Перша "Школа мам" у Рівному. Засновниця - Лілія Романенко

"Є безліч татусів, які теж "вагітніють"

Про Лілію Георгіївну РОМАНЕНКО нам повідомили відвідувачі сайту OGO.ua у рамках проекту "Перші в Рівному". Саме вона, відомий у Рівному лікар-гінеколог, стала натхненником створення першої в обласному центрі, а то й у всій Україні, спеціаліованої "Школи мам". Ми зустрілися з нею в її кабінеті у Рівненському перинатальному центрі.

У призначений час потрапити до неї не вдалося. Через чергу. Адже бажаючих потрапити до цієї надзвичайно позитивної та енергійної жінки на прийом, виявилось, дуже багато. Я вкотре переконалася: небайдужість – велика сила...

Тато при пологах – дивина

Рівненська міська молодіжна громадська організація "Школа мам" заснована рівно 7 років тому – 31 березня 2003 року.

– Почалося все з того, що я, як лікар-акушер гінеколог, побувала на курсах підвищення кваліфікації у Львові. Серед викладачів – голландські лікарі-акушери та психологи, які змусили нас зовсім по-іншому подивитися на процес приймання пологів, та й на саму народжуючу теж. Мене ця тема особливо зацікавила, – ділиться спогадами Лілія Георгіївна. – Мені було небайдуже, чому за кордоном дитяча та материнська смертність – надзвичайно низька. А у нас – просто зашкалює. Чому? Жінки ж народжують однаково: що у нас, що за кордоном. А виявилось, що там жінок заздалегідь готують до пологів, до виношування. Напевне тому, що я проявляла в цьому питанні найбільшу активність, іноземці включили мене до складу делегації з 10 чоловік, яка їхала до Амстердама – вивчати європейський досвід.

У Нідерландах Лілія Романенко перебувала два тижні.

– Дивилися і вчилися, як готувати жінок до пологів, як народжувати, наприклад, у воді – у спецваннах. Ми проходили спецтренінги. З нами працювали міжнародні спеціалісти з психології, сексології.

Після всього побаченого у Лілії Георгіївни з'явилася ідея зробити схожу структуру навчання і в Рівному.

– Я не підприємець, не бізнес-леді. Тому не зовсім розуміла, як цей проект втілити. Але мене підтримали мої пацієнтки – мами, котрі знайшли спосіб створити громадську організацію, яка може співпрацювати з міжнародними фондами, з державними органами. Так виникла "Школа мам".

Спочатку ініціаторам "Школи" було важко через нерозуміння, розповідає лікар.

– Наприклад, ніхто уявлення не мав, що чоловік може бути присутній на пологах. Починалося з того, що разом з тими пацієнтами, які приходили до мене на прийом, випробовували нові методики, складали потім програми занять. На той час не було ні літератури відповідної, ні інтернет-сайтів різноманітних. Та й небагато змінилося. Незважаючи на засилля популярної літератури, кількість бажаючих проконсультуватися у лікаря не зменшилась.

Сьогодні заняття у "Школі мам" проходить по групах: для тих, хто вперше завагітнів, для тих, хто народжує вдруге, і так далі. Займаються мами з дітками на базі дитячої поліклініки №2 на Пересопницькій.

Інвентар збирали "усім миром", з посмішкою згадує пані Лілія.
– Спочатку купляла за власний кошт, залучала друзів. Пізніше долучились самі мами. Так збирали ігрові матеріали, інвентар тощо. Потім нас підтримали європейці – ми виграли три гранти від Євросоюзу. Це було дуже потужне фінансування. Завдяки цьому ми змогли роздрукувати буклети, навчальну літературу.

Приємно те, зазначає лікар Романенко, що татусі відразу відгукнулися на участь у навчанні в "Школі мам".

– У нас є багато татусів, які, як і мами, теж "вагітніють" :) Якщо раніше чоловіки втікали від пологів, то тепер навпаки дивина, коли жінка народжує без чоловіка (якщо, звісно, це не мама-одиначка чи розлучена). При пологах жінки тепер практично не кричать, тому що налаштовані психологічно. Присутність чоловіка допомагає. Їм же легше витримувати цей марафон (так ми називаємо пологи).

Перші пологи – у власної однокурсниці

– Судячи з того, що я чула останні півгодини, то вам ще й сімейним психологом доводиться працювати (мала на увазі численні виховні розмови з чоловіками своїх пацієнток - авт. уточнення)?
– Так, часом доводиться втручатися. Коли я бачу, що жінка неспокійна, нервова, їй немає де поговорити, кому виговоритись, я завжди відгукнуся. Ще й з чоловіком поговорю, коли відчуваю, що це необхідно.

