Про мученицьку смерть Івана Предтечі детально розповідається в Євангелії від Марка (6, 14-30). Іван Хреститель осуджував царя Ірода за те, що той жив із дружиною свого рідного брата – Іродіадою. Відтак жінка захотіла помститися Іванові і таким чином приховати свій ганебний вчинок. Одного разу, коли Ірод святкував свій день народження, для нього танцювала танець донька Іродіади – Соломея. Цей танець дуже сподобався Іродові і він пообіцяв дівчині, що виконає будь-яке її бажання. Дівчина, за намовою матері, попросила відсікти Іванові Хрестителю голову. Ірод не відмовив, і голова Івана була відтята.



Згідно з переказами, поминати день усікновення голови Предтечі Господнього Івана почали ще його учні. Але традиція празника та його поширення остаточно сформувалися в V ст. Зокрема це свято згадується у вірменському перекладі Лекціонарію, який відображає практику єрусалимського богослужіння в V ст.

Усікновення голови Івана Хрестителя, за переказами, відбулося 32 року після Різдва Христового, та точна дата цієї події невідома.У Вірменії згадку про усікновення голови Предтечі встановили цього дня, оскільки там також він був першим днем новоліття. Таким чином, встановлюючи цього дня християнське свято, Церква прагнула замінити язичницькі святкування нового року.

Св. Івану Хрестителю відсікли голову і віддали Саломії. За переказами, голова продовжувала викривати Ірода і Іродіаду. Злісна Іродіада попроколювала язик пророка шпилькою і закопала голову в нечистому місці. Але Івана, дружина царського урядника Хузи, таємно взяла святу голову, поклала в посудину і поховала її на Єлеонській горі, в одному з маєтків Ірода. Тіло св. Івана Хрестителя взяли його учні і погребли його.



Божий гнів обрушився на тих, хто зважився погубити пророка. Саломія переходила взимку річку Сікоріс і провалилася під лід. Голову її, відрізану гострою крижиною, принесли Іродові та Іродіаді, як колись принесли їм голову св. Івана Предтечі, а тіло її так і не знайшли. Аравійський цар Арефа вислав свої війська проти Ірода і завдав йому поразки. Римський імператор в гніві заслав Ірода разом з Іродіадою до Іспанії, де вони загинули.

Через багато років після страти св. Івана Хрестителя, земля, в якій була захоронена посудина зі святою главою Предтечі, перейшла у власність благочестивому вельможі Інокентію, цю посудину був знайдено при будівництві церкви. Але перед своєю смертю, боячись, щоб святиня не була зневажена іновірцями, Інокентій знову приховав її в тому ж місці.

Минуло багато років, церква, побудована Інокентієм, прийшла в запустіння. У дні імп. Костянтина двом ченцям, які прийшли на поклоніння до Єрусалиму, двічі з'явився св. Іоанн Хреститель і вказав місце знаходження своєї чесної голови. Відкопавши святиню, ченці поклали її в мішок з верблюжої шерсті і вирушили додому, але по дорозі зустріли незнайомого гончара, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Тоді гончару з'явився сам Предтеча і велів бігти від недбайливих ченців разом з ношею. У сім'ї гончара чесна глава зберігалася і передавалася з покоління в покоління в запечатаній посудині, поки нею не заволодів священик Євстафій, уражений єрессю аріанства.



Користуючись чудодійною силою, що виходила від глави, він спокусив безліч людей в єресь. Коли ж його блюзнірство відкрилося, він біг, закопавши святиню в печері поблизу Емесси, сподіваючись згодом знову забрати її. Але Бог цього не допустив. У печері оселилися благочестиві ченці, і на цьому місці виник монастир.

У 452 р. архімандриту монастиря Маркелл св. Іван вказав у видінні місце поховання своєї голови, і вона була знову знайдена. Святиню перенесли в Емессу, а потім до Константинополя. Свято першого і другого чудесного набуття глави Івана Хрестителя відзначається Церквою 24 лютого.

Близько 850 р., коли в Константинополі виникли заворушення, пов'язані з посиланням св. Івана Златоуста, глава св. Івана Хрестителя була віднесена в Емессу, а звідти, під час набігу сарацинів, - в Коман, де була захована пізніше, за часів іконоборчих гонінь. Після відновлення іконошанування Патріарху Ігнатію вночі на молитві було вказано місце, де зберігалася чесна глава. Святиня знову була знайдена і перенесена в придворну церкву; частина її зберігається на Афоні.