26.02.2013, 17:43

Новий керівник Рівненської обласної федерації плавання: "Секрет успіху – робота над собою" [+ІНТЕРВ'Ю]

Менеджер за фахом і прагматичний оптиміст по життю Павло Сергєєв у свої 24 роки вдало поєднує викладацьку і наукову роботу, працює начальником центру проектного розвитку Міжнародного економіко-гуманітарного університету, а нещодавно очолив Рівненську обласну федерацію плавання.
Звідки потяг до такої багатогранності по життю і як вдається з усім цим справлятися Павло Сергєєв розповідає у нашому інтерв’ю.



«Любов до менеджменту почалася із ділової журналістики»

- Звідки у тебе потяг до менеджменту?

- Професію менеджера обрав випадково. Я займався плаванням і планував навчатися на факультеті фізичної культури у Львові, куди був зарахований за результатами співбесіди без вступних іспитів. Але на той час у Львові не було басейнів для тренувань. Тому, повернувшись у Рівне, вирішив поступати у Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка С. Дем’янчука. Мій класний керівник завжди казав, що плавці не бувають дурними. І для себе я вирішив, що дурним точно не буду. Тоді й вирішив навчатися на економічному факультеті за спеціальністю «менеджмент». Разом з тим, паралельно здобував освіту в Угорщині на спеціальності «готельна справа та туризм». Почав багато читати аналітичних, політичних, економічних матеріалів у ЗМІ. Тоді зловив себе на думці, що любов до менеджменту у мене почалася із ділової журналістики і з’явилося розуміння, що якщо є цілі, то знайдеш куди та як іти, щоб їх досягнути.

- Що підштовхнуло зробити такий спонтанний вибір професії - менеджмент замість плавання?

- Плавання мені багато чого дало і навчило. Але я вважаю, що більше можливостей себе проявити і бути корисним для суспільства може дати власне менеджмент. Мені менеджмент цікавий тим, що працює з проблемою, що треба робити, коли так як має бути не виходить. Так, наприклад, зараз в Україні є проблема управлінських кадрів та інфраструктури. І тут виникає вічне запитання, що має бути спочатку – кадри, які збудують інфраструктуру, чи інфраструктура, яка дасть можливість працювати кадрам. Мені здається, що такі питання і має вирішувати якісний менеджмент.



- Яким ти був студентом?

- На першому-другому курсі я частенько пропускав пари, бо ще займався плаванням професійно. Одногрупники тоді вважали мене трішки дивним. Оскільки я рідко бував на парах, а прийшовши, часто сперечався з викладачами, що теорія далека від практики… А взагалі студентське життя залишило про себе найкращі спогади. У нас різні веселі випадки бували. Якось під час чергової поїздки в Угорщину ми з одногрупником перед від’їздом додому зайшли в магазин і залишили речі у камері схову. Охоронець щось нам казав, але ми не розуміли. Виявилося, що магазин зачиняється, і всі наші подарунки для рідних залишилися у камері схову в Угорщині. Було також, що їдучи в Угорщину, ми 12 годин простояли на кордоні і гуляли лише по мосту, що розділяв Україну і Угорщину, тоді всі між собою ще більше здружилися.

- Як трапилося, що ти із студента-прогульника став сумлінним викладачем?

- Зі старших курсів я почав все-таки ходити на пари і вчитися, додатково читав багато прикладної літератури. Також був учасником студентського самоврядування, брав участь у різних проектах університету. Коли я навчався на п’ятому курсі, якось завідувач кафедри сказав, що є вакантною посада викладача і ректор просив придивитися до випускників. Тоді подумав, а чому б не спробувати? Закінчивши магістратуру, я вирішив ще спробувати поступити в аспірантуру Одеського національного економічного університету, що вдалося. А повернувшись з Одеси, також був прийнятий на посаду викладача у МЕГУ.



- Що найбільше подобається у викладацькій діяльності?

- Відкривати очі студентам на реальні речі. А також спілкуватися із студентами з метою залучити їх до обговорення певної проблемної ситуації, спонукати їх думати, приймати рішення та відповідати за них.

- Студентки, певно, часто заграють до молодого викладача, як ти реагуєш на такі випадки?

- Відкритого загравання не помічав. Якщо такі випадки і трапляються, то відповідаю усмішкою. Та й до службових романів, якщо це не шкодить роботі, ставлюся позитивно. Тим паче, що в МЕГУ з’явилася не одна сім’я, зараз і діти деяких таких пар теж тут викладають. Уже викладачі піджартовують між собою, що в університеті службові романи розвиваються вдало.



- Ти ще очолюєш центр проектного розвитку МЕГУ. Як потрапив на цю посаду?

