08.08.2012, 11:05

Рівнянин стрибнув з 52-метрової висоти... заради "аватарки" [Фото+Відео]

Давно мріяв пригнути з "bungee jumping"... Але завжди обставини складались не на користь моїх бажань: то не той настрій був, то бракувало часу поїхати, або не було з ким їхати.

Але це літо-2012 я запам'ятаю на все життя! А почалося все з того, що мій одногрупник Володимир запропонував поїхати на вихідні в Карпати.

Я не досить був готовий, бо для цього потрібно було мати мінімальне спорядження туриста, якого в мене немає, тож я довго упирався його пропозиції, але Вовік не відступився і все ж таки мене вмовив!

Та й дійсно - кум мені дав в користування необхідне спорядження, а заради прикольної "аватарки" Вконтакте можна і в вогонь і в воду :-)

Тож ми поїхали підкоряти Говерлу! І саме там я зрозумів, що в мене фобія і страх до висоти, адже всі піднімалися нормально - і діти, і дорослі, а мені доводилося "взбиратися" на всіх чотирьох. І щойно я озирнувся назад, у мене з-під ніг земля ледь не втекла! Загалом я отримав найбільше адреналіну, і був дуже задоволений цією поїздкою.

Пройшло два місяці, і ось я дізнаюсь, що до нас з Луцька приїжджають спортсмени, які займаються роупджампінгом (ropejumping). Тоді я зрозумів, що це чудова нагода випробувати себе, та перебороти страх перед висотою.

Отож, переді мною труба заввишки 52 м (для порівняння - висота 9-поверхового панельного будинку близько 30 м), на яку вилазиш без страховки по металевим скобам (якщо хтось виходив на 9 поверх пішки, може уявити, наскільки складно виходити на неї). Уже на цьому етапі виникають сумніви щодо свого рішення, і отримуєш перші порції адреналіну. А мотивує до стрибка те, що назад шляху немає, і якщо вирішив - потрібно діяти (особливо заради все тієї ж "аватарки" :-))

Подолавши шлях на трубу, потрапляєш на дуже хиткий решітчатий балкон, який не викликає довіри до його міцності, а переміщуватись по ньому потрібно.

На мене надягнули спорядження і запитали:
- Ти перший раз стрибаєш?
- Так!
- А це добре, адже ти не зрозумієш, що ми тобі неправильно вдягли!
Ну... На такій висоті не кожен зрозуміє такого гумору.

І ось нарешті пора стрибати!

Стоячи за перилом, я забув про "аватарку", а відволік я свій розум перед стрибком вигуком:

"За МАМУ! За ТАТА! За ДРУЖИНУ... ЗА СИН-А-а-а-а..!!!"

Відчуття описати неможливо! Можу сказати лише одне: за цю мить вільного падіння я тричі думав, що мене вже давно має підхватити мотузка. А міць адреналіну була такою, що, м’яко кажучи, темніло в очах...

Мені дуже сподобалося, і я хочу стрибнути в цьому сезоні ще раз!

Бажаю всім відчути нові відчуття! Не вагайтеся! Пробуйте!

А ось, власне, і та сама "авка", заради якої я зважився на стрибок: