Не судилося...

З боку людських суджень – випадок банальний, службовий роман. Чи ж мало їх трапляється? Зазвичай про них усі знають, але розумніші мовчать, а інші потайки пліткують. Особливо, якщо винуватці мають сім’ї, або, принаймні, хтось один із них.

Але те, що сталося з Ліною та Михайлом, навіть завзяті пліткарки не дуже бралися обговорювати.

…Їхня дружба розпочалася ще з дитячого садочка. Саме тоді Михайлик захистив Ліну, прогнавши дряпучого кота, який намагався кинутися на дівчинку, потім вони разом не їли манну кашу і показували язика виховательці, коли та зробила їм зауваження. Далі – дружно і мужньо простояли в кутку аж цілих десять хвилин. Пробачення просили теж разом.
Початкові класи у школі просиділи за однією партою. Завдяки впливу Михайлика, Ліна зростала аж надто відчайдушною: грала з хлопцями у футбол, легко долала всілякі паркани і була дуже «гострою на язик».
Коли дітям виповнилося по десять років, батька Ліни, військового, перевели в інше місто. Дружба «нерозлийвода» розпалася через розлуку.
Трохи пізніше, як вихор, налетів підлітковий вік з його шаленими пригодами. Михайло та Ліна призабули одне одного. Потім у неї з’явився Олег, а в нього – Тася.

Кохання Ліни та Олега неквапом переросло у сімейне щастя. Кожен день розпочинався однаково: фізичні вправи, легкий сніданок. Далі – за стабільним сценарієм– робота, обід, повернення додому, вечеря. Ліні з її запальною вдачею десь за рік так набридла одноманітність, що й додому йти не хотіла. Більше часу почала проводити із подругами, Олегу дорікала, що їй сумно. Він просив потерпіти до літа: буде в них відпустка, помандрують кудись, розважаться.

У Михайла із Тасею сім’я склалася вимушено: не через кохання, а через її вагітність. Так жінка здійснила заплановану мрію – стала дружиною. От тільки чи знайшла щастя? Бо Михайло тримався сім’ї лише заради сина. Ігорчик зростав, як люди казали, весь у батька. До дружини Михайло ставився із прихованою байдужістю. Проте знайомі вважали їхню сім’ю цілком благополучною. А ще від мрії про особисте щастя чоловіка відволікала власна туристична фірма.

Ліна зайшла в цей офіс випадково – від нудьги. Сиділа, ознайомлювалася з різними пропозиціями щодо відпочинку, аж раптом двері відчинилися і зайшов сам господар. Один погляд – і обох неначе блискавка пронизала.

- Лінко!
- Мишко!

Обійми, поцілунки й вигуки «рідний», «рідна». Так зустрічаються лише дуже близькі родичі.

Працівники фірми, що спостерігали за зустріччю зробили саме такий висновок.

Увесь той день був присвячений спогадам. Сидячи у кав’ярні, вони говорили про минуле, сміялися, сумували, захоплювалися колишніми дитячими витівками. Схаменулися, коли офіціант нагадав, що заклад має зачинятися.

Довелося прощатися – до завтра. А потім було кілька днів суцільного щастя і болючої брехні.

Сказавши сім’ям, що їдуть – вона – у відрядження, він – терміново по справах – опинилися у курортному містечку на березі моря. Сонце їм сяяло, ані на хвилинку не ховалося, пташечки щебетали, квіти розцвітали від їхніх поглядів. Здавалося, земля і небо раділи разом із закоханими. Вони мріяли завжди бути разом і вірили, що немає сили, яка б їм завадила. Вони ж можуть розлучитися і змінити власні долі…

Після повернення Ліна пішла працювати у Михайлову фірму. Їхню близькість помітили всі, але мовчали, бо вважали, що це – родинні стосунки.

Одного дня в офіс заглянула Тася, побачила Ліну, послухала працівниць і… знепритомніла. Лікарі діагностували інфаркт. Ігорчик криком кричав за мамою. Михайло всі дні проводив у лікарні. Про особисте відразу забув. Боявся, щоб син без матері не залишився.

А Лінин чоловік Олег несподівано потрапив у ДТП. Покалічився, став інвалідом. Як його, безпорадного, покинути? Довелося Ліні теж забути про власне щастя.

Не зустрічаються більше вони із Михайлом, розмови про розлучення теж зникли. Так, поглядами іноді перехрещуються, а в очах – сум.

Дні тепер – одноманітно-сірі. Навіть коли сонечко сяє, світ набуває для обох жовтого кольору прощання. Нічого не змогли вони змінити, не судилося…