WITH-LOVE