Рівненський хіп-хопер Євгеній “Патріот” Франків: “Я нікуди не поїду! Я залишусь в Україні!” [+ІНТЕРВ'Ю]

- З чого почалось у тебе захоплення хіп-хопом?
- Взагалі-то змалечку, у школі - у класі п’ятому чи шостому почав слухати хіп-хоп. А в старших класах уже пробував щось писати. У студентські роки настав такий момент, коли я почав активно цим займатись. Писати тексти і записувати різні речі.

- До того, як почав писати сам, яких виконавців ти слухав? Якісь гурти, може?
- У той час це були виконавці, яких я в принципі і зараз слухаю. Це були Mobb Deep, Busta Rhymes, Snoop Dogg, можна ще перелічувати багато. Це той час, коли була дійсно хороша якісна музика. Зараз в наш час набагато менше таких виконавців, у яких є справді цінні речі. Не про наркотики, розбірки, про щось погане, а про дійсно філософські речі, про сім'ю, дружбу, щось життєве.

- В який момент тобі захотілося самому спробувати писати? Та й виконавці, яких ти слухав, були закордонні... А ти писав українські тексти
- Я, коли слухав, то пробував повторити те саме, наспівував. Старався відтворити те, що я чув. У якийсь момент, це було наприкінці, здається, 2007 року, я за це діло взявся серйозніше. І почав писати часто - тобто, бувало так, що писав щоденно. Були й перерви, але щотижня я писав щось нове. Із 2009 року познайомився з багатьма діячами хіп-хопу Рівного і не тільки. Ми зібралися, зробили професійну студію. До цього мої колеги записували здебільшого вдома на магнітофони. Тепер це перейшло на якийсь більш якісний рівень.

- А спершу просто писав? В якомусь зошиті, можливо?
- Так, спершу просто писав. Шукав якусь музику, фонограми, на які можна було читати. Так практикувався, вдосконалювався трошки. Зараз, якщо подивитись на те, що було раніше, то я трохи скептично ставлюсь до тих текстів. Можливо, багато що переосмислив,чи якась мудрість життєва з'явилась.



- Коли відбувся твій перший запис?
- У 2009 році. Це було десь за місяць до відкриття нашої студії, на квартирі в Ізомена (рівненський хіп-хоп виконавець), у нього вдома. Він мене запросив, аби я спробував щось записати і послухав себе. Як мені тоді здалося, я записав непогані речі, але, звісно, хотів почути якусь критику. Там були присутні кілька моїх друзів, які порадили, як краще переробити, вдосконалити. З того часу я почав і на студії записуватись.

- Що це була за студія?
- Студія “Злий пес рекордс”. Це така спільна хіп-хопово-рокова студія.



- Куди потім йшли твої записи? Може, виходили на дисках, десь розповсюджувались?
- У першу чергу я в Інтернеті розповсюджував, у соціальних мережах. Стосовно дисків, у мене був час, коли я зібрав у 2009 році свої декілька треків і зробив такий міні-альбомчик. Просто для піару, можливо. І зробив близько 50 копій. Великого ажіотажу не було, аби придбати ці диски, але до мене зверталися поціновувачі хіп-хопу з Івано-Франківська, Чернівців, Львова й Рівного, Києва, з інших міст.

- Ти можеш сказати, про що твої тексти?
- Тематику я брав з того, що відбувалося в державі, про те, що мене непокоїло, якісь культурні речі, якісь речі в політиці. Тобто патріотична тематика - це те, на що найбільше я звертав свою увагу. Тому що мені це дійсно болить і я так, про абищо, не буду висловлювати свою думку. І, звичайно ж, поряд з тим є і теми про життя, про позитивні речі, кохання, дружбу, якісь приємні моменти в житті.

- Ти пишеш патріотичні тексти, прагнучи якихось змін у суспільстві, у країні. Коли це відчуття патріотизму з'явилося?
- Мене виховували у дусі патріотизму. Я любив і вивчав історію, спілкувався з людьми. І було розуміння, що без патріотизму в державі важко щось змінити на краще. Була така історія, чому я саме “Патріотом” назвався (саме під цим іменем пише Євгеній — авт.). Це було у школі, на уроці історії. Вчитель запитав всіх “Якби у вас була можливість, де би ви хотіли жити?”. Хтось назвав Англію, Канаду, Францію та інші хороші країни. А я сидів на останній парті і сказав: “Я нікуди не поїду! Я залишусь в Україні!”. Всі почали аплодувати. Мені це дуже так запам'яталось.

