Рівненська майстриня й художниця Катерина "Шанель" Капранчук: "Мала б мільйони – купила б Діснейленд!" [+ІНТЕРВ'Ю]

Катерина розповідає, що малювати почала ще у дитячому садочку. Поки одні діти не могли якісь простенькі фігурки намалювати, Катя уже зображала на листочках паперу казкових фей та принцес у барвистих сукнях.

- Моїй мамі всі вчителі говорили, що мене у "художку" треба віддавати, а вона так і не віддала, - розповідає рівненська майстриня й художниця Катерина Капранчук. - Я й у "Полісяночку" ходила танцювати, і в екологічній школі ПДМу займалася, а от художню школу якось постійно оминала. Дуже подобалося малювати, коли їздила у різні табори відпочинку. Ми там різні газети малювали.



- Але це було в дитинстві. Коли подорослішала, бажання малювати не зникло?

- Ні. Я навіть малювала… графіті! Я знаю багатьох рівненських рейтерів. Й вони теж говорили, що у мене – талант до малювання. Але згодом, коли у мене уже боліли пальці від балончиків, я вирішила спробувати творити щось для людей.

- Що це було?

- Спочатку невеличкі картини малювала й дарувала їх друзям і знайомим. А потім до мене потрапив у руки цей матеріал (назву матеріалу майстриня залишила у секреті :) ) Й я почала створювати прикраси й розмальовувати їх. Перша робота - підвіска з двома ластівками, яка виглядала на шиї як татуювання. Друзі й знайомі почали питати "Як ти таке зробила?", "А можна мені таке замовити?" і пішло-поїхало…



Нині Катя виготовляє зі спеціального пластичного матеріалу різноманітні підвіски, кулончики, сережки, значки та інші маленькі прикраси. Зображення на них – різноманітні: від дитячих малюночків до чорно-білого фото, яке майстриня відтворює власноруч. Деякі малюнки Катя вигадує сама, інші – підказують люди, які хочуть замовити прикрасу.



- Розкажи, як виготовляються такі прикраси?

- Зазвичай я роблю прикраси на замовлення. Із замовниками списуємось "В Контакті", мені скидають зображення, яке хотіли би бачити на прикрасі, ми узгоджуємо розміри та інші деталі. Тоді я беруся до роботи. Матеріал, з якого я роблю, пластичний, тому спочатку я його розкачую, потім вирізаю потрібну форму й залишаю сохнути на повітрі. Я дуже не люблю чогось штучного, тому не сушу у духовці чи мікрохвильовій печі. Такий виріб матиме поганий вплив на здоров’я. Коли він підсихає, то стає твердим, як дерево. Я його обрізаю й шліфую наждачним папером, оскільки спочатку він трошки кривуватий. Коли необхідний обрис готовий, я беру олівець і починаю малювати. Далі – розфарбовую першою фарбою й покриваю лаком. Потім малюю другою фарбою і знову покриваю.

- А такі вироби десь продаються чи тільки у тебе особисто можна їх придбати?



- Деякий час вироби у магазині продавалися. Був такий магазин "SODA", який відкрила моя подруга Іванка. Але через брак реклами магазин потихеньку закрився й люди замовляли у мене напряму. Багато перепродають у Львів та Київ. Я їздила на деякі виставки у Луцьк та Київ, влаштовувала презентацію у Рівному, але зараз, на жаль, не можу приділяти стільки часу творчості, скільки хотіла б. Багато часу віднімає робота.

- А де ти працюєш?

- В обласній санстанції. Уже 4 роки там працюю. Рік працювала у лабораторії, робила різні хімічні досліди. Але хотілося чогось іншого. Перейшла працювати у експертний відділ, через який проходить практично все, що у нас перевіряється. Але я ловлю себе на думці, що хотіла б закинути ту санстанцію і малювати-малювати-малювати…



- Як же ти встигаєш і працювати й виготовляти прикраси?

- Після роботи. Сідаю, дивлюся в інтернеті хто й що замовив, узгоджую деталі й починаю робити. Поки одна річ сохне, я малюю іншу. У той же час я встигаю й повечеряти, вдома прибрати й піти погуляти з друзями. Я дивуюся, коли молода людина говорить, що вона щось не встигає. Але часом замовлень дуже багато, то щоб не заплутатись, я на спеціальній дошці вдома собі записую – ось тут виконані, а ось тут невиконані.



- У творчій роботі багато залежить від настрою.

- Так, інколи дуже важко себе заставити працювати, а інколи навпаки – робота дається швидко й легко. Часто я просто сідаю і малюю щось, відводжу душу. Це дуже розслабляє після роботи, яка зовсім не пов’язана з творчістю. Я сідаю, вмикаю музику, щось собі уявляю і малюю. Щоправда, сама свої прикраси майже не ношу й картини вдома не вішаю. Просто я бачу їхні недоліки й мене це дратує. Десь пензлик "не послухається", капне жирним. Але ручна робота тому й ціниться, що вона оригінальна. Один виріб ніколи не буде схожим на інший.



