12.07.2011, 12:19

Фотограф і актор Дмитро Хуткий — один із перших факірів у Рівному [+Фото]

Молодий актор та фотохудожник Дмитро Хуткий — як Цезар нашого часу. Хлопець встигає одночасно і досить успішно займатися декількома справами. Низький творчий старт Дмитро взяв ще у десятому класі й не розтратив запалу і досі. Актор Рівненського театру ляльок тривалий час був учасником лицарського клубу, а сьогодні один із перших у місті освоїв постановку вогняних шоу.
— Дмитре, ти надзвичайно творча й активна людина. У дитинстві теж був непосидючим?
— Як не дивно, але ні. Змалечку особливих творчих здібностей не виявляв. Хіба що фотоапаратами цікавився. Розбирав удома різноманітні моделі, вивчав. Щоправда, зібрати їх до робочого стану після цього вдавалось не завжди. Якщо чесно, то до закінчення 9 класу взагалі не знав, чим хочу займатися. А потім несподівано захопився різноманітними творчим проектами. Це і Молодіжний експериментальний театр, і клуб історичної реконструкції. А ще тоді спробував робити перші знімки дзеркальним плівковим "Зенітом".

— А коли зрозумів, що фотографією хочеш займатися на професійному рівні?
— Уже студентом придбав дзеркальний цифровий фотоапарат. Тоді й вирішив: треба вчитися знімати професійно. Свого часу пощастило пройти навчання у фотошколі Олександра Купчинського, а пізніше відточувати майстерність у фотоклубі "Білий кролик". Разом з одноклубниками робили навіть звітну фотовиставку. Пізніше почав удосконалювати свої навички самостійно. Декілька разів брав участь у конкурсах, проте особливої уваги цьому не приділяю.



— Яким жанрам фотографії віддаєш перевагу?
— Розпочинав і зараз продовжую робити портрети. На мою думку, це вдається найбільше. Ще дуже подобаються пейзажі. Намагаюсь у цьому напрямку працювати максимально плідно. Саме так відточується майстерність. Керуюсь крилатим висловом: "Твої перші 10 тисяч фото — найгірші". Зараз я вже перетнув цю межу, але вчитись новому буду все життя. Тим паче фотографування вже стало для мене (і буде надалі) однією з моїх професій.



— А як стосовно іншої твоєї професії? Коли прийшов у Молодіжний експериментальний театр Рівного ("МЕТР"), усвідомлював, що це надовго?
— У "МЕТРІ" я займався без малого п’ять років. За той час зіграв головні ролі у двох виставах — "Клаптикова порода" та "Піф-паф, ти мертвий". Багато в чому завдячую своєму наставнику, письменнику та режисеру Артему Вишневському. Він передав мені основи не тільки акторського, а й режисерського фаху. У "МЕТРі" я скуштував акторського хліба, і він припав мені до смаку. Тому одразу ж ступив на спеціальність "режисер драматичного театру" у Рівненський державний гуманітарний університет. За час навчання спробував себе не тільки актором, а й режисером. Разом з однокурсниками поставили п’єсу Неди Нежданої "Морг №5". Але до самостійного режисерування, на мою думку, ще треба творчо дорости та зібрати чималеньку валізу досвіду.



Як ти потрапив у Рівненський обласний театр ляльок?
— Ніколи не думав, що працюватиму там. Та на другому курсі дізнався від свого викладача, що в театрі є вакантне місце. Прийшов на прослуховування, а наступного ддя мене вже взяли на роботу. Тепер граю різноманітні ролі, й мене цілком це влаштовує.

— Напрошується паралель з твоїми колегами по театру Станіславом Лозовським та Андрієм Куделею. Вони теж починали в ляльковому, а зараз стали одними з найкращих акторів Рівненського облмуздрамтеатру.
— Я у драму особливо не рвуся. Своє покликання знайшов у ляльковому театрі. Граю різноманітні ролі у казках. Діти ж бо — найвимогливіші глядачі, які реагують щиро і не шукають у твоїй грі "високих матерій". А у перспективі… Однозначно хочу зіграти якомога більше різнопланових ролей. Усе спробувати та максимально розкрити свій талант.



— Ти раніше і лицарем був? Зараз носиш лати чи покинув?
— У клуб історичної реконструкції "Silverwing" я потрапив тоді ж, коли почав займатися у "МЕТРі". Просто було цікаво. Тривало це захоплення майже чотири роки. За той час вивчив чимало лицарських традицій, прийомів, мав свої обладунки та брав участь у низці лицарських баталій та постановок. Але потім зрозумів, що в цьому захопленні себе вичерпав, і переключився на інші.



— До речі, ти ще й вогняні шоу вмієш влаштовувати? У кого цьому навчився?
— В Youtube. З теперішнім розвитком інтернету там можна знайти чимало відеозаписів уроків, вправ та шоу. У мене батько за професією піротехнік. Тому навчитись жонглювати вогнем було неважко. Усі знання черпав в інтернеті, адже на той час людей з такими навичками у Рівному практично не було. Загалом багато прийомів опанував за місяць. Головне — суворо дотримуватись усіх правил техніки безпеки. Мене на виступах завжди підстраховує батько, тому надзвичайних ситуацій не траплялось. Хоча це для мене швидше захоплення.



— Молодий симпатичний та неодружений актор і фотограф… Свого дівочого фан-клубу ще не маєш?
— На щастя, ні (посміхається — прим. авт.). І не хочу. Навіть потенційно не маю бажання сприймати такі речі серйозно. Вважаю, що шанувальники мають цінувати творчий талант, а не зовнішність. Тим паче, що серце моє вже зайняте, як годиться справжньому акторові.

Досьє
Дмитро Хуткий народився 6 квітня 1990 року в Рівному. У 2007 році закінчив Рівненську ЗОШ №13. Студент Рівненського державного гуманітарного університету. Актор Рівненського обласного академічного театру ляльок. У минулому — учасник Молодіжного експериментального театру Рівного, лицар клубу історичної реконструкції та рольового моделювання “Silverwing”.
Щасливе Рівне