Подорож до Харкова під час Євро-2012. Частина 2 [+Фото]

Піша екскурсія містом

Прямо на пероні залізничного вокзалу усіх, хто прибуває зі столиці зустрічає оркестр Південної залізниці, який на час проведення ЄВРО-2012 з ранку до вечора дає концерти просто неба в різних куточках міста. Але, в першу чергу саме тут на вокзалі. Ніхто не пройшов просто повз музикантів, а мінімум хвилин п’ять стояв і слухав їх виступ. Так зустріч справила враження на іноземців, особливо на голландських та португальських вболівальників, які не втрималися і почали танцювати прямо на пероні.





А зовсім поруч з оркестром ще один «зустрічаючий» - отець Федір з роману Ільфа та Петрова «Дванадцять стільців». Цей пам’ятник збудовано на кошти Південної залізниці і відкрито в 2001 році на День залізничника. Хоч це персонаж вигаданий, але до Харкова відношення має безпосереднє. Адже сам тут, як написано в романі, отець Федір відстав від потягу і написав листа своїй коханій дружині. На постаменті якраз викарбувана цитата з листа отця Федора дружині про враження від Харкова: ”Харків — місто галасливе, центр Української республіки. Після провінції, здається, ніби за кордон потрапив», а поряд напис: ”Перша столиця — отцю Федору». Місцеві мешканці кажуть, що коли фотографуєшся біля цього пам’ятника, то треба обов’язково потриматися за чайник отця, тоді дорога буде легкою.



Виконавши це з задоволенням прямую в будівлі вокзалу, де палатку волонтерів вже обступили іноземці. Хлопці та дівчата в зелених футболках роздають їм безкоштовно путівники по Харкову, карту-схему міста на українській та англійських мовах. З вболівальниками спілкуються тільки англійською, хоча і не без труднощів. В основному, коли виникають якісь непорозуміння, стосовно якогось місця, куди потрібно дістатися фанам, то на допомогу приходять таксисти, які стоять поруч. Вони орієнтуються в місті значно краще молодих волонтерів, і без проблем готові доставити вболівальників туди, куди їм потрібно. Хоча і ціна питання зовсім інша … А ще стоять декілька чоловіків, які просять волонтерів перекласти іноземцям, що якщо комусь потрібно житло, то вони готові його надати. Квартири на добу на будь-який смак в будь-якому районі міста. Але, поки що, пропозиції явно переважають попит. Іноземці в основному прямують організованими групками до метро. З голландцями все зрозуміло більш-менш: для них в одному з районів міста біля річки (Журавлівський гідропарк) відкритий наметовий табір. А ось португальці, мабуть, вирішують спочатку прогулятися містом, а вже потім думати про те, де вони будуть ночувати. Озброївшись путівником і картою, я також вирушаю до метро через красиву привокзальну площу, яку вже спланував більш детально оглянути наприкінці дня. А поки що, фото вокзалу.



В метро в порівнянні з Києвом людей зовсім небагато, але, що цікаво, в дні, коли в Харкові відбуваються футбольні поєдинки в рамках ЄВРО-2012 воно працює цілодобово! Тобто, можна гуляти містом хоч всю ніч, святкувати перемогу, або переживати поразку і зовсім не боятися пропустити останній рейс. В Києві на такі жертви піти чомусь не схотіли, і продовжили роботу метро в дні поєдинків лише до 2 години ночі.

На першій же зупинці час виходити і підійматися нагору. Це - Центральний ринок Харкова. Я б його назвав «Територія, яка вільна від ЄВРО-2012». Тут взагалі нічого не нагадує про те, що місто приймає такий представницький міжнародний футбольний турнір: базар живе своїм звичним життям. Хоча, кажуть, що спершу місцеві продавці з нагоди початку ЄВРО почали підіймати ціни на якісь товари, сподіваючись на великий наплив іноземців, натомість наразилися на супротив і протести місцевих, і, зрештою, повернулися до старих. Поруч з ринком знаходиться головне управління Харківського метрополітену, вхідні двері в цю будівлю стилізовані під вхідні двері у вагон метро, відкриваються (до речі) також автоматично. Поруч з управлінням пам’ятник, який в народі називають «Штангіст в касці».



Пам’ятник доволі оригінальний, символізує нелегку працю метробудівників, а зроблений, взагалі, з металобрухту. Встановили цей пам’ятник на 34-ту річницю Харківського метрополітену.

