Люблю Стасіка

Звичайно, можна без неї прожити, мати нормальний кислотно-лужний баланс, нормальну кількість вітамінів та мінералів в організмі, високий рівень освіти, фінансового достатку, соціальний статус та багато іншого. Але ніщо з вищенаведеного не зробить людину повноцінною і щасливою особистістю. Тільки любов, відчута своїм серцем і отримана від іншого серця, робить життя осмисленим, розфарбовує його у яскраві барви, дає сили, підтримує і надихає.

Любові людина навчається ще задовго до свого народження. Любов чи її відсутність суттєво впливає на розвиток і подальшу долю мікроскопічного результату поєднання чоловічої та жіночої клітин. А народжена нова людина, не отримуючи любові, навряд чи має шанси прожити легке, безтурботне і щасливе життя.

… Людочка – маленька худорлява мовчазна дівчинка десяти років, але виглядає приблизно на сім. Статура у неї аж занадто тендітна, ніжки і рученята маленькі і худенькі, а у поєднанні з порцеляновою блідістю шкіри і майже прозорими синюватими колами під очима створюється образ якийсь не зовсім земний. Такими безтілесними і невагомими зображують, зазвичай, небесних янголів у білих одежах.angel4

Народилась вона недоношеною, вагою не дотягувала навіть до двох кілограмів Батьки були непутящі, єдиною їхньою потребою було погульбанити з такими самими друзяками, а дитина зовсім не була їм потрібна. Мабуть і не мала би Людочка взагалі ніякого шансу з′явитись на цей світ, якби її мати вчасно дізналась про свою вагітність. А коли дізналась – то було вже пізно щось робити. Жоден лікар в районній лікарні аборт робити не погодився. Спробувала жінка потягати важкості, пострибати, якоїсь каламутини напилась, яку порадила подруга, така сама «турботлива матуся», як і вона сама – нічого не допомогло, дитина в лоні трималась міцно.

Якісь там, на небі, існують інші розрахунки, і все ж народилась Людочка на цей світ, хоча і не бажаною, не потрібною, зараннє і не зовсім здоровою. Мати навіть до грудей її не прикладала. Виходжували дитину спочатку в кювезі для недоношених, потім по лікарнях. Лікарі досить довго не були впевнені, що маля-таки житиме.

Довга і дуже сумна історія, одним словом. Допиятикувались батьки Людочки до позбавлення батьківських прав. А дитині прийшов час до школи йти. А вона нічого не знає, ні букв, ні цифр, ні віршика, ні пісеньки, ні забави якої. А хто що вкладав в ту дитину, хто вчив, розважав, пестив? Дівчинка була занедбана, залякана, завжди голодна, недоглянута і недолікована. Замість затишного ліжечка – смердюче кубло з лахміття, замість забав – запотиличники і стусани.

Комісія з району приїжджала, лікарі дивились і поставили вони Людочці діагноз – відставання у психічному розвитку. А з такими справами дорога одна – в спеціальний інтернат.

На щастя, тьоті і дяді в інтернаті були добрими, відмили, нагодували, зігріли дитину і почали вчити. Але це маленьке дике звірятко нормально по-людськи ні спілкуватись, ні гратись не вміло, ні книжок, ні іграшок ніколи не бачило. А на дворі, зауважте, двадцять перше сторіччя і мова йде не про далеке Зімбабве, а про центральноєвропейську державу Україна.

Але, Богу дякувати, почала відтаювати Людочка. Увага, добре відношення, смачна їжа і безпека потрошку робили свою справу. Виявилась дівчинка кмітливою, до навчання старанною, тільки от читання і письмо тяжко виходить, а математика – то вже зовсім ніяк. Дається, видно, взнаки, "материнська любов" до дитини під серцем. Найбільше любить Людочка уроки про природу і розповіді про усілякі історичні події, про козаків, про королів, про різних людей в різних країнах.

Я познайомилась з цією славною дівчинкою на майстер-класі з рукоділля. Проводили ми його з однією майстринею якраз напередодні Дня всіх закоханих. Діти взагалі дуже чутливі до усіляких романтичних справ, а де вже стосується любові, кохання, то там інтерес підвищений.

Прикрашали ми сердечка в техніці декупаж, вчили дітей фантазувати, створювати композиції з невеличких малюночків. Як натхненно вони працювали! Творили, старались не піднімаючи голови, пихтіли і квоктали, здавалось, що від них зараз дим піде. Кожна дитина, маючи в на увазі когось близького і особливого для свого маленького сердечка, намагалася вмістити на невеличкий подарунок і квітку, і ведмедика, і пташечку, і бантик, і зірочку, і бедрика, і ще сердечко на сердечко, та ще й різних кольорів, і ще місце залишити для привітального напису.

Як важливо, все ж таки, мати в житті кого любити, про кого думати, кому готувати подарунки. А як гірко, коли нікого немає. У всіх навколо є, а в тебе немає. Що відчуває в такі моменти душа маленької людини? Які почуття її розривають? Хто передасть відчуття сироти при живих батьках?

І знаходить дитина кого поселити у своє серце, щоб не було там порожнечі. Чи то подружку, чи друга, чи вчительку, будь-кого, хто до тебе добрий, кого можна любити, бо любити треба, без цього не може жити людське серце, якого б розміру воно не було.

Це були справжні шедеври! Готові сердечка, яскраво оздоблені, щедро прикрашені блискітками і різнокольоровими стрічками виглядали неймовірно! Якби в цей момент яким-небудь пристроєм можна було виміряти силу вкладеної в них любові, я впевнена, пристрій обов′язково зашкалив би і, не витримавши навантаження, згорів.love17

Прийшов час робити привітальні написи. Ми з колегою узяли блискучі художні контури і приготувались ставити важливу фінішну крапку. Варіантів було декілька: «Любій матусі!», «Вітаю маму!», «Вітаю бабусю!», «Зі святом!» і таке інше. Людочка, перечекавши усіх дітей, наостанок підійшла до мене і на моє запитання «Кого будемо вітати?» одними губами, ледь чутно прошепотіла:

- Напишіть «Люблю Стасіка».

...За будь-яких життєвих обставин не може, не повинна людська душа жити без любові...