"ТОП-20: видатні рівняни": твір про Миколу Пасічника

В епоху хмарочосів та інформаційних технологій, коли вся земна планета живе за спресованим часом, ще, дякувати Богу, людина іноді знаходить хвилини, щоб подивитись і подивуватись помпезністю римського Колізею, розкішшю царських палат Растреллі, величчю Софії Київської, загадковістю скіфських кам’яних баб.

А мимоволі відкривши для себе відомі всім освіченим людям архітектурні та мистецькі шедеври, раптом розуміє, що сама особисто живе не в центрі світової цивілізації. І якщо так, то чим тоді здивувати світ? А поруч – шумить-говорить щоденним людським життям знайоме до дрібниць місто, яке викохало і тебе, і твоїх дітей, і твої мрії, місто, яким ти так любиш передосіннім вечором повільно йти за руку із внуком. Із найдорожчим…

І до болю тоді хочеться примусити всіх таки побачити красу цього провінційного містечка, відчути його дух у буденних спорудах і у розміреному затишку нешироких вуличок. Адже саме такі звичні точки на карті України і вимальовують оте загальне архітектурне полотно, а якщо коротше – твою професійну сутність… Сутність зодчого, а звичніше – архітектора.

Більше про проект "ТОП-20: видатні рівняни"

***
Якщо зробити екскурс за допомогою уяви та історичної конкретики вулицями нашого Рівного у різні часи, вслухатися у його віковічний гомін, то закономірно, що побачиш і почуєш людей, які залишили в архітектурній біографії Рівного живий слід, – його будівничих.

І тоді відчуваєш свою нинішню відповідальність за малу батьківщину. Якщо ти істинний майстер, то твоя творча душа прагнутиме нових архітектурних споруд, гідних часу, у який суджено жити.

Можливо, це і є той виважений крок до сучасного європейського міста: Луцька брама, бульвар Незалежності, житлові масиви, модерні споруди нових ділових й торгових центрів. А ще – центральна частина вулиці Соборної, пам'ятник Климу Савуру та Уласу Самчуку. Що ще?.. Чи варто замикатися тільки у рамках сучасності? І тоді, наче на рівні підсвідомості, бачиться образ з минулого, а ще – образ людини, що теж добровільно взяла на себе ношу будівничого…

Микола Пасічник втілює авторські проекти

***
Тобі прикро від того, що Рівне – «пожиттєва справа княгині» - і досі не увічнило цю мудру і мужню жінку.

Архітектор – то свого роду «історик й естет часу». І, відчуваючи дух того Рівного, що виплекало твоє мистецько-архітектурне «Я», розумієш, що саме тут, на перехресті старих вулиць Замкової, Шкільної, Соборної, Базарної, поблизу річки, де колись існував історичний центр Рівного, і має бути пам’ятник патронесі міста. Народжується творчий задум – і з Божою допомогою втілюється у життя.

***
То щастя батька, коли діти беруть у життя не лише філософію життєвої науки, а й примножують ремесло. Старший, Максим, уже архітектор. У тому, як син тримає в руках олівець, малюючи ескізи майбутніх творінь, ти бачиш своє продовження. У тому, що внук Борис колись збудує вулицю твоєї мрії, ти вже не сумніваєшся. А інакше, для чого ж, власне, жити?!

Воістину справедливо сказав великий Оноре де Бальзак: «Архітектура – показник моралі». А життєва і власне людська мораль – то твій земний слід і його відбиток у віках.

Щиро дякуєш Творцеві за наснагу і силу. Просиш у нього такого ж почуття і для своїх земляків, рівнян, аби вони у складному сьогоденні пізнавали і берегли своє місто, аби воно стало для кожного по-справжньому рідним, своїм, вимріяним…

***
Р.S.Пропонуючи художню інтерпретацію роздумів відомого рівненського архітектора Миколи Пасічника, авторка щиро вважає його видатним рівнянином.