А буквально за декілька метрів від управління метрополітену - справжня окраса міста, а, можливо, і одна з окрас України - Свято-Благовіщенський кафедральний собор.







Собор не просто заворожує з першого погляду, він притягує до себе якоюсь магічною силою. Першу церкву на місці сучасного собору побудували ще в 1655 році, але в 1738 році після великої пожежі вона була повністю знищена. В 1789 на цьому ж місті вже був закладений новий кам’яний храм, до якого поступово в зв’язку зі зростанням міста та збільшенням кількості прихожан почали прибудовувати бокові будівлі. Але і він не міг вмістити усіх бажаючих, тому на загальних зборах парафіян в 1888 році було прийнято рішення збудувати повністю новий храм, будівництво якого було завершено в 1901 році. Тоді ж було розібрано стару церкву, а в новий храм були перенесені найбільш шановані ікони. Місткість собору – 4 тисячі чоловік!

Одразу за собором тече річка Лопань, з набережної якої відкриваються чудові краєвиди, зокрема на ще один символ міста – Успенський собор. Якщо ви дивилися промо-ролик, який розповідає про Харків перед ЄВРО-2012, то могли бачити дзвіницю цього собору, яка височить над містом.



Це - найстарший православний храм у місті, який збудовано орієнтовано в 1657 році. Дзвіниця храму, наразі, найвища в Харківській єпархії та одна з найвищих в Україні. До початку 21-го сторіччя собор був найвищою кам‘яною будівлею міста. В народі цей храм називають ще «Золотий вінець Харкова».

Оглядаючи здалеку цю величну споруду разом з купкою португальських вболівальників, які також у захваті від побаченого, кидаємо погляд на річку Лопань, по якій можна, виявляється, організувати екскурсію містом на човні.



Кажуть, що голландські вболівальники в дні матчів полюбляють не просто кататися на човнах, а влаштовують між собою справжні перегони, які завершуються гучними пивними церемоніями нагородження. Але сьогодні, на жаль, не ігровий день, майже усі човні стоять на причалі.

Біля Лопані, що цілком логічно, розташована пожежна частина. Але це не просто пожежна частина, а найстарша в Україні, про що свідчить дошка при вході в адміністративну будівлю.




Час знову спускатися до метро, але по дорозі натрапляю на таку ось картину. Як бачимо, що опоряджувальні роботи в місці не припиняються навіть ні на час проведення ЄВРО-2012, ні на вихідні.



Взагалі, потрібно відзначити, що вибір Харкова в якості міста, в якому проводяться поєдинки масштабного європейського футбольного дійства, «пробудив» його від «сплячки». Масштабні перетворення, які почалися тут п‘ять років тому, продовжуються і зараз, і будуть продовжуватися і в майбутньому. Головна мета: перетворити місто в привабливе і для мешканців, і для туристів, вдихнути нове життя у старі будівлі. Якщо все буде робитися такими ударними темпами, як зараз, то незабаром ми будемо мати ще одне місто-цукерку, яку просто необхідно скоштувати.

Наступна зупинка мого маршруту носить вже призабуту в наших краях назву станція «Радянська». Зверху над цією станцією метро знаходиться площа Конституції. Універсальна назва для площі, яка однаково підходять на будь-які часи. Тут ти, немов, опиняєшся в СРСР раннього періоду.







А тому дуже незвично серед усієї цієї радянської архітектури побачити на даху однієї з будівель скульптуру… скрипаля.



Місцеві називають його ще «Харківський Оскар», тому що в місті щорічно проводиться премія «Народне визнання» серед людей мистецтва, і переможці отримують маленькі статуетки з зображенням скрипаля. Кажуть, що прототипом скульптури став відомий на весь світ альтист Юрій Башмет. Височить скрипаль над площею вже 9-й рік.

Далі вже час прямувати до центру міста, де на найбільшій в Європі площі - площі Свободи - розташована офіційна фан-зона ЄВРО-2012. Для цього можна обрати або знову метро, або пройтися пішки по головній та одній з найдовших вулиць міста Сумській. Як можна зрозуміти з назви вулиці, історично по ній пролягав шлях до міста Суми. На вулиці чи не кожна будівля має свою цікаву історію, а тому прогулянка ризикує затягнутися надовго. Своєрідною «фішкою» від харків‘ян можна вважати старі світлини та картини, які розташовані на будівлях, і на яких ці самі будівлі зафіксовані в старі часи.





