Викладач Острозької академії Леонід Якобчук: "Нам пора прийти до церкви як до духовного центру, а не політичного майданчика"

Книга присвячена пошуку вирішення злободенних проблем сучасного світу на основі звернення до Біблійних принципів життя, адже на думку Леоніда Якобчука, більшість людей забувають звертатися до першокниги.

Нагадаємо, що професор Леонід Якобчук родом із Рівненщини, закінчив Педагогічний університет у Литві, оскільки до київських вищих навчальних закладів не вступив через відсутність партійного квитка. Згодом переїхав до Польщі, а звідти – до Аргентини. У Південній Америці ця багатогранна людина опанувала професію ювеліра. Проте на цьому пошуки Леонідом Якобчуком свого життєвого шляху не закінчилися. Переїхавши до США, він працював при церкві, був ведучим радіопередачі для молоді України.

Ось минуло уже сорок років його перебування в Сполучених Штатах Америки, а знайшов своє призначення Леонід Якобчук саме на педагогічній ниві. Він був учителем у недільних школах, зараз викладає християнську етику у духовних семінаріях Києва, Львова, Івано-Франківська, Рівного та Дніпропетровська, а також у низці біблійних шкіл США та Канади. Упродовж останніх 15 років редагує християнську сторінку в журналі "Бористен" (США) разом із журналістом Левком Хмельковським, має у своєму доробку чотири книги, присвячених теологічній проблематиці. В Острозькій академії Леонід Якобчук уже п’ятнадцять років поспіль викладає такі предмети, як "Християнська етика", "Біблія як культурний феномен" та "Біблійна антропологія".



До речі, у день презентації книги в Острозькій академії Леонід Якобчук відсвяткував свій 80-річний ювілей. З нагоди такого подвійного свята ми вирішили поспілкуватися з Леонідом Остаповичем про роль релігії у розвитку особистості, конфесійні міжусобиці, які час від часу розгоряються у нашій країні, та про те, яку ж роль має насправді виконувати церква у житті суспільства.


– Леоніде Остаповичу, в Україні розгоряння міжконфесійних конфліктів вже стало своєрідною нормою. Особливо це стосується періоду передвиборчих перегонів, коли церкву використовують з метою нав’язування електорату тих чи інших політичних інтересів. Чи могли б Ви запропонувати певний механізм вирішення таких міжусобиць, адже церква покликана передусім задовольняти духовні потреби суспільства?

– Конфесії Бог не створив. Для греко- та римо-католицької, православної та протестантської церков основою є Біблія. А конфесії створили люди. Для цього були різні причини. Передусім це питання вірування, розуміння слова Божого, певні політичні інтереси. Не секрет, що церква Московського патріархату займається більшою мірою політикою і тиском на людей, ніж духовним життям України. Мені один кореспондент із Москви випадково сказав: "Те, що в Україні не зуміли зробити наші генерали, то зроблять попи". Це і справді ми можемо спостерігати в українському суспільстві.

Ми маємо проповідувати Євангеліє всім однаково. Я не говорю, що народ повинен бути так би мовити в "уніформі". Вважаю нормальним явищем, коли в державі є багато конфесій, але для чого ми маємо на тлі цього сіяти непорозуміння та ненависть, коли те ж саме Євангеліє говорить про любов, на якій в ідеалі мало б будуватися суспільство. Я шаную кожну людину незалежно від її віросповідання. Однак, для чого ці міжусобиці, які провокують роз’єднання України. Пора нам усвідомити і прийти до церкви як до духовного центру, а не політичного майданчика і жити відповідно до Біблійних принципів.





– Розкажіть, будь ласка, про що книга, яка сьогодні презентувалася в Острозькій академії? Що передусім Ви хотіли б, аби з неї почерпнули читачі?

– Книга "З темряви до світла" складається із тринадцяти лекцій та Біблійної притчі про блудного сина, батька і старшого брата. У цій притчі мені здається яскраво показаний образ батька – праобраз Бога-Отця, який любить грішників, що заблукали на своїй життєвій дорозі. Показаний також образ старшого сина, у якого виникає гнів через те, що батько прийняв молодшого брата, незважаючи на його вчинок. Батько передусім сприймає своїх синів з перспективи любові, а не з позиції справедливості. Батько хоче пояснити, що він однаково любить обох своїх дітей. Яким чином ми можемо застосувати цю притчу до нашого сучасного життя? Коли наша молодь заблукала на дорогах життя, то Бог закликає їх до повернення. Є такі священики, які не підтримують такої ідеї. Вони вважають, що ці люди мають бути покарані, принижені і спокутувати свою провину. Тому й власне виникають конфлікти. Коли народ побачить у священикові образ батька, який любить і дбає про своїх прихожан, а не олігарха, який хоче, щоб для нього служила парафія, тоді й в країні буде зовсім інша ситуація.

Книга також вміщує відповіді на питання, які задають переважно наші радіослухачі. Наприклад, що таке віра, до якої церкви ми маємо йти, як ми маємо ставитися до інших, деякі питання щодо християнської етики, яку я викладаю в Острозькій академії, духовних семінаріях США, Канади та України.

– На які цінності має орієнтуватися сучасна молодь, щоб все-таки знайти вихід "із темряви до світла", про що й, власне, йдеться у Вашій книзі?

– Нещодавно я переглядав одну телевізійну програму, у якій брали участь священики різних конфесій. Обговорювалося питання, чому поряд зі зростанням відвідування церков в Україні до 94%, молодь деградує згідно з даними статистики. Дивно, але я не почув жодної солідної відповіді. Як на мене, то витоки цієї проблеми починаються ще в школах, де вивчають еволюційний підхід до розвитку людства. Це вчення не є науково обґрунтованим. Крім цього, замість Біблійних принципів у школах вивчають так звану філософію гуманізму, яка полягає в тому, що на місце Бога ставиться людина з її потребами. Звісно, Біблія не заперечує, що ми маємо дбати про людину, адже сам Ісус Христос стверджував про це, втім на першому місці має бути духовне життя.



Батьки сучасного молодого покоління виховані, як і я, в Радянському Союзі. Це була порожнеча, духовна пустота. Багато хто з них ще й досі живе відповідно до комуністичних поглядів. Виникає риторичне запитання: "Як ці батьки можуть прищепити своїм дітям певні духовні цінності, коли вони самі їх не мають?". Тому молодь є розгубленою і формує свій світогляд під впливом телебачення, інформаційного сміття з інтернет-простору, які здебільшого пропагують аморальність. Якщо батьки не вміють виховувати, церква також ставиться байдуже до цього питання, то залишається тільки виконання обряду і традицій, а не духовне відродження, яке має бути насправді пріоритетом у вихованні сучасної молоді.