"ОГО" проаналізувала новий закон про вибори депутатів Верховної Ради

По п’ятдесят!

Ні, це не пропозиція хильнути по чарочці, це принцип нового закону про вибори. Хоча, який він новий? Все це Україна вже проходила у 1998 та 2002 роках. Тоді теж парламент складався з половини депутатів, обраних за партійними списками, і половини, які виграли вибори в округах.

Не вдаючись у подробиці, коротко нагадаю основні "родзинки" того періоду. Мажоритарники були, свого роду, ручними важелями в керуванні парламентом. За допомогою них президент Кучма переформатовував більшість у Верховній Раді так, як йому було потрібно на той чи інший момент. Мажоритарників-депутатів вербували по-різному: когось — пряником і бюджетними дотаціями на його виборчий округ, а когось — і батогом. Зрештою, тоді теж більшість народних депутатів мали бізнес, яким завжди могли "зайнятись" контролюючі органи.

Мажоритарників у ті часи майже як різноробочих наймали, так би мовити, на роботу під конкретний політичний момент. Де-факто навіть існувала негласна посада "директора парламенту". Найдовший час так називали Олександра Волкова. Жодне рішення не проходило через парламент без пильного нагляду "директорського ока".

А що ж партії? Відповідь проста — вони були. І навіть перемагали на виборах. От наприклад, як у 2002 році: найбільше голосів набрав Блок Віктора Ющенка "Наша Україна". Тоді і Ющенко був ще тільки-но екс-прем’єр і його блок примудрився отримати тотальну перемогу по всій Україні. Уявіть собі, навіть на Донбасі він переміг всіх.

І що ж, тодішня "Наша Україна" отримала жорстку посадку в опозиційні крісла. Більшість сформувала меншість. Тобто ті партії, які заледве пройшли бар’єр: Блок "За єдину Україну", СДПУ(о) і мажоритарні депутати.

Що буде цього разу? Думаю, те ж саме: вибори формально виграють одні політичні сили, а керуватимуть — інші. Але є й плюс у новій-старій системі. Мажоритарка дає можливість пробитись у політику регіональним лідерам. Які навряд чи змогли б купити собі місце у прохідній частині списку. Це може стати певним оновленням політичної еліти.

Має подвійне дно й норма про можливість самовисування. З одного боку, це дасть змогу кандидатам не прив’язуватись до партійних брендів. Особливо у випадку, коли цей бренд грає кандидату в мінус. З іншого, для нинішньої влади це неймовірна можливість обдурити західноукраїнського виборця. Адже можна знайти прохідного кандидата, запустити його на вибори самовисуванцем, а вже в парламенті приєднати до потрібної більшості.

Розблокувались

У новому законі передбачено, що у наступних виборах можуть брати участь лише партії. Передвиборчі блоки тепер поза законом. Це, по-перше, удар по тих, хто збирався проходити до парламенту на імені лідера. Саме назві багато в чому завдячує Блок Юлії Тимошенко своїм результатом у 2002 році.

Як на мене, таке рішення несе позитив для політичної системи країни. Адже стимулюватиме партійну структуризацію суспільства. А ще така ситуація змусить дрібні партії зі схожою ідеологією об’єднуватись або зникати з політичної арени.

Але логічним би було впроваджувати подібну норму при невеликому прохідному бар’єрі в 1-3 відсотки. Однак у новому законі відсотковий поріг підвищили до п’яти (до речі, саме таким він був у 1998 та 2002 роках). Це означає, що в наступному парламенті будуть мати свої фракції Партія регіонів, ВО "Батьківщина", "Фронт Змін" і Компартія. В зоні ризику залишаються УДАР та ВО "Свобода". Інші політичні гравці на сьогодні мають такі ж шанси пройти до парламенту, як Україна — отримати дешевий газ у Росії: теоретично — це можливо, але в реальності у це ніхто не вірить.

Щоправда, у "Батьківщини" можуть виникнути серйозні труднощі. Якщо Юлію Тимошенко не випустять з в’язниці, а отже, її не буде на чолі списку, тоді партія екс-прем’єрки ризикує втратити значну частину своїх виборців. Тих виборців, які голосували за Юлю, а не за партію. І от тоді наступає зірковий час для Яценюка і Тягнибока. Думаю, саме вони підберуть значну частину електорату Тимошенко: помірковані проголосують за Фронт змін, а протестний електорат — за "Свободу". Хто зна, може така схема виникла не випадково.

Проблема легітимності

У новому законі зазначено, що виборець тепер не має права голосувати проти всіх. Цієї графи більше не буде в бюлетені. Спитаєте, чому? Як на мене, пояснень тут може бути два (я не маю на увазі пояснення офіційні).

По-перше, це спроба змусити виборця віддавати свої голоси за найбільш рейтингові партії, тим самим збільшуючи кількість крісел у парламенті для своїх людей.

По-друге, і здається, основне, це проблема легітимності влади. За останні кілька років кількість виборців, котрі голосують "проти всіх", виросла від одного відсотка до майже десяти. За даними останніх соціологічних досліджень, на сьогодні їх кількість сягає п’ятнадцяти відсотків. А до виборів ще цілий рік…

Як виглядатиме влада в очах своїх громадян, а головне — міжнародного співтовариства, якщо проти всіх проголосує кожен п’ятий з тих, хто прийде на вибори. Може статись конфуз, коли "Проти всіх" буде переможцем голосування чи займе 2-3 місце. І не варто вважати, що владі на це начхати. Остаточна втрата легітимності в очах закордонних партнерів — це мільярдні втрати, відтік інвестицій і постійний страх втратити владу.

Але чи вирішить проблему скасування цієї графи? Навряд чи. Значна частина цих виборців просто не піде на вибори, а частина в силу своїх протестних настроїв голосуватиме за ту ж "Свободу" і "Батьківщину" чи віддасть голос якійсь маловідомій партії. Хоча, зрештою це може бути шансом для нових політичних проектів.

Квартет у голові

Усі ці перипетії з прийняттям закону про вибори були пов’язані не з пошуком кращої моделі для країни, а з бажанням нинішньої влади забезпечити собі у майбутньому парламенті 226 голосів (а краще — 300). Однак це все мені нагадує байку Крилова про квартет. Пам’ятаєте, як четверо звірів намагались зіграти квартетом, нічого не розуміючи в нотах. Бідолахи мінялись інструментами, пересідали, а мелодія ніяк не виходила. От і зараз в Україні міняють закони, прохідні бар’єри, сподіваючись, що від цього стане краще.

Хоча, на моє переконання, проблема не у виборчій системі. Є ж у світі країни, в якій вибори проходять за змішаною системою, за закритими чи відкритими партійними списками і навіть повною мажоритарною. І виборча система не впливає на добробут цих країн. Отже, проблема не в системі виборів. Проблема у нас з вами і у тих, хто нами керує. Точніше у тих, кого ми вибрали нами керувати.

Дописуючи статтю, зловив себе на думці, від якої стало якось злорадно-весело. Нинішня влада, шукаючи найкращий для себе варіант виборчої системи, дала шанс повернутися в політику персонажам, яких ми вже встигли списати. Уявіть, якщо в парламент по мажоритарці через самовисування пройдуть такі діячі, як: Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Медведчук, Олександр Волков, Віктор Пинзеник, Наталія Вітренко, Петро Порошенко, Григорій Суркіс (список можна продовжувати).

Якщо це станеться, то нинішній владі можна тільки поспівчувати…