11.03.2013, 16:52

Рівненчанка пройшла шлях від музиканта до митника [+Фото]

Лідія Позняк уже 20 років працює на митному посту "Удрицьк". Молодою 20-річною дівчиною, що до того працювала вчителькою музики у школі, вона потрапила сюди на роботу. Тоді була єдиною жінкою і наймолодшим працівником. Зараз же очолює колектив із 22 людей, більшість з яких — жінки.

Із дня в день, з року в рік сумлінна працівниця виходить на кордон перевіряти поїзди. Жінка пройшла шлях від молодого інспектора до начальника митного поста. І жодного разу не пошкодувала, що обрала таку не зовсім жіночу професію.

— Начальником я працюю лише рік, — говорить Лідія Позняк. — У моєму підпорядкуванні 22 людини, 13 з них жінки. Звісно, робота нелегка, нежіноча, але жіночі плечі виносять все.

Пані Лідія зізнається: бувають дуже тяжкі дні, проте її колектив досвідчений і з роботою справляється.

— Мій колектив має хороші показники, — каже начальник митного поста. — Але це завдяки тому, що ми державні службовці. Ми розуміємо завдання, які перед нами ставить держава. Я сюди прийшла у 1994 році, молодою, недосвідченою дівчиною, звичайним інспектором. Тоді тут було 16 працівників, а я єдина жінка. Було важко, але уже через рік потреба в митниках зросла до 100 працівників. Адже на той час ми перевіряли 26 потягів на добу. Тоді якраз був розпад Радянського Союзу. У людей не було роботи, вони їздили за кордон, перевозили їжу, щоб заробити на прожиття. Возили загалом продукти харчування. Були й такі, хто намагався наркотики перевезти. З одного потяга колись десятки кілограмів наркотиків вилучали. Люди ховали де могли: у стелі потяга, у відсіку для білизни, у тамбурах. А продукти ховали... у відсіку для вугілля. Їжу засипали вугіллям, бувало, що з одного потяга ми продукти вивантажували тоннами.

Лідія Позняк пригадує, що згодом стало легше. Штат митників збільшився, а поїздів поменшало. Але, за словами працівниці митниці, кожен день запам’ятовується різними історіями та людьми.

— Одного разу чоловік, якого я перевіряла, навіть освідчувався мені в коханні, — сміється пані Лідія. — Це був білорус з потягу “Трускавець — Санкт-Петербург”. Він їхав у Трускавець на відпочинок. Я його перевіряла, я він почав співати мені серенаду. Навіть зібрав речі й хотів вийти зі мною на цій станції. Звичайно, як жінці мені було дуже приємно. Але я не просто жінка, а жінка-митник. Тому діяла згідно із законодавством — перевірила і відправила далі.

Пані Лідія зізнається: роботу і сімейне життя поєднувати тяжко, але коли любиш і одне, й інше, то все ж більшу частину життя віддаєш... роботі.

"Рівненська газета" № 10 від 7 березня 2013 року