- Ти ще й картини малюєш?

- Так, я малюю невеличкі картини. Дарую їх на дні народження й на різні свята моїм друзям та знайомим. Окрім картин та прикрас виготовляю квіти з атласних стрічок. Пробувала робити декупаж (обклеювання твердої поверхні серветками) й таким чином відновила одну, дорогу для мене річ. У мене був маленький дитячий стілець на якому я, коли була маленькою, любила сидіти. Мій дідусь на нього ногу ставив, коли зашнуровував взуття. Потім стільчик потрапив до мене на дачу і почав потихеньку загнивати. Я вирішила врятувати його, пофарбувала білою фарбою й зробила декупаж. Тепер він, такий гарний, стоїть у мене вдома. На ньому ще червоні подушечки лежать. Ще я ляльки-тільди робила. Зробила дві ляльки й подарувала їх. У мене така "хвороба", що я все дарую. Часом є задум зробити виставку, то нема з чого. Люди! Привозьте й приносьте! Робимо виставку! У Рівному, мабуть, дуже мало таких людей, які у мене нічого не замовляли.



- А не пробувала скласти "географію", у які міста й країни роз’їжджалися твої роботи?

- Так, всіх і не згадаю. В Італію мої роботи їхали, в Польщу, Ізраїль, Іспанію, Німеччину, в Америку. І в багато-багато міст України.

- Які твої плани на майбутнє?

- Я сама дивуюсь, як мене життя кидає, і тому я не будую конкретних планів на майбутнє. От ти наплануєш собі щось, а життя тебе "наламає". Я люблю спонтанність. У житті дається багато шансів, і деякі треба використовувати, а деякі – відпускати. Тому десь якісь плани я маю, але говорити вголос про них не хочу.

- Ти хотіла б поїхати за кордон жити?

- 50 на 50. Буває інколи набридає це місто, але буває навпаки – поїдеш і починаєш сумувати. Мої родичі живуть у США. Там у них діти є. Народились вони в Рівному. І тато їх питає: "Ви б зараз сіли на літак, полетіли б в Україну, в Рівне жити?". А вони відповіли: "Ми б все одно вертались в Америку, навіть пішки". Там більше зроблено саме для людей, ту ж творчість там цінують більше. Але… Добре там, де нас немає.



- А які у тебе захоплення, окрім творчості?

- Останній рік я дуже полюбила кататись на велосипеді. Може, ти навіть бачив білий велосипед з білою корзинкою. Він був в останньому кліпі гурту "OT VINTA". З друзями гуляю, відпочиваю, граю в теніс, ходжу у басейн. Хоча я плавати не вмію, але сиджу в джакузі :) Любимо пікніки з друзями влаштовувати, спілкуватись, фотографуватися.



- Твої друзі – теж творчі люди?

- У мене компанія також дуже творчих людей, які дуже легкі на підйом. Ми любимо подорожувати. Я терпіти не можу людей, які говорять, що їм треба день чи два збиратися… Я дзвоню й питаю: "За 15 хвилин сумку збереш? Поїдемо… кудись там" і людина відповідає: "Поїхали!". Ось таких людей я обожнюю. Не люблю тих, хто "мямлить", яких треба "струсонути" добре, щоб вони на щось зважились. Дуже шкода, коли з цієї компанії хтось йде. Людина, яка стала майже рідною, залишає тебе… Хтось заміж виходить, хтось кудись їде… Але я зловила себе на думці, що на місце цієї людини приходять двоє-троє нових людей.

- А ти не замислювалась над тим, що може й ти підеш з цієї компанії? Заміж вийдеш, наприклад.



- Я себе налаштовую на те, що коли у мене з’явиться хлопець чи коли я вийду заміж – я не змінюсь. Я буду старатися приділяти час друзям, роботі. Якщо у мене з’явиться хлопець, який буде ставити мені ультиматуми "роби так і так" - це не мій хлопець. Якщо він мене любить, він має цікавитись тим, чим я живу – моїми захопленнями, друзями… Переробити мене – нереально. Я не вперта, тому можна якось інакше мене переконати. Я не хочу бути сірою мишкою й сидіти вдома. Я живу у постійному ритмі.



- У тебе є життєва мрія?

- Мене вчора запитали "Що б ти зробила, якби одного дня прокинулась мільйонеркою?". Я відповіла: "Я купила б Діснейленд!". А взагалі – мрій багато, божевільні, побутові, різні… Але про них не говорять, бо вони не збудуться.