12 картин про повстанців рівненського художника - "12 історій про УПА" [Фото+Відео]

Проект міської влади "12 історій про УПА" - присвячений 70-річчю створення Української Повстанської Армії, яке відзначатимуть 14 жовтня 2012 року.

- Ми хочемо звернути увагу молодих рівнян на речі, які є цінними в історії створення України. - пояснює заступник міського голови Галина Кульчинська. - Ми говоримо зараз про УПА. Ми хочемо, щоб вони активно і щиро цікавилися подіями, особистостями та справжніми героями тих часів.



За умовами проекту кожен рівнянин може зробити свій внесок у вшанування пам’яті героїв. Саме для цього був створений проект «12 історій про УПА». Потрібно написати власну історію про українську повстанську армію. Єдине обмеження: розмір не більше А4 14 шрифтом.

Підказками для написання історій стануть картини, які малюються спеціально для цього проекту. Однак, ви також можете писати історії, які ви знаєте з переказів у своїх родинах.



До речі, вже готові 5 повноцінних картин у рамках проекту, які днями презентували місцеві можновладці.

А от самі історії можна знайти в інтернеті. Спеціальну сторінку для проекту було створено у соцмережі Вконтакте - http://vk.com/this_is_your_story.

За словами Галини Кульчинської, усі історії будуть зібрані пізніше в одній книзі. А 12 кращих увійдуть до настінного подарункового календаря на наступний рік.

Примітно, що після того, як перша картина побачила світ, до неї було написано аж 49 розповідей, із котрих експертна комісія обрала дванадцять найкращих.

Одним із способів зацікавлення місцевих жителів історією УПА у рамках проекту стали вуличні акції. Наприклад (дивіться відео), рівнян , які проходять повз пам'ятник Клима Савура, запитують: чи знають вони, хто ця особа і яку роль відіграла в історії розбудови України? Ті, хто дає правильну відповідь, отримують футболки із відповідними зображеннями.




Крім того, організатори проекту 12 червня планують зробити віртуальний інтернет-квест.



Про все це детальніше ви можете прочитати у групі - http://vk.com/this_is_your_story.

P.S. Для прикладу публікуємо одну з історій, розміщену у групі:

- Історія третя "Разом..."

- І що там? – не зациклюючись ні на питанні, ні на відповіді, питає Тарас, майже байдуже змірюючи друга тяжким поглядом. Він не чекає на добрі звістки, сподівається, але давно вже не чекає. Розчаровуватися важче, ніж не отримувати те, на що і не розраховував. Хлопець просто пришиває ґудзика до потертої форми, намагаючись зробити вигляд, що повністю зацікавлений лише цим заняттям.
- Знову не повернувся наш загін. У інших те саме. Є підозра, що їх не просто винищують, надто вже часто це повторюється, ще й ніколи не залишається слідів, - зітхає Микита та опускається на пожухлу та прим’яту землю біля товариша, втомлено спираючись на стовбур високого старого клена, що розкинув віти, даруючи хоч якесь відчуття захищеності. Навіть сонячні промені розсіювались, проникаючи крізь густе гілля та рясну зелену листву. Здавалося, тут повстанців не знайде ніхто і ніщо.
- Значить, є можливість, що нас зрадили, - рівним голосом з жорсткими металевими нотками закінчує Тарас і теж відволікається від свого заняття, розслаблюючи напружені плечі та знесилено прикриває почервонілі очі, у які наче піску насипали. Не спати ночами важко, зникає ясність у голові, розсіюється увага, важчають навіть примітивні завдання, але вибору немає. Надто вже мало залишилося воїнів у їхньому загоні.
- Якби там не було, місце розташування змінити доведеться, - буденним тоном продовжує Микита й зриває найдовшу травинку, щоб хоч чимось зайняти тремтячі від хвилювання та надмірної знервованості руки. – Якщо вони загинули, то повертатися нікому, а якщо їх переконали допомагати партійцям, НКВС, червоноармійцям чи хто там ще на нас зуба точить, то нам буде непереливки.
- Ми не праві? – раптом після довгого мовчання питає Тарас і, примруживши очі, надто уважно слідкує за зірваним вітром кленовим листочком, що повільно і невпевнено прямує до землі. Він тріпоче кінчиками, ніби крильцями, та й взагалі схожий на великого зеленкуватого метелика. Одна лише різниця: на відміну від крихітної комашки, що сама вибирає шлях і бореться зі стихією, щоб слідувати ним, листок летить туди, куди подує вітер, смиренно підкоряючись чужій волі.
- Питання дивне. Для когось – праві, для когось – злодії та вбивці. Кожен вірить у те, у що хоче вірити. Система – теж своєрідна релігія. Головне – переконати у необхідності своїх дій, показати красиві, яскраві перспективи, а тоді вже можна виправдовувати всі свої діяння словами про «благі наміри» та «на користь прийдешнього». Дивно тільки те, що люди вірять у толк знищення теперішнього заради щастя у майбутньому, - безрадісно хмикає Микита, переводячи погляд на зовсім молодого товариша, який сидить поряд похмурий, і безсильно кусає губи. Сумнів – руйнівник будь-якої віри.
- То що, це вони не праві? – наївно питає хлопчина, стискуючи кулаки так, що біліють пальці. Брови зійшлися на переніссі, погострішали риси обличчя, надто виділяються скули - вірний признак внутрішньої боротьби, нерозуміння, пошуку.
- Таки не уторопав , - дещо криво посміхається Микита, знову відводячи погляд і вглядаючись кудись туди, де за густими деревами та приземистими кущами можна було побачити тоненьку смужечку горизонту. – Їхня релігія не є антонімом нашої боротьби. Просто наша віра заважає їхній розвиватися далі. Пам’ятати варто лише одне, Тарасе, доки ми разом, навіть найбільш досконала система не зможе перемогти.

Синюк Онисія