Дівчинка з Рівненщини вишиває рушники Януковичу

Лихі часи довелось пережити родині Феодосії Петрівни та Миколи Ничипоровича М’яликів із села Воронки Володимирецького району майже п’ять років тому, коли жахливий нещасний випадок підкрався до середульшої доньки Тетянки.

У той день ніщо не передбачало біди, але вона сталася. Брат не зміг справитись з керуванням новим батьківським трактором і наїхав на сестричку. Про цю трагедію писало не одне видання Рівного, та й України, але минуло майже півдесятка років, Тетянка перенесла більше тридцяти операцій, підростає її найменшенька сестричка, якою на час трагедії була вагітна мама. Час іде, нещасний випадок, який мав місце у житті дівчинки, змінив саме життя сім’ї назавжди, але Тетянку ні змінити, ні тим більш зламати не зміг.
— Я називаю це "любов до життя", — схвильовано розповідає мама Тетянки Феодосія Петрівна. — Знаєте, є ж багато людей із вадами, проблемами зі здоров’ям, і часто стається так, що ці люди тримають образу на життя, а в Тетяни цього немає. Іноді мені здається, що вона не помічає своїх проблем, такий сильний в неї дух. Вона прагне жити так, як усі інші.
Феодосії Петрівні надзвичайно важко згадувати біду, що спіткала доньку, тому подробиці того дня сплутались чи то від страху, чи то від часу, що вже минув. Схвильованим голосом мати розповідає про здоров’я донечки, згадуючи, скільки годин довелося провести у лікарнях, у постійній боротьбі за життя. Розповідає, що сьогодні Тетянка почувається куди краще.
— Біда сталась у 2009-му, уже дійсно минуло немало років, і стільки операцій уже пережили. Але це ще не все, ще у нас попереду декілька хірургічних втручань. Розумієте, донька росте, організм росте. Але мені дуже важко про це говорити. Та й Тетянка не дуже любить розповідати про операції.
Зовсім недавно Тетяна відвідала Український науково-дослідний інститут протезування в Харкові, де їй зробили коригування протеза. Тепер дівчинка має змогу вільніше пересуватись, рівніше ходити. Також пані Феодосія розповіла про постійні обстеження у Києві, котрі проводяться не тільки, щоб слідкувати за здоров’ям доньки, а і для визначення дати, коли Тетяна знову зможе полетіти на Кубу для подальшого лікування.
— Донечка перебуває на контрольному обліку в Адміністрації Президента, ми чекаємо висновків лікарів, що дозволять подальше лікування й операції, які проведуть лікарі на Кубі. Про нас не забувають, я вірю, що Таня дійсно знову полетить на Кубу, там лікується багато українських дітей. Нам ніколи не довелось телефонувати і просити підтримки, це до нас телефонують чиновники і політики, це вони цікавляться. Ми дуже вдячні й, напевно, ніколи не перестанемо дякувати нашим володимирецьким лікарям Івану Караїмчуку та Олександру Гудзю, завідувачу хірургічним відділенням. І лікарям Охматдиту, зокрема Юрію Гладуну, головному лікарю. Єлизаветі Мельник, за чуйність та професіоналізм, вона була лікуючим лікарем Тетяни. Небайдужою до долі нашої доньки залишилася і Тетяна Бахтєєва, також телефонує, запитує про самопочуття. Так само телефонує Раїса Василівна Богатирьова. Про нас не забули.
А поки лікарі, політики й чиновники виконують свою роботу, Тетянка росте, розвивається, навчається у школі та готується стати справжньою господинею, такою, як мама. Адже донька стала розрадою для Феодосії Петрівни та Миколи Ничипоровича, які випустили у світ майже всіх своїх дітей. А у сім’ї М’яликів їх восьмеро. Мати сімейства з гордістю та ніжністю розповідає про старшого сина, котрий працює у Києві, про доньок — одну медсестру, іншу пекаря, про сина, який зовсім нещодавно закінчив професійно-технічне училище. І про свою особливу Тетянку…
