Чи реально рівненським вишам потрапити у міжнародні рейтинги?

Як повідомляє osvita.ua, результати рейтингу базуються на показниках бази даних Scopus, що містить понад 47,4 млн реферативних записів, та є інструментом для відстеження цитованості статей, опублікованих в наукових виданнях. Ця база індексує більш ніж 18000 наукових видань світу з технічних, медичних та гуманітарних наук. База даних має власну систему для пошуку веб-сторінок, яка інтегрована із патентною базою даних. Дані “Scopus”, окрім іншого, використовуються при складанні деяких рейтингів провідних університетів світу. Наприклад, Times Higher Education або QS World University Rankings.

Загалом, станом на квітень 2012 року, до бази даних Scopus потрапили 97 вищих навчальних закладів України, що мають цитовані публікації у наукових виданнях світу. У підсумковій таблиці рейтингу вищі навчальні заклади України проранжували за так званим індексом Гірша – кількісним показником, що заснований на кількості наукових публікацій і кількості цитувань цих публікацій. Найвищий індекс Гірша, як виявилось, мають Київський національний університет ім. Шевченка – 54, Харківський національний університет ім. Каразіна – 44 та Львівський національний університет ім. І. Франка – 35.

Різноманітні рейтинги університетів останнім часом оприлюднюють доволі часто. Зазвичай у міжнародних рейтингах українських вишів на чільних позиціях немає взагалі, натомість вітчизняні — різняться за розташуванням лідерів. Про ставлення до університетських рейтингів кореспондент OGO.ua поспілкувався з доктором психологічних наук, професором Ігорем Пасічником — ректором Національного університету “Острозька академія”.

- Пане Ігорю, яким є ваше ставлення до подібних вимірювань?
- Ставлення неоднозначне не лише в мене, а і у світі. Є потужні рейтинги, і природно, що частина вишів бере в них участь. А частина досить хороших університетів і в Європі, і в Америці висловлює побажання, щоб їх туди просто не включали. Чому? Бо є, приміром, Шанхайський рейтинг. Він обов'язково ставить питання кількості лауреатів Нобелівської премії у тому чи іншому виші. А ми знаємо, що більшість нобелівських лауреатів сконцентровані в США, причому в 5-6 університетах — Гарвард, Прінстон... І цілком успішні закордонні виші просто не хочуть світитись у подібних рейтингах десь на 500 місці в той час, як вони дають суперякісні знання. Наприклад, Лондонська школа економіки — це найвищий пілотаж у галузі економіки, і разом із тим її немає у подібних рейтингах. Їй це просто не потрібно! Туди конкурс і так шалений.
Інший показник - публікації у найпрестижніших наукових журналах, що відносяться до системи Scopus. Природно, англійською мовою. Нині мало хто з українських вчених узагалі друкується англійською мовою, і в менш престижних журналах, не те щоб у топ-рейтингових, які мають вузьке професійне спрямування. Могли б, мабуть, публікуватись, але дуже мало талановитих українських науковців вільно володіє англійською.

- Отже, українським вишам не варто і прагнути потрапити до міжнародних рейтингів?
- Прагнути — треба. Бо це задає певну планку, до якої варто тягнутися. Інша річ, що треба дивитись на речі реально: на найближчі 20-30 років я не бачу можливості для жодного українського вишу потрапити до першої сотні таких світових рейтингів як Шанхайський.



- А щодо рейтингів вітчизняних?
Основа вітчизняних рейтингів, які регулярно розміщують ЗМІ — це опитування роботодавців. Я зв'язувався з їх організаторами — знаю, що дослідження в основному відбувається в Києві. Ну, можливо, ще два-три великих міста береться. Для Західної України — максимум Львів. Тобто університети, які знаходяться не в столицях — заздалегідь у програшному становищі.
Особисто я вважаю, що при формування рейтингів українських вишів слід брати до уваги лише два показники — це попит на ринку праці і науково-дослідну роботу. Але аж ніяк не кількість професорів. Ми дуже добре знаємо, що професор може бути як вчений досить хороший, а як методист — так погано викладати свій предмет, що його ніхто не розумітиме. Але відмовитись від нього як від лектора не може жоден університет, бо йому треба кількісні показники, через які виш може і постраждати.

Молоді спеціалісти Рівненщини не вміють себе «продати»

- Але головне: що дають українським університетам ці рейтинги? І чи дають щось узагалі?
- Поки що українські рейтинги не дають нічого. Ми добре знаємо, що є організації, які роблять рейтинги під замовлення. І коли дивишся, хто з вишів увійшов у першу трійку, розумієш, що хтось із них створив цю організацію і замовив дослідження.
Поки що я думаю, в Україні необхідно відпрацювати рейтинг Міністерства освіти, для державних вишів і недержавних. Розробити чіткі критерії цього рейтингу, і на них, мабуть, орієнтуватись. Тому що я не бачу на сьогодні в Україні незалежних організацій, які могли б проводити рейтинги університетів на достатньо високому рівні, не роблячи з цього бізнесу.



Рівненські ВНЗ не потрапили до рейтингу найпопулярніших вишів за версією Google