Наприклад - це Харківський державний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка. Культова споруда для усіх тих, кому небайдуже мистецтво. До подій 1917 року в ній діяв Драматичний театр імені Пушкіна. У 1922 році в Києві відомий реформатор української театральної сцени Лесь Курбас заснував театр, якому дав поетичну назву першого весняного місяця за старим українським стилем – «Березіль». Перші вистави театр ставив у Києві, але на початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести “Березіль” як кращий театр республіки до тодішньої столиці – Харкова і розмістити в приміщення колишнього театру імені Пушкіна. У 1934 році «Березіль» був фактично знищений радянською владою, а його керівник Лесь Курбас заарештований, засуджений та розстріляний в 1937 році. Із 1935 року театру присвоїли ім‘я Тараса Григоровича Шевченка. У 2002-2005 роках художнім керівником театру та його генеральним директором був відомий на весь світ український режисер Андрій Жолдак, який намагався повернути театру його стару назву «Березіль», але, на жаль, довести справу до логічного завершення йому не дали чиновники, які фактично змусили Жолдака піти з театру.



Навпроти театру - бронзове погруддя Миколи Гоголя. Пам‘ятник, гроші на який з перемінним успіхом та перервами збирали майже 30 років, а саме з 1881 по 1909, спочатку встановили в іншому місці, а на його сучасному місці тоді стояв пам‘ятник Пушкіну, як раз навпроти театру, названого на його честь. Але, коли було перейменовано драматичний театр імені Пушкіна, радянська влада вирішила, що немає ніякого сенсу і в пам‘ятнику Пушкіна. І тоді відбулася «геніальна рокіровка»: Пушкін «переїхав» на місце Гоголя, а Гоголь зайняв місце Пушкіна біля театру, який назвали згодом на честь Шевченка! Ось так…





Рухаюсь далі вулицею Сумською і натрапляю ось на таку споруду. Впевнений, що далеко не всі одразу здогадаються, що це також театр! Так-так, саме театр: Харківський національний академічний театр опери та балету імені Микола Лисенка. Не буду переповідати усю історію театру, для якого цей сезон вже 136-й! Зупинюся тільки на самій будівлі, яка доволі незвична, як для класичного театру. Проектували його група авторів під керівництвом головного архітектора Української РСР. Але за їх задумом цей театр мав бути збудований в … Києві. Втім, в столиці, коли побачили, що вийшло в архітекторів, від проекту категорично відмовилися. І тоді було вирішено, що втілювати в життя задум авторів будуть в Харкові. Будували дуже довго, десь на протязі 20 років. Постійно не вистачало коштів, а тому в проект вносилися корективи. Зокрема, вже при будівництві відмовилися від ідеї, що головна зала має бути на 4000 (!) тисячі місць (скоротили до 1500), а сцена мала бути такою величезною, що по ній могли проходити демонстрації та їздити військова техніка! І це, ви тільки уявіть, в театрі! В театрі опери та балету!

Площу перед театром реконструювали в 2007 році та назвали «Площею фонтанів», але головний фонтан – справжня окраса міста, його візитна карта – знаходиться на протилежній від театру стороні. Мова йде про знаменитий фонтан з альтанкою «Дзеркальний струмінь», який споруджений в 1947 році.