- Де ти навчався?
- В РДГУ на спеціальності “Політологія”.

- Ти, мабуть, ще й політикою цікавишся?
- Політикою цікавлюся менше, бо наша політика мені не імпонує. Це політика низькоморальна і низькокультурна. Тільки одиниці з тих людей, які зараз є при владі, дійсно заслуговують там бути. Хоча на що нарікати? Якщо ми їх обрали, то що обрали, те й маємо...

- До того, як ти вперше записався, були студентські концерти, де ти виступав?
- На моєму факультеті такого не пригадую, але були студентські хіп-хопові вечірки. Щоправда, я на них не виступав, але відвідував. Я десь з 2004 чи 2005 року, а може, й раніше, був у цьому русі, відвідував різні концерти, вечірки.

- Після запису твого міні-альбому як твоя діяльність просувалася далі?
- Я вирішив організувати всеукраїнський хіп-хоп фестиваль у Рівному під назвою “Прем'єра ритму”. Але це було ще до мого першого студійного запису. Тоді я фактично не мав ніякого уявлення про фестивалі, як це має бути. Хіба там щось по ТБ дивився. І я спробував втілити те, що побачив. Ось цим і обмежувалося моє знання про фестивалі. А стосовно цього фестивалю, я хочу сказати, що в нашому місті традиції хіп-хопу були доволі значні. Ще в кінці 90-х вони по всій Україні були знані. Але потім був спад, можливо, навіть занепад. Я вирішив, що варто це повернути.

[b]- У 2008 році також ти сам був організатором?
- Так, я був організатором, але мені ще декілька людей допомагали. Але більшість обов'язків по організації я брав на себе. Можливо, я така людина, що хочу зробити все максимально якісно і не можу передати комусь те, що я би хотів зробити сам.

- Як пройшов тоді фестиваль?
- Насправді на перший фестиваль прийшло більше людей, ніж на другий. Тоді це був менший зал, але цікавість була більшою. Тоді прийшло біля 300 чоловік. Другий раз, коли орендувався зал на понад 700 чоловік, а прийшло трохи більше 150 чоловік, 50 з яких — самі виконавці, то це показало картину, яка є на даний час. Я їздив до Києва на всесвітньовідомий гурт MLP з Нью-Йорка, але, на жаль, у Києві в найбільшому клубі України зібралося від сили 200 чоловік. Тобто це показує пасивність українського люду, української молоді. Тому що на подібні концерти у Варшаві чи Москві приходять тисячі.

- Після цього не виникло якогось розчарування чи бажання покинути це все?
- У 2009 році я подумав, що, певно, роблю це просто для себе, аби показати, що я можу щось зробити, але насправді це робиться для людей. Я не знаю, чому так сталося. Можливо, ще рівень культури у нас не той. Але і до, і після фестивалю мене питали, чи він буде, що там буде, пропонували якусь допомогу... Але я побачив, що не зовсім ефективно проводити фестиваль у даному форматі. Уже 2010 року я навіть не планував проведення фестивалю.

- Ти продовжуєш писати?
- Так, але зараз я рідше пишу. На студії не був уже півроку. Але якусь там музику роблю. Я це діло не закидаю, можливо, просто менше часу виділяю на це.

- Коли ти почав ще й громадською діяльністю займатись?
- З перших курсів свого навчання, з 2004 року. Тоді якраз була Помаранчева революція. Я був учасником акції зі збору коштів на медичне обладнання до міської лікарні, Також наступні роки допомагав у організації подібних заходів. І фестиваль “Прем'єра ритму” 2009 року був також присвячений благодійності. Зараз я займаюсь громадською діяльністю - семінарами, тренінгами. Тобто це включає такі речі, як культура, екологія, громадянське суспільство, суспільна свідомість, якісь речі, що стосуються мови, сусідства. Тобто ми збираємо молодь, спілкуємось з ними на ці теми й показуємо, як можна виходити з таких важких ситуацій, у яких вони не бачили рішення раніше. Це, я думаю, дуже допомагає у розвитку громадянського суспільства в Україні, допомагає у розвитку громад на місцях. А основа цих громад — наша молодь. Тому я дуже б хотів, аби за декілька років ситуація в Україні змінилась на краще у побудові громадянського суспільства.

