Ми у Facebook
06.03.2012, 10:46

Гуру квестів та піших походів, рівнянка Настя Бондар: "Мій рюкзак важить не менше 15 кг"

Анастасія Бондар — одна з найвідоміших активісток у Рівному. Її рук справа і безліч благодійних акцій, і конкурси краси, і участь у численних квестах. А найчастіше її ім'я пов'язують з подорожами. Бувалі історії затятого туриста, поради для початківців та красу Рівненщини — у нашому інтерв'ю.
З 2007 року Анастасія Бондар взяла участь більші ніж 50 всеукраїнських квестах. 15 - написала сама (такі як "Кривава мері", "Студентський квест", "Королівські пішки", "Феномен", "Інтрига").
Її визнавали найкращим автором ігор 2009-2010 років та 2010-2011 років.


Квест - це любительські спортивно-інтелектуальні гонки. Гра командна, кожна команда складається з 3-5 чоловік, які в процесі змагань переміщаються по місту в легковому автомобілі. Під час гри команди вирішують логічні завдання, виконують пошук на місцевості, будують оптимальні маршрути переміщення, шукають оригінальні рішення і підказки. Після завершення чергового завдання команди переходять до виконання наступного. Перемагає команда, що виконала всі завдання швидше за інших.

- Настю, з чого для тебе почалися подорожі?
- Це почалося з 2005 року. Ми займалися у пластичній театр-студії "Яблуко". Стояв якраз пізній листопад. Всі навколо прожужали у вуха про той Тараканівський форт. І ми якось спонтанно зібралися утрьох. Нас називали дуже відчайдушними людьми. Пам'ятаєш, у той час якась трагічна історія трапилася з хлопцем і дівчиною, які десь впали-побилися на території форту?.. Ну, а нам: чим ризикованіше — тим краще :) Тоді ж ми познайомилися з членами туристичного клубу «Азимут», з якими електричкою поверталися додому. Так, відразу ж з ними і поїхали в Тустань навесні. Влітку — в Карпати. До речі, ту карпатську поїздку я надовго запам'ятала.. Це було справжнє випробування. Кілька днів було сонячно, спекотно. А потім як полила злива!.. Ми 9 годин у тій дощовій завісі виходили по Карпатах.



- Від чого отримуєш найбільшу насолоду?
- Найбільше від процесу зборів, добирання до місця і самої дороги... А ще, коли очікуєш побачити одне, а бачиш — інше :) Цікаво було, як би добиралися в Новомалин у Острозькому районі. Там є така історична вежа, яку ми хотіли побачити. Отак ми з Дерманя пішли пішки в Новомалин :) Ми дісталися туди надвечір і, виявилося, що маршруток на Рівне вже не було... Але, на щастя, була можливість зателефонувати друзям, які нас забрали на автомобілі.

Новомалин. Руїни замку. 2008
Новомалин. Руїни замку. 2008


Невірків. Старовинний костел. 2010
Невірків. Старовинний костел. 2010


- На що найбільше звертаєте увагу, коли відвідуєте якісь місцеві пам'ятки?
- На чистоту. От, наприклад, найдалі по Рівненщині ми бували у Моквині Березнівського району. Там колишній костел і маєток. Найбільше здивувало, що такі пам'ятки не те, щоб реставрувати, хоча б наглядати за ними нікому. Пообмальовували... Дітвора бігає, масово кидає пітарди... Прикро на такі речі дивитися.

Костел. Моквин. 2011
Костел. Моквин. 2011


- Цьогоріч які плани стосовно подорожей?
- Об'їхати всі обласні центри. Друзі вже натякають, що пора за закордон братися :) В Україні мене й дійсно вже багато чим не здивуєш. От на Старий Новий рік, до прикладу, я була в Одесі, яка мене страшенно розчарувала.



- Як люди йдуть на контакт? Наскільки адекватно реагують на подорожуючих, допомагають?
- Зазвичай люди дуже привітні. Особливо у нас, на Рівненщині. Найбільшу непривітність ми зустріли на Львівщині... Якось шукали колишній маєток (це було одне із завдань квесту, в якому брала участь молодь з усієї України), то не допитатися було когось, куди і як добиратися. Стільки питань у відповідь отримували: "А навіщо? А хто ви? А звідки?"

"Феномен(Фінал І-го сезону Чемпіонату Західної України)"
"Феномен(Фінал І-го сезону Чемпіонату Західної України)"


- Бували випадки, що не знаходили те, що шукали?
- Єдине, що ми свого часу не знайшли (скрізь на сайтах в інтернеті ми знаходили позначку) — це село Княгинин, де по ідеї має бути колишній замок. Це єдиний випадок, коли все село об'їхали (тепер, на щастя, є можливість їздити в такого роду подорожі машиною) і нічого не знайшли.

Фото: Валерія Ткачук. Серія: "Один день із життя божевільної"
Фото: Валерія Ткачук. Серія: "Один день із життя божевільної"




- Автомобілем все-таки комфортніше подорожувати, ніж пішки...
- Та не в тому навіть справа. Просто насправді ти отримуєш набагато більше часу для подорожі, а відповідно — встигаєш більше побачити. Крім того, зараз на Рівненщині в будь-яку точку можна добратися автівкою. Дороги є до всього: ті ж самі базальтові кар'єри (шикарна місцина, я вважаю, навіть родзинка Рівненщини), ті ж Великі Межиричі, Гоща і так далі...



