18.04.2013, 16:32

Бузковий дощ

Продовження.

Леся якось не помітила, що ставлення Григорія до неї трохи змінилося. Стало менше ніжності. Менше тепла у стосунках.
А потім… О, як боляче і принизливо це згадувати. Григорій приїхав без попередження. Зате з шикарним букетом троянд.
— Як приємно, — мовила Леся. — А…
— Вибач, ці квіти для Ніни, — відповів, опустивши очі.
— У моєї доньки свято, про яке я не знаю?
— Як би тобі сказати, Лесю. Розумієш, так трапилося… Ми з Ніною… ну, зустрічаємось. І ми вирішили…
— Як зустрічаєтесь? Де? — не могла втямити Леся.
— Ма, яка ж ти не здогадлива. Григорій кохає мене. А я — його.
— Кохає? Відколи? Він же у батьки тобі годиться. Він…
— Ма, яке це має значення? Ну, вибач. Ми вирішили одружитися. Не хвилюйся, тобі не доведеться тратитися на забаву. Григорій про все подбає.
— Господи, як я переживу такий сором?! За які гріхи мені це все? Ніно, як ти могла?! А ти, Григорію?!
Цього ж дня донька з Григорієм поїхали. Уже рік минув. Ніна так і не наважилася приїхати до матері. Телефонувала лише на великі свята. "Привіт. Як ти? Вітаю. В мене все добре", — оце й усі розмови. І Леся не поспішала на гостини до доньки і новоспеченого зятя.
Від Ніниних одногрупниць дізналася, що донька взяла академвідпустку в університеті. А згодом перевелася вчитися в сусідню область.
— Навіть не знаю, що порадити, — сказала про всю цю катавасію найкраща подруга.
— І я не знаю, що собі порадити, — мовила Леся. — Не за Григорія душа болить — за Ніну. Я втратила доньку.
— Ти ні в чому не винна.
— Якби жив Максим…
… За спогадами Леся не помітила, що вже промокла і змерзла.
— Лесю, щось трапилося? — гукав з машини сусід з наступного під’їзду. — Ви щось загубили під тим кущем? Ходіть, підвезу. Застудитеся.
— Люблю бузок…
— І моя покійна дружина любила бузок. Всю дачу ним обсадила. Бузочком його називала.
… Після роботи наступного дня Лесю очікувала несподіванка. Під порогом її квартири лежав оберемок бузку. Фіолетового упереміж з білим. Мокрого від затяжного дощу. Пахучого…
— Сусід, — усміхнулася.
Через день чекали нові квіти.
— Дякую, — прошелестіла, притулившись устами до запаморочливо-ароматних кетягів.
Бузковий дощ дарував Лесі гарну долю. Поки що доля стояла, переминаючись з ноги на ногу, вище поверхом. І не наважувалася підійти…

"Рівненська газета" №15 від 11 квітня 2013 року