Перед фонтаном – урочистий майданчик з квітником, позаду - романтичний ставок неправильної форми, а далі – алея дітей-героїв. Місце біля фонтану – це місце, де один одному призначають побачені усі закохані Харкова. А усі весілля в місті починаються з фотографування біля «Дзеркального струменя», саме тому у вихідні дні тут відбувається справжній парад наречених. В народі цей фонтан називають ще «Альтанка», а історія його спорудження, взагалі, претендує на міську легенду. В старі часи на місці фонтану була церква, яку радянська влада знесла в 1930 році. Планувалося, що на цьому місці збудують розважальний комплекс «Театр масового музичного дійства», який суміщав би в собі цирк, кінотеатр і театр. Але поки розмірковували, як це краще зробити, і де знайти кошти, столицю з Харкова перенесли до Києва і задум став неактуальним. На місці пустки просто неба зробили тролейбусний парк. І ось вже після другої світової війни в 40-х років до Харкова приїхав тодішній перший секретар ЦК Компартії УРСР Микита Хрущов. Проводячи якусь нараду, Микита Сергійович подивився у вікно, побачив цей тролейбусний парк, і він йому чимось дуже не сподобався. Хрущов, кажуть, завівся не на жарт, пообіцяв показати усім «кузькіну мать», якщо замість цього неподобства не збудують щось інше. Харківські партійні боси міркували цілу ніч, і вирішили зупинитися на ідеї фонтана та алеї на честь Перемоги. На ранок з ідею ознайомили Хрущова, вона йому сподобалася, і в 1946-1947 методом загальнонародного будівництва в місті з‘явився один з його головних символів. Чесно вам скажу, дуже кортіло побачити, як «Дзеркальний струмінь» виглядає ще вночі, але ліміт часу змусив обмежитися купівлею традиційного магніту з видом цього фонтана-альтанки.

А далі по маршруту в мене сад імені Тараса Шевченка, який був закладений ще в 1804-1806 роках. В самому саду в око в першу чергу кидається композиція з квітів, яка символізує проходження через це місце 50-ї паралелі північної широти.



Виходить, що Харків - це найбільше місто в світі, яке розташоване на цій паралелі. Сам пам‘ятник 50-й паралелі у місті відкрили відносно недавно, а саме в 2010 році.



Цікаво, що спочатку на пам‘ятнику була вказана відстань від Харкова до Північного полюсу 3933 кілометри, що насправді є помилкою, оскільки фактично відстань складає 4440 км. Для того, щоб виправити помилку, знадобився майже цілий рік, коли в 2011 році напис «3933 кілометри» просто вирізали! Кажуть, що 50-та паралель виконує бажання, ось тільки загадувати їх потрібно по-особливому: обов‘язково стаючи на пам‘ятник ногами, що дуже дратує місцевих чиновників.

Поруч з 50-ю паралеллю знаходиться і ось такий витвір мистецтва.



Це 8-тонна скульптура, яка має назву «Аксакал», але мешканці Харкова називають її «Козак, що відпочиває». Спочатку вона стояла біля сходинок театру опери і балету, але коли площу перед театром в 2007 році почали реконструювати, то пам‘ятник кудись подівся. Це помітив автор «Аксакала», який почав збирати інформацію про те, куди зникла його робота. Дійшло до того, що в місті почали казати, що «Козака» розпилили і викинули на смітник. Справу взяв на особистий контроль тодішній мер Харкова, і, нарешті, пам‘ятник знайшли, але поставили вже в інше місце, а саме в саду імені Тараса Шевченка.

Також недалеко від 50-паралелі в саду знаходиться Алея «зірок» харківського фестивалю короткометражних фільмів «Харьковская сирень». Закладена вона в 2009 році, коли в гостей фестивалю і членів журі брали відбитки рук, на основі яких потім робили пам‘ятні плити. З тих пір кожен рік алея поповнюється новими іменами і плитами.







У саду Шевченка біля дитячих атракціонів влаштовую собі невеличкий відпочинок. До фан-зони вже рукою подати, але вболівальників щось мені по дорозі зустріти не вдалося. Подружжя корінних харків‘ян, яке відпочиває поруч зі мною на лавці, прояснює ситуацію: «Ви не дивіться, що зараз в місті так мало народу. Студенти, хто не пішов у волонтери, вже роз‘їхалися по своїх домівках. Місцеві на вихідні також вирушають масово на природу, на річки, на ставки, або відпочивають в межах містах біля водоймищ. Іноземні вболівальники у нас в центрі масово з‘являються саме в дні проведення матчів на стадіоні. Падають, як сніг на голову: не було, і раптом вже купа. Голландці дуже миролюбні, дружні, щирі. В них є свій наметовий табір біля річки, в основному, якщо немає ігор, вони в ньому сидять. Їм там легше переносити спеку. На вечір, буває, вибираються в місто. А ще перед кожною грою вони проходять вулицями міста до стадіону фан-парадом. У фан-зоні вдень також народу небагато, в основному підтягуються, коли починаються трансляції футбольних поєдинків. Але, може вам так краще буде, зможете все спокійно роздивитися».

Далі буде...

ІНШІ СТАТТІ ДО ТЕМИ:
Подорож до Харкова під час Євро-2012