18 вересня — день народження штрих-коду

Штрих-код — це спосіб запису даних, зручний для зчитування машиною. Частіше трапляється штрих-код, записаний за допомогою смуг різної товщини, який містить інформацію про товар. Також існують штрихові коди, складені з крапок, квадратів та інших геометричних фігур. Використовуються їх не лише в торгівлі для ідентифікації товару, а й на квитках, документах, авто тощо.

Штрих-код (bar-code) являє собою графічне зображення (у вигляді штрихів) певної послідовності цифр. Він містить інформацію про товар та його виробника. Найбільш розповсюджена система товарної нумерації - 13-розрядняй код EAN-13, розроблений Європейською асоціацією товарної нумерації (European Article Numbering Association) і повністю сумісний із ним 13-розрядний код UPC (Universal Product Code), який використовують у США й Канаді.

Перші три цифри штрих-коду називають префіксом і присвоюються EAN. Ними позначаються національні організації EAN. Префікс національної організації EAN – Асоціації товарної нумерації України "ЄАН-УКРАЇНА" — 482. Наступні 9 цифр містять номер підприємства і товару, структура цих знаків визначається безпосередньо національної організацією. А остання, 13-та, цифра - це контрольний розряд, вона призначена для перевірки правильності зчитування коду EAN скануючим пристроєм.

Штрихове кодування винайшов молодий інженер Давид Коллінз. Після закінчення інженерного факультету Массачусетського технологічного інституту в 1950-х роках він пішов працювати у Пенсильванську залізницю, де йому довелося зіткнутися з рутинною працею — сортуванням вагонів. Їх треба було перерахувати, з'ясувати номери, та відповідно до документації визначити куди кожен вагон повинен проїхати… Процедура довга, та без гарантії уникнення помилок. Тоді й прийшла ідея освітлювати номери вагонів прожекторами та зчитувати їх за допомогою фотоелементів. Інженер-винахідник, щоб зробити простішим упізнавання номерів, запропонував записувати їх не лише простими цифрами, але й спеціальним кодом, що містив червоні й сині смуги, розташовані на вагоні в прямокутнику півметра довжиною. Випробування підтвердили, що сканувальний пристрій може правильно зчитувати код навіть при швидкості руху вагона близько 100 км/год. Однак Коллінз не заспокоївся. Успіх підштовхнув його вдосконалювати систему. У 1968 році замість прожектора, котрий вимагав надто багато електроенергії, він використав сфокусований лазерний промінь. Розміри сканувального пристрою стали набагато менші, зменшилось і саме маркування, що навело Коллінза на думку використовувати його штрихове кодування не тільки на залізниці, але й у якості товарного коду.

Упродовж останніх років набирає популярності QR-код (від англійського quick response — швидкий відгук) — матричний код (двовимірний штрих-код), розроблений і представлений японською компанією «Denso-Wave» у 1994 році. Основна перевага QR-кода — це легке розпізнавання сканувальним обладнанням (в тому числі й фотокамерою мобільного телефона), що дає можливість використання в торгівлі, на виробництві, в логістиці.

Нині QR-коди найрозповсюдженіші в Японії, країні, де штрих-коди користувалися такою великою популярністю, що обсяг інформації, зашифрованої в коді, швидко перестав влаштовувати індустрію. Японці почали експериментувати з новими способами кодування невеликих обсягів інформації в графічному зображенні. Вже на початку 2000 року QR-коди отримали широке розповсюдження в Японії, їх можна було зустріти на великій кількості плакатів, упаковок і товарів.

Також QR-коди активно використовуються і в туризмі. Наприклад, у Львові об'єднання бізнесменів «Туристичний Рух Львова» розмістило QR-коди більше ніж на 80 туристичних об'єктах. Це дозволяє туристам легко орієнтуватися в місті, навіть не знаючи української мови, адже QR-коди в місті встановлені кількома мовами.

Фото http://www.cci.zp.ua