- До такої діяльності тебе підштовхнула участь у “Майстерні громадської активності”?
- Так. Суть самої “Майстерні” полягає в тому, що молодим людям пропонують свої ідеї, які вони мали стосовно суспільства, культури чи екології, втілити за допомогою проектів. Тобто щось зробити дієве для суспільства. На “Майстерню” я потрапив в останній день подачі заявок. До мене звернувся мій друг, Зураб Кантарія, який порекомендував мені написати заявку, бо це дуже хороший проект. Я написав і мене відібрали. Мені там дуже сподобалось.

- Яким був твій проект?
- Ми зробили таку команду, яка об'єднувала два проекти. Мій проект називався “Здибанка”. Це була українська патріотична вечірка, куди усі приходили у вишиванках, співали пісні, читали вірші, там були різні ігри, був хіп-хоп, був джаз, малювали... Було дуже багато цікавого. Людей прийшло не надто багато, але ті, хто був, говорили, що їм дуже сподобалось і вони хотіли б, щоб такі вечірки влаштовувались і надалі. Ще один проект — триденний фестиваль “Балаган українського кіно” (БУК), де демонструвалися українські повнометражні і короткометражні фільми та мультфільми. З кожним днем цього фестивалю глядачів ставало все більше і більше, і це показало, що молодь хоче бачити українське кіно.

- Твій проект мав якесь продовження?
- Сам я свій проект не продовжував, оскільки саме тоді у мене був останній рік навчання в університеті. Я стояв перед вибором, куди йти працювати, що робити далі. Тому, поки я був у пошуках, це все трохи призабулось. Але мені відомо, що ця ідея була запозичена і в інших містах проводилися подібні вечірки. Це приємно! Проте ідея продовжити цей проект у нас не зникла, і, можливо, ми відновимо його до наступного року.



- Але тепер ти не лише випускник “Майстерні”, але й тренер. Як так сталося?
- Після випуску з “Майстерні” нам було запропоновано подати заявку, щоб стати тренером, оскільки тренерами можуть бути лише ті, хто пройшов цю школу. Мою заявку підтримали, подзвонили і запросили на тренінг для тренерів. Тож з минулого року я є тренером програми “Майстерня громадської активності”. Тепер я сам проводжу навчальні семінари для молоді у різних містах України та, навіть, за кордоном. Перший мій семінар відбувався в Ужгороді і був присвячений толерантності у взаємовідносинах між етносами, що є достатньо актуальним для Ужгорода. Окрім того, я проводив семінари у Черкасах, Києві та два у Рівному, один з яких був польсько-українським.

- Як ти сам оцінив себе, як тренера, після першого семінару?
- Трохи було хвилювання, але в загальному все вдалося.

- Які найближчі плани?
- Зараз я відпочиваю і готуюся до проведення свого шостого семінару, який відбудеться у серпні в Росії, у місті Перм. Він буде присвячений громадянському суспільству.

- У яких країнах тобі довелося побувати?
- У Польщі, Німеччині, Чехії, Австрії, Росії, Туреччині. Всі ці поїздки відбулися за останній рік і були пов'язані з громадською діяльністю, окрім візиту до Австрії. Туди я їздив з моєю родиною на відпочинок. Головне, що я бачу, коли їду кудись, — різниця в людях. В їхньому менталітеті, в культурі, у ставленні людей до всього. Наприклад, в Австрії або Німеччині у громадських місцях не побачиш людей з цигаркою. Ті ж самі цигарки не продаються у магазинах, а є для того спеціальні автомати. До того ж коштують вони там у раз десять дорожче, ніж в Україні. Там пропагується здоровий спосіб життя. Дуже багато людей зранку бігають, на велосипедах їздять практично цілий день.

- Які у тебе ще є захоплення?
- Я займаюсь спортом, а саме волейболом. У мене й робота із ним пов'язана. Зараз я працюю викладачем фізкультури у РДГУ. Ще віднедавна я почав займатись фотографією і нещодавно придбав собі фотоапарат. Ніби непогано виходить, люблю пейзажі робити, фотографувати людей.

- Окрім хіп-хопу, ще якусь музику слухаєш?
- Та я меломан! Слухаю рок, електронну музику, джаз, блюз, соул. Фактично все, окрім клубної музики і важкого металу.