Цього року минає 70 років із дня смерті Харитини Кононенко, активістки жіночого руху та УПА

До речі, трагічна, але й велична історія життя Хариті Кононенко увійшла до циклу "12 історій про УПА" - проекту міської влади, що був присвячений 70-річчю створення Української Повстанської Армії, яке відзначали 14 жовтня 2012 року.

Навіть не віриться, що колись тут був глибокий яр. Бо тепер це вулиця Степана Бандери — одна з найпоказніших у Рівному. Тільки пам’ятник у видолинку неподалік станції технічного обслуговування нагадує, що саме тут у 1943—1944 роках гітлерівці розстріляли близько трьох тисяч українців.

Серед полеглих тут від рук окупантів була й жінка, яка заслуговує на найвищу шану в Україні. Була вона взірцем милосердя і справами, і помислами, і навіть іменем: Харитина — від грецького слова “благодать”, “милосердя”.

Харитина Кононенко народилася 18 жовтня 1900 року в селі Миколаївка Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Осиротівши у малих літах, виховувалася у сім’ї Вілінських — високоосвічених, діяльних, щирих українських патріотів.

Олександр Валер’янович Вілінський — усесвітньо відомий інженер, видатний громадський діяч і дипломат, один із засновників Української Центральної Ради. Його дружина — Валерія Олександрівна О’Коннор-Вілінська, уродженка того ж села Миколаївка — відома письменниця і перекладач, подвижниця відстоювання української державності. Вона теж була серед засновників Української Центральної Ради, очолювала літературний відділ Міністерства культури Української Народної Республіки.

Отож Харитя (здебільшого її називали саме так) змалечку виховувалася в любові до України, в дусі жертовності заради високих громадянських цілей. Брала активну участь у багатьох посильних патріотичних справах, зокрема й у здійсненні похорону героїв Крут.

1919 року Харитя Кононенко разом із Вілінськими емігрувала до Чехословаччини в місто Подєбради. Після завоювання України російським більшовизмом у Чехії та Польщі зібралися сотні тисяч українських емігрантів, зокрема і в Подєбрадах, скупчилася чимала кількість української інтелігенції. Тодішній Президент новопосталої після століть австрійської неволі Чеської держави Томаш Масарик був дуже прихильний до української еміграції. Він розумів трагедію знов завойованої України і співчував українцям у їхніх зусиллях налагодити еміграційне життя. Чеська держава фінансувала створену українцями Українську Господарську Академію, сприяла діяльності низки інших культурних, освітніх, медичних установ та організацій українців.



Тут в Академії працював професором машинознавства Харитин названий батько О. В. Вілінський. У ній же здобула освіту за фахом інженера-економіста й сама Харитина Кононенко. Під час навчання Харитина стає однією з найактивніших діячок жіночого руху. Разом із головою Національної Жіночої Ради Софією Русовою зав’язує контакти з міжнародним жіночим рухом. І в Україні від Закарпаття до Волині, і в місцях поселення українців Х. Кононенко багато працює, створюючи серед українок осередки жіночого руху, “Просвіти”. 1939 року захищає докторську дисертацію і стає доктором права. Пише прозу, поезію. Її прізвище ставлять поруч із О.Телігою, Н. Лівицькою-Холодною. Влітку 1941 року після того, як німці закрили у Рівному легальну філію Українського Червоного Хреста, очолює Український Червоний Хрест у підпіллі, який тісно співпрацює з УПА, забезпечуючи її ліками. Любов до свого народу давала Хариті дивовижну енергію. В умовах окупації вона організовує легальну школу медсестер, акушерок і гігієністок, і попри різні серйозні перешкоди, доводить їх до першого випуску.

Слава про Харитю шириться по всій Волині. На її заклик тисячі рівненців зголошуються бути родичами полонених червоноармійців. Таким чином Харитя рятує тисячі військовополонених радянських солдат, не дивлячись на національність. Бо ж окупантам була потрібна робоча сила для сільського господарства та місцевої промисловості. Їхні репресії призвели до того, що вже восени 1941 року на Волині й Поліссі виникли українські антифашистські збройні формування — УПА. Згодом почали діяти й польські та радянські партизанські загони.

Головне завдання радянських диверсійних груп у Західній Україні — підривати авторитет і популярність українського підпілля та УПА. Саме за доносами НКВС знищили в Бабиному Яру українську інтелігенцію, серед якої була й Олена Теліга. Так і на Рівненщині. У вбивстві вищих німецьких офіцерів, організованому Д. Медвєдєвим і М. Кузнєцовим диверсанти звинувачували УПА. Бо після кожного такого замаху німці розстрілювали сотні заручників — мирних громадян і в’язнів. Після одного з таких терактів М. Кузнєцова 15 жовтня 1943 року фашисти розстріляли вже на той час арештовану гестапо Харитю Кононенко. Гестапо звинуватило її в організації підпільних шпиталів і постачання ліків українським пов­станцям.

Нині на її честь названа одна з центральних вулиць Рівного. Цього року минає 70 років із дня її смерті. І хоч це і сумний ювілей, але він викликає почуття гордості за нашу героїчну землячку.

За матеріалами: slovoprosvity.org