14.10.2013, 05:23

Яка Покрова, такій і зимі бути

14 жовтня православні християни відзначають свято Покрови Пресвятої Богородиці.
У народі говорили: «Покрова покриває траву листям, землю — снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем». Прихід цього величного свята на Поліссі асоціюється з останніми приготуваннями до зими. Сніг у цей день вважався щасливим знаменням для заручених.

Покрий, Покровонько!

До свята у народі закінчувався період сватань. Тож дівчата, котрі ще не вийшли заміж, просили у Покрови «покрити їхню голову хоч ганчіркою, аби не лишитися дівкою». А молоді, які от-от мали поєднати себе сімейними узами, прохали щастя і доброї долі. Колись саме від свята Покрови, себто після завершення усіх польових робіт, молоді люди мали багато вільного часу. Завершувалися вуличні гуляння і починалися вечорниці та досвітки, а для старших людей «посиденьки» та різноманітні толоки. Про це нагадує приказка: «Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова — стала баба здорова». На свято найстаршій ґаздині сімейства треба взяти рушника, що прикрашає ікону Богоматері і повісити над вхідними дверима (поруч з підковою) — щоб щастя до хати йшло. На Покрову всією сім’єю ходили до храму. Коли ступали повз вивішений рушник, то просили у Діви Марії здоров’я для себе та рідних. Незасватані дівчата увечері перед Покровою «прикликали» до себе хорошого жениха. Для цього вночі вони виконували наступний обряд: на воді з 9 криниць варили 70 зерен жита-пшениці, відступали стільки ж кроків (70) від будинку і розкидали. Потім в сутінках намагалися намацати своє зерно. Якщо першим, що потрапило під руку, була земля — жених буде працьовитим, коли дерево чи кущ — вправним, але небагатим, шматок паперу — розумним, а розкидані зерна — добрим та люблячим, а скоро після заміжжя і діток з’явиться рясно, як цих зерен! Багато обрядів і традиційних українських гадань пов’язано з рушниками. Юнки вивішували на невисокому дереві власного вишиваного рушника. Тоді відступали від дерева і гуртом просили Покрову:

Свята Покровонько, покрий головоньку!

Вирости квіточки, мені на віночки!

Опісля чимдуж бігли до дерева. Хто першою схопить рушника — найшвидше матиме собі пару. Також дівчата вночі перед Покровою їли заздалегідь пересолену страву. Тоді, вважалося, їм присниться суджений.

До свята завершувалися усі польові роботи. На знак доброго врожаю та задля його примноження у майбутньому сусіди символічно обмінювалися свіжоспеченим хлібом. Хто першим зайде до сусідів з паляницею, той отримує навзамін вишиваного рушника і декілька зерен, щоб життя вдалося гарним і врожай рясно родив. Якщо сусід-господар приніс хліб, то обмінювала його ґаздиня, якщо ж господарка, то навпаки — хазяїн. До Покрови у новозбудованій хаті вішали підкову. У Карпатах до Покрови вівчарі гнали отари з полонин.

Прийшла Покрова — бери до пічки дрова

Є чимало прикмет, поєднаних з торжеством. Деякі з них свідчать, що якщо до Покрови ще не відлетіти лелеки (цьогоріч вони відлетіли рано) — зима буде теплою, або, мовляв, яка погода на Покрову, такою буде й вся зима. До свята дбайливі господарі вже сіяли озимину, орали та завершували всі польові роботи. «Як не зореш до Покрови — стережися, чорнобровий!», — народ в цій прикметі застерігає, що вже дуже скоро наступить зима і прийдуть морози. Старійшини говорять: «Покрова відкриває зиму». Коли до цього дня листя з вишень повністю не осиплеться — зима буде теплою. Якщо на Покрову вітер віє із заходу — буде багато снігу, з півдня — грудень не буде морозним, сходу — морозним, півночі — зима видасться довгою та холодною. Саме від Покрови погода часто змінювалася, на ранок траплялися заморозки. Тож у народі казали: «Прийшла Покрова — бери до пічки дрова!». На Покрову топили в грубці. Якщо поліна загорілись одразу — матимеш добру вістку. Якщо ні — теж матимеш! Така щаслива народна прикмета!

З історії свята

Приводом до встановлення свята в християнських календарях слугувало видіння Андрія Юродивого. Саме в той час завойовники араби вторглися до Царгорода (Константинополя), що був тоді столицею Візантії. Якраз на ту пору в храмі Пресвятої Богородиці, де збереглися її риза та покров, правилася всеношна. Наляканий народ, що почув про нападників, вщент заповнив храм. За спасіння від нападу ревно молилися святий Андрій та його учень Єпіфаній. Коли відправа в храмі вже повинна була закінчуватися, святий Андрій побачив осяяну благодатним світлом Богородицю, що виникла в повітрі у супроводі Івана Хрестителя та Івана Богослова. Мати Божа спинилася біля престолу, а опісля стала так ревно і задушевно молитися, що сльози котилися з її очей… Коли встала після молитви, то покрила усіх присутніх в храмі великою білосніжною хусткою — покровом (омофором). Це означало, що Богородиця допоможе всім, хто звернеться до неї та Ісуса у щирій молитві. Чутки про цю дивовижу миттю розійшлися всім містом. Люди, радіючи заступництву Богородиці, так гучно і радісно кричали, що не на жарт перелякані араби змушені були негайно відступити. Інші легенди розповідають про напад на Візантію князя Аскольда.

Празник Покрови Пресвятої Богородиці вважався престольним у запорізьких козаків. Богородиця — їхня заступниця та покровителька. Звідси виник особливий вид ікони — козацька Покрова. У цей день прийнято відзначати також День українського козацтва.

Рівненська газета" №47 (1162) від 10 жовтня 2013 року
Щасливе Рівне