– У таких ситуаціях ви приймаєте весь негатив на себе...
– Повірте, я надзвичайно енергійна людина. І позитивна. По-друге, мене дуже важко чимось здивувати. По-третє, я дуже віруюча людина. Знаю, що ту енергію, яку дає мені Бог, я повинна ділити з іншими. Перш за все у нашій роботі – це людяність. Буває, що я дуже категорична. Часом можу сказати щось різко, і людина знічується. Але основне правило – допомогти жінці. Тут моя солідарність – безмежна. Жінці в будь-якій ситуації найважче.

– Чому пішли в медицину?
– Я відразу знала, що буду лікарем-гінекологом. Мій тато пропрацював у цьому закладі 40 років (у Рівненському пологовому будинку №1 – авт.)

– Батько був не проти, що ви пішли по його нелегких, я думаю, стопах?
– Та він навіть не уявляв, ким я буду :) У нього дві дочки – я і моя сестра. Так-от, я була йому за сина :) Все життя – з екстрімом. Я займалася і парашутним спортом, і дайвінгом. У Буковель, в гори, дуже часто їжджу.

– Таке враження, що ви черпаєте енергію від самого факту, що допомагаєте з'явитися на світ новому життю...
– О, так. У мене тут є безліч фотографій малечі. Батьки самі приносять (демонструє – авт.) Перш за все, треба любити дитину... Саме тому я знайшла педагогів, психологів, які у "Школі мам" дають професійні консультації. Тому що розумію: лікар може надати лише лікарську консультацію. Починалося з того, що з мамами займалися акушерки. Однак, відразу після перших занять, стало зрозуміло, що матері навпаки бояться ще більше пологів, ніж раніше. Тоді виникла ідея змінити інструкторів, програму занять. Тому тепер на всіх зустрічах, конференціях, семінарах я завжди повторюю: лікарі повинні мати й освіту психолога.

– Памятаєте свої перші пологи?
– Так :) Це було рівно 25 років тому. І це був хлопчик.

– Страшно було?
– Знаєте, страшні були не ті перші пологи, які я приймала, а ті перші – які я бачила ще в студентські роки. Це була велика психологічна травма для мене. Ми, студенти, були не готові до присутності на пологах... Тим більше, що це була наша однокурсниця, з якою ми разом вчилися, сиділи за однією партою... Чоловік її теж вчився з нами, і ми дуже добре знали цю пару... Був певний психологічний дискомфорт.

– Мабуть, постійно на роботі пропадаєте?
– Так. Син вже звик, що мами немає ні вдень, ні вночі :) Знаєте, мій професійний стаж роботи вже сягнув 25 років... Цьогоріч я ще й ювілей святкую – 50 років. Чесно зізнаюсь, найочікуваніший для мене подарунок на ювілей – це собака. Хоча (затихла та замислилась – авт.) з іншого боку, не знаю, коли за нею доглядатиму... Півдня у "Школі мам", півдня – прийом, вночі – приймання пологів... Крім того, я працюю в районній сільській амбулаторії.

– Коли ж відпочиваєте?
– Хіба що у відпустку, у Карпати можу поїхати.

– Тобто для вас відпочинок – це фізична активність?
– Однозначно. І щоб тихо було (сміється – авт.) Люблю відпочивати на дачі. У мене там безліч квітів посаджено, я навіть дерева сама обрізаю, доглядаю. Але відновлююсь я швидко, тому день-два – і я вже сумую за спілкуванням :) Часто відпочиваємо з учасниками "Школи мам". Цьогоріч, щоправда, піст. А так кожного року збираємось сім'ями, виїжджаємо на природу.

– Насамкінець, Ліліє Георгіївно, як вдається триматися на плаву? Адже зараз більшість намагається на такого роду школах зробити бізнес...
– Знаєте, головна наша проблема у тому, що за все доводиться платити як комерційній організації. За елекроенергію, за оренду і таке інше. Можна було б не брати членських внесків, можна було б взяти більше дітей на безкоштовні заняття, однак тоді ми фактично втратили б будь-які умови для існування. У сучасному світі доводиться виживати...


Проект “Перші в Рівному” про наших земляків, котрі були першопрохідцями у різноманітних сферах життя – бізнесі, культурі, громадській чи професійній діяльності, політиці, особистих захопленнях. Про тих, хто не злякавшись труднощів, долаючи перешкоди - йшов до мети.

Рівненщина має знати про своїх ПЕРШИХ більше!