Як зберігається хвора система переливання крові

"Серед тих, кому переливають кров, якщо не всі, то майже всі інфіковані цим вірусом", — не дивується доцент кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету Богомольця Ольга Голубовська.

У 2008 році "Свідомо" піднімало цю проблему. Ми тоді з’ясували, що одна з причин тотального зараження крові — корумпована система перевірок. Виявилося, що найбільший постачальник тестів для виявлення вірусів у крові донорів — "своя" компанія. Називалася вона "Діапроф-Мед", а серед її засновників виявився син колишнього голови СБУ і керівники профільного інституту імені Громашевського, де й оцінюють тести. Йшлося про директора інституту Віктора Марієвського та завідуючого лабораторією вірусних гепатитів Анатолія Гураля. Відгуки станцій переливання крові про якість тестів були скоріше воланням про допомогу. На одній зі станцій частка помилкових результатів складала 82%. Тобто тести показували брехливий результат у восьми випадках з десяти!

Що змінилося за три роки
Як ви знаєте, за цей час змінилися президент, уряд та чотири міністри охорони здоров’я. Як тепер перевіряють кров?

За даними порталу тендерних закупівель, останній тендер МОЗу на тест-системи для крові на суму більше двох мільйонів гривень виграла компанія "НВП "ХіМеК". Вона стверджує, що займається продажем обладнання та матеріалів для лабораторій і служб крові з 1992 року. Зараз продає тест-системи від російських виробників: "Діагностичні системи", "Вектор-Бест", "АлкорБіо" та… вже відомого нам українського "Діапроф-Мед".

Для чого у схемі з’явився посередник, а точніше, чий це посередник? Відповідь на це запитання — у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій. Серед засновників "ХіМеК" в реєстрі зареєстрований Валерій Шеховцов. Він же ж — заступник директора "Діапроф-Мед".

Проблема не лише в корупції при закупівлі тестів. Сам метод тестування крові донорів є застарілим. "В усьому світі, окрім цього методу тестування, обов’язково використовують генотестування, на рівні ДНК. У нас — ні", — нарікає Лариса Вахненко, яка завідує відділенням трансфузіології в Національному інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова.



Вона роками намагається донести до міністрів, що змінюють один одного, одну й ту саму думку: треба і новий метод перевірки крові, і нові вимоги до донорів.

Чому донорська кров настільки інфікована
— Дєвушка, ви туди? — виглядаючи з-за холодильника з написом "Плазма на видачу. Обследована. Карантинизирована", чолов’яга, схожий на Чахлика Невмирущого, тицяє пальцем у бік кімнатки, де забирають кров.

З 10-ї ранку в тісному коридорі Центру переливання вже черга. Шестеро хочуть стати донорами.
— Ні.
— Толік, йди… заходь, першим будеш, — пропускає вперед товариша, — Сьогодні людно, а ми поспішаємо, — виправдовується вже до мене.

І поки Толік готується здавати кров, його друг зізнається: для обох — це заробіток.

"От хто наші потенційні донори — так звані групи ризику. Ми на другому поверсі кров приймаємо, а на першому — вони сидять. Чекають, поки прийдуть родичі тих, кому кров потрібна. І прям на місці торгуються", — пояснює Вахненко.
Офіційно півлітра крові коштує 80 гривень. Але коли кров потрібна терміново, родичі готові заплатити будь-яку ціну. Середня ціна — 300 гривень.

"У нас на кров дивляться як на товар, хоча розвинуті країни вже давно прийшли до того, що донорство має бути безкорисним", — зітхає трансфузіолог.

На цій позиції стоять Всесвітня організація з охорони здоров’я та Рада Європи. Вони проти платного донорства. З прагматичних міркувань — через ризики. Усвідомлюючи, що лише за "здорову" кров можна отримати гроші, люди, які на цьому заробляють, схильні приховувати хвороби.

Наприклад, лише за офіційними даними Державної служби з протидії ВІЛ/СНІД та іншим соціально небезпечним хворобам, в Україні 33 з половиною тисячі хворих на туберкульоз. Велика частина з них — безпритульні. А кров на туберкульоз при цьому не тестується.

Вахненко стверджує: у 2009-му році їм довелося відмовитися від 1 003 літрів крові, бо у ній знайшли ВІЛ. По дві тисяч літрів крові довелося забракувати через гепатит В та сифіліс. Уп’ятеро більше, ніж від ВІЛ, довелося вилити через гепатит С.

"Кров, яку використовують для лікування хворих, — небезпечна", — повторює маститий спеціаліст.

Як реагує МОЗ? Так, як і на наш запит — розведенням рук. Коли ми попросили офіційні дані, скільки зареєстровано випадків інфікування під час переливання крові, у відомстві пояснили: такої статистики немає.

Тоді ми — як і три роки тому — звернулися до людей, які не збирають дані, але постійно потребують чужої крові. За останніми підрахунками Всеукраїнської організації гемофіліків, більше 90% людей з цією хворобою інфіковані гепатитом С та В. Саме гемофіліки постійно приймають препарати на основі чужої крові.

Остання ремарка. Закриваючи очі на страждання людей і тих, хто збільшує їхні лави своїм мародерством, Служба безпеки цієї держави натомість засекретила усю інформацію про кров. Скільки донорів, скільки крові здається, скільки перевіряється — усі ці дані засекречені.

А Олені залишається радіти, що принаймні малюк в неї росте здоровий.

думка експерта

Вікторія ПОКОЄВЧУК,
заступник начальника управління охорони здоров’я Рівненського міськвиконкому:

— Процедура переливання крові є безпечною. Здійснюється вона в станції переливання крові. Донори проходять попереднє обстеження, кров також проходить відповідне тестування. Є і нормативно-правові акти, які регулюють ці процеси.
Гепатит С — проблема світового масштабу. Лікування дуже дороге і довготривале. Прикро, що ця хвороба все частіше вражає людей молодого віку. І не обов'язково для цього робити пряме переливання крові, зараження може бути і при звичайному пошкодженню шкіри, у косметологічних клініках, хірургічних чи стоматологічних відділеннях.