Ігуменя Михаїла (Ніна ЗАЄЦЬ) - Хранителька духовності

Кожному з нас рано чи пізно трапляються люди, зустріч із якими ділить життя немов би на дві частини — "до" і "після". Для християн світу — а на планеті Земля їх понад 2 мільярди — в усі часи такою людиною був і є Ісус Христос. Це — погляд філософсько-релігієзнавчий, а тепер — погляд соціологічний. Як свідчать опитування громадської думки, з-поміж усіх суспільних інститутів лише церква (і, зауважимо без зайвої скромності, засоби масової інформації) демонструють останніми роками позитивну динаміку зростання рівня довіри українців. Якщо взяти до уваги лише ці аргументи, незмінно високі місця в нашому рейтингу настоятельки жіночого монастиря у приміському Городку пояснити доволі легко. Якщо додати до цього кілька штрихів до портрету самої ігумені Михаїли — картина вийде ще повнішою.
Про чернече життя у Городку знаходимо відомості ще у літописах XVI століття. На тутешньому острівці діяло подвор’я Києво-Печерської Лаври. У часи войовничого атеїзму ні про які молитви тут, звісно, не йшлося: майбутня обитель була кістково-туберкульозним санаторієм. Типова для радянських часів практика: ніби навмисне, колишнім осередкам духовності знаходили таке призначення, яке виглядало б ніби знущанням над церквою. Достатньо пригадати, що у нинішньому Свято-Воскресенському соборі Рівного діяв музей наукового атеїзму, а в теперішньому студентсько-викладацькому храмі преподобного Федора Острозького в Національному університеті “Острозька академія” грали в баскетбол... Та Божа воля і бажання віруючих все розставили на свої місця. У 1991-му занедбану територію колишнього санаторію передали Рівненському єпархіальному управлінню. Майже відразу тут відкрили курси регентів-псаломщиків. І очолити їх доручили саме ігумені Михаїлі — тоді їй, уродженці Клесова на Сарненщині, було 35, і майбутня настоятелька Городоцького монастиря була регентом рівненського Свято-Воскресенського кафедрального собору. “Коли ми приїхали в Городок і побачили це місце, не злякалися, але було трошки страшнувато, — пригадує нині ігуменя Михаїла. — Десь вікон не було, десь дверей. І перше наше таке враження: очі бояться — а руки все зроблять...” За два роки тут відкрили обитель. Шість студенток разом із наставницею стали першими насельницями монастиря. Майже два десятки років тому, 7 липня 1993-го, Ніна Заєць прийняла монашеський постриг з ім'ям Михаїла. Тепер монастир і духовне училище тут працюють спільно. А нещодавно відкрили й школу іконопису. У монастирі нині більше сотні насельниць, діють подвор’я у Рівному та Млинові, та скит Святої праведної Анни на джерелі в с.Онишківці Дубенського району. Усім цим господарством вправно керує ігуменя Михаїла.