— Тетяна дуже життєрадісна дівчинка, у неї є захоплення, вона малює і вишиває, цікавиться музикою і моделюванням одягу. По дому допомагає, пере, прибирає. Їй подобається ходити в школу. До першого грудня, поки не випав сніг, ми ще відвозили Таню туди, а зараз вчителі приходять до нас. А мені так хотілось би, щоб донька могла спілкуватись з однолітками, перебувати у компанії подруг. Вона дуже любить школу, кожному дню там радіє, приходить додому й розповідає, що її до дошки викликали, і що вона найкраще вірш розказала.
Сама ж Тетянка сором’язлива і небагатослівна, але категорична. Одразу зрозуміло, що дівчинка добре знає, про що говорить. Їй справді дуже подобається у школі, а найбільше — уроки трудового навчання. Недарма ж вона саме вишивані рушнички дарує своїм заступникам, Ганні Герман, Віктору Януковичу та багатьом іншим.
— Я люблю трудове навчання, але вишивати навчилась не там, раніше мене навчила мама, — пояснює Тетянка.
Напередодні дня Святого Миколая голова Рівненської ОДА Василь Берташ передав від імені Президента Тетяні ноутбук, щоб вона змогла розвиватись, навчатися вдома, отримувати віртуальні уроки. Для Тетяни річ справді дуже корисна, розповідає мама, і для навчання, і для відпочинку, вона слухає музику. А ще знайшла для себе нове захоплення — караоке, ставить диски і співає, розвиває всі свої таланти. До ноутбука на два роки безкоштовно підключили Інтернет.
Напередодні Нового 2013 року Феодосія Петрівна оглядається на п’ять років назад і згадує, що найбільше тоді допомагала віра. Мама читає з Танею Біблію і намагається пояснити доньці, що багато чого в нашому житті від нас не залежить, і що Бог має на кожного свої плани — щось тяжке пережити чи, навпаки, когось підтримати у скрутну хвилину.
— Я вірила в те, що донька житиме, і вона вірила в те саме. Якими ж важкими були для мене постійні питання "Мамо, я буду жити?" А у мене одна відповідь була, єдина: "Обов’язково, донечко, будеш жити". Ми вірили, що Бог вийде нам назустріч і людей посилатиме мудрих, розумних, — розповідає мама.
Найбільше Феодосія Петрівна хоче в новому році не матеріального, а душевної злагоди, здоров’я для всієї сім’ї, рідних, друзів. А от Тетянка про свої побажання або ж про те, що хоче отримати під ялинку, не говорить, а на запитання про наступну поїздку на Кубу просто доволі сором’язливо відповідає, що знає тільки, що поїде знову з татом.
— На Кубі мені, звичайно, сподобалось, і море сподобалось. Лікарі мені і зовсім від українських не відрізняються. Але я ще нічого не знаю. До Різдва от готуємось, я нові колядки вивчила. Найбільше люблю "Нова радість стала…" — коротко і впевнено каже Тетянка.
Батьки Тетяни знають: для того, щоб діти мали гарні можливості у житті, їм треба дати хорошу освіту, над чим вони і працюють все життя. Але мама розуміє, що навіть освіти буває замало, а от незламної сили духу і віри в себе цілком може вистачити. Згадує, як після зустрічі з головою Комітету Верховної Ради з питань пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерієм Сушкевичем Тетяна дізналася, що він пересувається на візку. Донечка сказала: якщо людина з такою вадою змогла добитись такого успіху, то і вона зможе, адже в неї нема всього лише однієї ніжки.
— Мені так хочеться сказати людям, в житті яких є такі випробування, не впадайте у відчай! Це — найголовніше. Обставити у житті можуть бути такими різними, але падати духом не можна, треба надіятись, вірити. Хочеться попросити всіх, щоб ніколи не були байдужими до чужого горя, а підтримували, і коли не можеш матеріально, то морально підтримати, добрим словом, адже часто це буває навіть важливішим.

"Рівненська газета" № 52 від 26 грудня 2012 року