12.12.2014, 17:09

Унікальний музей у Шепетівці

Я народилась у відносно невеличкому місті. Розташоване воно на півночі Хмельницької області. Зі всіх сторін оточене густими смарагдовими лісами. За однією із легенд, саме це зумовило назву міста – Шепетівка. Мов, через нескінченний шепіт листя…
Знаєте, насправді моє місто не є якимось особливим. В Шепетівці немає затишних кав'ярень, приміром як у Львові, немає розкішних магазинів, величезних торгівельних центрів, немає незвичних пам’ятників, широченних парків, немає кришталевих фонтанів, модних клубів, немає шикарних ресторанів…

За те я точно що тут є. Тут є мої спогади... Моя пам'ять живе саме тут. Можливо зараз моє місто і видається мені дещо сірим та монотонним, та дитячі фотографії в альбомі не дають забути скільки цікавих та не забутніх моментів подарували мені ці вулиці… І коли зараз йдеш по них, а голова наповнена сумішшю з думок та переживань, які насправді дуже обтяжують розум, варто лише на секунду відволіктись, згадати, відновити в уяві кадри з минулого. Може ось воно наше «цікаве»? І воно зовсім поруч. Набагато ближче ніж ви думаєте. Просто треба спробувати подивитись на все іншими очима! Може іноді варто глянути на все через рожеві окуляри? І ніякий величний Київ, височенний Нью-Йорк, чи будь-яке інше місто у світі не замінить мені рідної Шепетівки.

Можливо, приїхавши до мого міста, ви ніколи не побачите його таким, яким його бачу я. Та це не означає що ви не знайдете тут нічого цікавого. Все таки в моєму містечку є одна родзинка. Навіть скоріше не родзинка, а серце міста – музей Миколи Островського. Чому серце? Бо червоне, велике, і не має гострих кутів.

Дивно, чи не так? Музей має незвичну конструкцію. Ззовні він і дійсно немає гострих кутів, оскільки третій поверх будівлі побудовано у вигляді велетенського червоного кільця, розташованого на п’яти пілонах, яке, здається, висить у повітрі. Другий поверх знаходиться назовні. Він є своєрідним оглядовим майданчиком. Перший же заглиблюється у штучний насип, на якому і стоїть вся конструкція. Насправді зовнішній вигляд музею словами описати досить важко. Це варто побачити лише на власні очі.

Зсередини він видається зовсім іншим, навіть трохи похмурим. Адже відображає і нагадує досить сумні радянські часи. Інтер'єр виповнено з чорного базальту. (Таким же матеріалом викладено весь пагорб та пілони ззовні).

Музей було відкрито 16 червня 1979 року. Його, як унікальну архітектурну споруду, у 1989 році було внесено до міжнародного каталогу «Музеї світу». Хоча тут і проводиться безліч виставок, місцевих свят, зборів юнацьких об’єднань, тематичних вечорів, та унікальна споруда досі не втратила свого першопризначення – збереження пам’яті про видатного радянського письменника Миколу Островського, автора безсмертної, відомої у всьому світі книги «Як гартувалась сталь». Саме йому присвячений увесь круглий зал третього поверху. Відвідувачі рухаються по колу, проглядаючи незвичну експозиційну виставку, побудовану у хронологічному порядку. Вона поєднує у собі детальну біографію письменника разом з трагічною історією СРСР. Частина експонатів розташована в оригінальних вітринах, що мають форму куба. Решта підвішені до стелі. Загалом, музей Миколи Островського нараховує близько 25 тисяч експонатів.

Напевно не існує шепетівчанина, який би ні разу не побував у цьому надзвичайному місці. Та і за розповідями працівників музею, раніше, щоб поглянути на дивну архітектурну споруду, відвідувачі з’їжджались з багатьох країн.

Я з впевненістю можу сказати, що музей Миколи Островського є унікальним та єдиним у своєму роді. Його варто побачити. Його варто відвідати. Його варто відчути.
Щасливе Рівне