- Ще будучи студентом чув, що залучення донорського фінансування, написання проектів - це хороша можливість їх реалізації. Мав низку ініціатив, позитивний досвід університетських проектів. Тоді поцікавився, чи подібні центри є у наших вузів-партнерів, і дізнався, що у Краківській академії такий працює. Звернувся з ініціативою до ректора створити і в нас щось подібне, на що він відреагував позитивно. Вийшло, що сам собі створив робоче місце. А також почав ще більше спілкуватися та співпрацювати із студентами, залучати їх до написання і реалізації проектів.

«Плавання вчить досягати цілей»

- Викладаючи і працюючи над проектами, чому вирішив ще повернутися у плавання управлінцем?

- Плаванням я займався із 1998 року, був багаторазовим призером та переможцем всеукраїнських молодіжних змагань, а у 2006 році здобув звання майстер спорту з плавання. Потім вирішив більше зосередитися на навчанні та викладацькій діяльності. Однак, плаванню я багато чим завдячую. Перш за все воно допомогло сформувати характер, навчило ставити перед собою цілі та досягати їх. Тому і вирішив, що досвід моєї проектної роботи, освіта менеджера дасть змогу покращити ситуацію з плаванням в області та зробити його доступнішим.



- Що дало поштовх до такої різнопланової діяльності?

- Напевне, це передалося на генетичному рівні. Дивився на батьків, які працювали і йшли до своїх цілей. А після смерті батька мама не опустила руки, продовжила його напрацювання та заснувала бізнес. Це було стимулом працювати над собою і досягати задуманого.

- На пройденому етапі, що вважаєш своїм найбільшим професійним досягненням?

- Те, що я маю – це досягнення, які дають поштовх ставити перед собою більші цілі та рухатися далі.

«В особистому житті допомагає робота»

- Чи не заважають стільки напрямків роботи особистому життю?

- Навпаки, мені в особистому житті допомагає робота, точніше, вміння організовувати свій час так, щоб приділити увагу всьому, що вважаю важливим.

- Зараз у тебе є друга половинка?

- Так, у мене є дівчина, яка мене підтримує і з розумінням ставиться до того, чим я займаюся.

- Одружуватися ще не плануєте?

- Подібні думки вже виникають, але поки що я не хотів би про це говорити і в цьому році одруження не входить у мої плани.



- А що для тебе головне у житті?

- Напевне, так як і для кожного, - бути щасливим, реалізувати себе і знати, що те, що я роблю, комусь потрібно. Якщо дивитися більш прагматично, то для мене важливо, щоб поряд були однодумці, які розділятимуть мої ідеї та підтримуватимуть у їх втіленні в життя.

- Який твій життєвий девіз?

- Роби те, що можеш, з тим, що у тебе є, там, де ти знаходишся!



«Життя для того, щоб ризикувати»

- Що тобі допомагає долати труднощі?

- Розуміння того, що їх потрібно долати. Адже труднощі – це небажання змінюватися, а життя – це постійний рух і зміни.

- А по життю часто доводиться ризикувати?

- Намагаюся звести ризик до мінімуму, але постійно ризикую. Тому що я не боюся відповідальності і вона є частиною мого робочого процесу. А стабільність, за яку так часто тримаються люди, інколи перетворюється на параліч. Життя ж дається для того, щоб жити і ризикувати.



- Чим захоплюєшся, окрім роботи? Як відпочиваєш?

- Останнім часом почав захоплюватися тайм-менеджментом, зараз практикую проведення семінарів для бізнесу та просто людей, які усвідомлюють, що часу на усе не вистачає. Адже у людини середнього віку залишається приблизно 200-400 тисяч годин до кінця життя, і на що їх витрачати - це її вибір. Також цікавлюся філософією, граю у волейбол з друзями, інколи граю на гітарі та полюбляю просто прогулятися містом. А часто взагалі поєдную відпочинок з роботою.

- Чи знайшов ти себе у житті, що ще хотів би досягнути?

- Наразі я ще шукаю себе. Працювати є над чим. Адже ти є тим, ким себе зробив, і я себе роблю. Хоча, у мене є все, що потрібно для щастя.



- А про що мрієш?

- Моя біла мрія – як, у Остапа Бендера, вийти з літака в білих штанах у Ріо-де-Жанейро. Якщо ж серйозно, то мрію побувати в Ріо. А також, у 2013 році я хотів би потрапити на один з етапів Формули 1, хоча на сьогодні - це вже ціль.

- Що ти побажаєш молодій людині, яка шукає себе у житті?

- Мати хороших наставників, людей, які допомагають відкрити очі. А також працювати над собою, не боятися ризикувати, ставити амбітні цілі та щохвилинно працювати над їх досягненням.