Найкращий пам’ятник – затишне місто

Віктора Чайки немає з нами. Та залишилась пам’ять про нього — людину, яка присвятила Рівному своє життя.

“Рівне пам’ятає” — це не просто напис на рекламних щитах, які цими днями з’явились у місті. Це — правда, як правдою є те, що ще за життя Віктор Анатолійович став для Рівного людиною-легендою.
Уродженець Краснодарського краю Росії, який починав кар’єру на Луганщині, Віктор Чайка був набагато більшим патріотом Рівного та України, ніж чимало з тих, хто голосно говорив чи говорить про це на кожному кроці. Його патріотизм був не показним, не мітингово-майданним, не книжно-художнім — пропрацювавши понад чверть століття в автомобільній галузі, Віктор Анатолійович не цурався міцного слівця й до кінця життя так і не навчився говорити гарною українською. Але його суржик не дратував так, як дратують нині багатьох “кровосісі” Азарова. Він викликав добру посмішку, а не роздратування.
Віктора Чайку у Рівному любили й поважали за конкретні справи для міста. І хай би там хто зараз не говорив про те, що його методи управління були радянськими, виправданими у суспільстві з плановою економікою, а не в ринкових умовах. І що легко щось будувати і ремонтувати в місті, маючи безперебійне фінансування, як за часів Союзу. Але факт залишається фактом: Віктор Чайка став для Рівного людиною-символом. Символом будівництва, здорового прагматизму, роботи з засуканими рукавами, тієї самої “комуналки”, на якій не надто пропіаришся, але стан якої значною мірою визначає якість життя у конкретному населеному пункті.
А символом самої епохи Віктора Чайки стали троянди у центрі міста. Чисте і впорядковане Рівне — ось найкращий пам’ятник, якого гідна ця непересічна людина. А це вже — від кожного з нас залежить.

Чим вам запам’ятався Віктор Чайка?

Віктор ДАНИЛОВ,
директор ТРК “Рівне 1”, засновник ВД “ОГО”:

— У 1998-му я разом із друзями-однодумцями був серед тих людей, які ініціювали повернення Віктора Чайки на посаду міського голови. Увечері напередодні першого ж дня на посаді міського голови Віктор Анатолійович зателефонував мені й запросив на планерку на площі Короленка на сьому годину ранку. Досі пам’ятаю, як швидко та енергійно він роздавав доручення керівникам комунальних служб та власникам навколишніх фірм. “Нагрузили” і мене — викласти бруківкою територію навколо приміщення “ОГО”. А ще пригадую, як Віктор Чайка посеред дня несподівано зайшов до офісу нашої телекомпанії — обговорити, як облагородити навколишню територію. У цьому — весь Чайка. З перших днів на посаді він включився в наведення порядку в місті, і ми йому в цьому завжди допомагали.

Віра МЕЛЬНИК, начальник управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому:

— Спогадів про Віктора Анатолійовича дуже багато. Часто його згадую. Це була людина з феноменальною пам’яттю. Пригадую, як у 80-ті роки, коли працювала заступником начальника відділу соцзахисту і моя керівник була у відпустці, щопонеділка ходила на наради у міськвиконком на восьму ранку. І керівник мені завжди наголошувала на тому, щоб я не сміялася, адже отримаю на горіхи за всі невиконані справи, які колись були. А Віктор Анатолійович завжди настільки влучно і дотепно висловлювався, що інколи сміх було складно стримати. Тоді він звертався до мене і казав: “Вы не сделала”. Тож я щипала себе за ногу, аби не сміятися. За той місяць, поки вона була у відпустці, моя нога стала синьою. Віктор Анатолійович завдання ставив один раз і міг згадати через рік, якщо його не виконати. Він завжди знав, хто як працює. А серед рівнян користувався авторитетом. Пригадую, як мама розповідала: “У нас у дворі Чайка був, адже дірки заасфальтували, причому латали дуже швидко”.

Сергій ВАСИЛЬЧУК,
заступник міського голови Рівного:
— Завдяки Віктору Анатолійовичу я отримав другу вищу освіту. На одній із сесій Рівненської міської ради Віктор Анатолійович розповів нам, що є можливість здобути вищу освіту за спеціальністю “Державна служба”, здобувши освітньо-кваліфікаційний рівень магістра державної служби. Для цього потрібно було вчитися у Національному університеті “Острозька академія”. Мене це зацікавило, і він також сказав мені: “Ти молодий, і тобі це потрібно. Йди вчитись”. Наступного ранку, щойно я прийшов на роботу, Віктор Анатолійович дзвонить мені і питає, чи я пішов вчитися. Я відповів, що ще не встиг прийняти рішення. На що він мені відповів: “Не тягни”. Так фактично він мене змусив отримати цю освіту.

Мар’ян ГОДА,
директор ВАТ “Рівень”:
— Колись на балансі нашого заводу був будинок на 35 квартир. Ми займались його опаленням. Проте це не завжди було дієво, та ще й дорого. Розробили проект для встановлення його мешканцям автономного опалення. Все зробили і, нібито, людям сподобався результат. Проте викликає мене Віктор Чайка і говорить, що є скарги від мешканців будинку на якість нового опалення. Віктор Анатолійович був дуже сердитий, побагровів та не особливо добирав для мене “теплі” слова. Сказав, що якщо я не вирішу проблему і скарги продовжаться, то у мене будуть проблеми. Проте я встиг йому сказати, що скаржиться лише один мешканець, і це колишній прокурор. А всі знають, що у Віктора Чайки стосунки із прокурорами були, м’яко кажучи, “недружні”. Тож, коли він про це дізнався, змінив гнів на милість.

Степан ЗАГИНЕЙ,
начальник КП “Рівнеелектротранс”:
— Був час, коли Віктор Анатолійович був начальником Облавтоуправління. Восени традиційно звозили буряки. Він їздив у колгоспи та спілкувався із їхніми головами, слідкував за процесом перевезення овочів. І ось у молодого водія, який їхав із цим вантажем, спустився скат. Він був недосвідчений і не знав, що робити. Поряд проїздив на “Волзі” Віктор Чайка. Зупинився, вийшов з машини, взяв кувалду і почав розбортовувати скат. Через 15 хвилин все зробив, накачав колесо. Ніхто, в тому числі і хлопець, не знав, хто йому допоміг. Лише, коли Віктор Анатолійович поїхав, здогадались.

Спілкувалися
Тамара ПОПОВА,
Оксана КОНОПАЦЬКА