Рівненські козачата "взяли штурмом" Дерманський монастир

Протягом семи днів три десятки козачат під керівництвом наставників та інструкторів козацького бойового мистецтва "Спас" пройшли пішки близько 50 кілометрів.

Найбільш складною та довгою стала ділянка Вельбівне-Острог-Межиріч, яку було подолано на другий день. Маршрут руху пролягав через замок князів Острозьких, куди діти завітали на екскурсію. Найбільше захоплення у підлітків викликали розповіді про привиди Гальшки та Анни-Алоїзи Острозьких, про підземні ходи, в яких могли розминутися два вози та про мільйонні статки князів.

З усіх відвіданих замків найбільше зберігся Межиріцький монастир. Його стіни, з бійницями для гармат, захоплюють своїми правильними прямокутними формами. Наставники розповіли козачатам, яким чином монастирські мури ставали неприступними і як монахи могли тримати оборону від нападників. Не менше захоплення у дітей викликали залишки земляних валів, північна сторона яких має довжину близько вісімсот метрів. Поблизу Межиріча табір простояв майже дві доби і діти мали можливість відпочити та покупатися в місцевому ставку та річці Вілія.



Наступною стоянкою стали околиці Новомалина, давня назва якого - село Глухе. Місцевий замок був збудований на початку ХІV століття і зруйнований під час Другої світової війни, тим не менше залишки стін дають можливість уявити його первісний вигляд та розміри. Водночас, стає сумно, коли місцеві мешканці не знають історії свого села і нічого не можуть розповісти гостям. І це в той час, коли Новомалинський замок є дуже цікавим для туристів.

Маршрут до Дерманя пролягав через Бущу. Місцеві мешканці давно не бачили там туристів, можливо, саме завдяки цьому допомогли підвести речі під гору на околицю села. А кінцева стоянка маршруту була розташована в садку музея-садиби "Ремісничий хутір Плугаки". Цей музей був створений за фінансової підтримки Фундації імені князів-благодійників Острозьких.

Господар садиби розповідає цікаву легенду про походження житла: "Хату придумав чорт, щоб ховатися в ній від дощу, холоду та спеки. Але нечистому не хватило розуму прорізати у стінах вікна. Довго в темноті він не витримав, відтак віддав споруду Богові. Господь прорізав у стінах три вікна, через них у хату потрапило світло. Всевишній віддав хату людині, щоб полегшити її життя".



Господар двохсотлітньої хати Микола Огороднік зустрів гостей у лляному вишитому одязі та солом’яному брилі. Його розповідь про традиційне українське житло викликала велике захоплення у дітей і сколихнула спогади про глибоке дитинство у наставників.

А після обіду бажаючі вирушили до Дерманського монастиря. Найбільше козачат зацікавили вали та залишки оборонних мурів. Усі присутні хлопці і одна дівчинка вирішили спробувати "взяти штурмом" фортецю. Для цього вони просто побігли на вершину валу. Звичайно, що з першої спроби подолати крутий тридцятиметровий схил змогли лише двоє з них. Решта змушена була робити кілька спроб. А після того, наставники їм пояснили, що штурм фортеці відбувався в бойовому обладунку, під постійним обстрілом захисників. А з собою потрібно було нести ще й драбину…

Останню ніч таборування козачата ділилися враженнями та згадували найцікавіші місця. На ранок почали збиратися до Рівного, а додому так не хотілося…

Для багатьох ця мандрівка стала справжнім випробовуванням, яке вони з честю витримали. Найкраще себе проявили дівчата, тому вони були нагороджені грамотами за витривалість та мужність.