- А щодо доступу до інформації? Вистачає даних щодо історичних, туристичних місць саме на Рівненщині?
- Як сказати... Тепер я завжди приводжу з усіх місць, де була, - магніти. Колись це були карти. Навіть тато, коли зрозумів, що мене не відговорити від таких екстремальних поїздок, купив мені карту України з усіма відповідними позначеннями. А от, що насправді шкода, це те, що такого роду інформація зовсім не оновлюється в інтернеті. Навіть координати зазвичай не відповідають дійсності. Той же випадок із залишками маєтку у Княгинині, який ми шукали по вказаних координатах. Чотири години об'їздили, а попадали на чисте поле... Але ми дуже хочемо туди знову поїхати, тільки-но розтане сніг і потеплішає.

"Стежками героїв". Хребет Боржава. 2008
"Стежками героїв". Хребет Боржава. 2008


- Ти любила географію у школі?
- Дуже. Не любила фізико-математичних предметів. А от почитати/подивитися про собори, замки, цікаві пам'ятки з дитинства полюбляла. Знаєш... Мене на подорожі, мабуть, надихнула книга Олеся Гончара "Собор". Пам'ятаю, в дитячій залазила під стіл, вмикала ліхтарика і втиху (щоб старша сестра не помітила) читала цю книгу... Але тепер, до речі, намагаюся ніколи не читати про місце, доки сама не побуваю. Щоб завжди початкове було власне враження. От про ту ж Одесу начиталася... А потім вийшло зовсім інакше. Дерибасівську я собі зовсім по-іншому уявляла. А це нині звичайна вулиця з купою машин та бутиків. Єдине, що нас зацікавило — це будинок, де жив Гоголь. Зараз, правда, шкодуємо, що не взяли ліхтарики і не полазили там у підвалах.



- А звідки з'явилися навички "школи виживання" у таких умовах? Була попередня підготовка?
- Ні, насправді це все набуто досвідом. Перший мій глобальний похід був з однією парою джинсів, одними тоненькими кросівочками... І хоча відстань там була пройдена невелика, але для ніг це було відчутно. :) Поїхали до Тараканівського форту — от мало бутербродів... А ще б термос з чаєм... І вже наступного разу запасаєшся ретельніше :) З "Азимутом" найкращим "загартуванням" став похід — "стежками бойової слави Героїв УПА". Надворі - -24. Ти встаєш вранці в палатці — сніг на голову падає... От під час того походу виявила все, що забула вдома спакувати у рюкзак :) Або, пригадую, був випадок, коли їздила до Севастополя. Я в одному тоненькому пальтечку їду потягом. На вокзалі у Києві побачила маму з місячною дитиною на руках практично голими. От і віддала своє пальто (думаю: в мене під низом тепла зимова кофта, зима — тепла, а в Севастополі й поготів буде спека). Ну, от довелося потім вже під час зупинки потяга у Дніпропетровську бігти в магазин і купувати нове пальто :)





- Що найголовніше взяти, коли йдеш навіть у одноденний похід?
- Головний пріоритет будь-якого подорожуючого — зручне взуття. Бажано навіть мати змінне. Бо як би там не було, а світ тобі буде немилий, якщо ноги — втомлені. І, звісно, термос і бутерброди. Бо їсти хочеться завжди :) І ліхтарик. Навіть на телефоні. Бо без цього ніяк. Наявність аптечки взагалі не обговорюється.

- Яка вага повністю укомплектованого рюкзака?
- Розумієш, все залежить від кількості людей у групі. Тому що частина необхідних речей розподіляється серед усіх. Звісно, сильнішим хлопцям перепадає більше :) Але я теж такий впертюх, що свій рюкзак до останнього тащитиму сама. Прикро буває, коли люди, збираючись в похід, не розраховують своїх сил... Одного разу ми з активним клубом відпочинку "Адреналін" організували всеукраїнський похід в Карпати під назвою "Вище неба". І трапилося так, що одна з учасниць, заповнюючи анкету, не вказала, які проблеми у неї можуть бути зі здоров'ям. А виявилося, що дівчина мала проблеми з тиском. А у Карпатах, як відомо, це суттєвий фактор. Тому нам довелося повністю розвантажувати її рюкзак і ділити між усіма, бо їй справді було важко йти і встигати за нами...





- Що завжди є у твоєму рюкзаку?
- Пара змінного взуття. Тому що щоразу біля вогнища намагаєшся вдягти якісь капці чи сандалії, щоб ноги відпочили від кросівок. Пара змінних футболок. Засоби особистої гігієни. Аптечка. Посуд. Рюкзак мій важить приблизно 15 кг :)



- Наскільки я знаю, зараз ти організувала свій туристичний клуб?
- Він має назву "KAVA - Клуб Активного Відпочинку Адреналін". Ми хочемо стартувати з поїздки в Брестську фортецю. Але чекаємо, доки розпогодиться. Наразі у клубі маємо 10 чоловік, таких дійсно по духу близьких людей. Звісно, хочемо розширитися, зібрати чим більше людей, яким це цікаво і які люблять подорожі.

Хто сказав, що жінці місце лише в церкві, на кухні чи у спальні? Сучасні жінки мають чимало неординарних захоплень та цікавих хобі! Після робочих буднів та сімейних турбот сучасні жінки вміють відпочивати тілом і душею у найрізноманітніші способи. Хтось фотографує діток, хтось — затятий театрал, хтось тренує улюблену собаку, хтось ганяє на авто, а хтось підкорює гірські вершини. Жіночий погляд на відпочинок та розваги — у нашій новій рубриці "Жіночі розваги по-рівненськи з Юліаною ТЕТ". (Гостем рубрики може стати кожна рівнянка, для якої хобі стало частиною життя. Знаєте таких? Пишіть нам на uliana.tet@gmail.com)





На правах реклами