У Тучинську школу-інтернат на Рівненщині завітали майбутні вчителі [+Фото]

Згадуючи всі плюси і мінуси того дня, ми зможемо гордитися собою. Ми – стали вчителями!

Ні, це зовсім не означає, що ми закінчили університет та отримали дипломи. Відчути себе справжніми педагогами нам допомогли вчителі Тучинської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату.

А чи сподобалось нам працювати з дітьми? Це риторичне запитання. Всім сподобалось! А по-іншому і бути не могло. Тепло дитячих усмішок і така приємна перенасичена щастям атмосфера. Ми просто не могли не потрапити у цей шкільний фонтан, що піниться, вирує і захоплює все на своєму шляху.





Все починалось дуже просто - усміхнений директор, дружній колектив, нарада в учительській - і ось ми на уроках. Зібралися з силами і почали роботу. Хтось разом з учнями полинув у світ світової літератури, а хтось намагався донести складну англійську мову в простих життєвих прикладах. Діти захоплено слухали нас, молодих, яскравих педагогів, а ми як уміли, так і пояснювали. Ілюстрації, конспекти, роздруківки – все, що привезли з собою, - все використали, але натомість отримали безцінний досвід, за що безмежно вдячні маленьким янголяткам, дирекції закладу і Аллі Леонідівні, яка надихає нас на волонтерство.



До речі, ми приїхали не з порожніми руками, щоб порадувати своїх маленьких друзів(а за роки спілкування вони і справді стали для нас друзями). Кожен із нас мав із собою невеличкі подарунки у вигляді солодощів і яскравих фломастерів.

Врешті-решт, після напруженого дня, на нас нахлинуло почуття спокою і невимушеного комфорту. Повертаючись додому, ми ділись враженнями, переповідали одне одному веселі шкільні історії, що траплялись на уроках, і намагались передати емоції… багато позитивних емоцій.



- Їздила у Тучин вже не вперше, але вражена і задоволена так, як у перший раз, - не стримує своїх емоцій студентка РДГУ Яна Таборовець. - Надзвичайно відкриті, щирі діти, які так і навіюють на тебе якийсь позитив, доброту і водночас серйозність. Часу, який ми провели з ними, було навіть замало. Хотілося залишитись ще. І незважаючи на те, що англійську вони не вважають важливою у їхньому житті, дехто вже навіть визначився з майбутньою кар’єрою (хоч всього лише 6 клас), настільки вони цілеспрямовані і далекоглядні. Дуже приємно, що дали таку можливість відчути себе уже учителем і зрозуміти, яка це клопітка і нелегка робота. До людини все повертається сторицею, особливо коли робити щось із задоволенням і величезним бажанням. Надіюся, скоро знову з ними побачусь.