Туніс: країна теплого моря та історії арабського світу

За вікном готелю бушувала негода. Небо розривали шалені блискавки, дерева гнулися долі, шаленіли дощові потоки, гуркотів прибій... Парадоксальності відчуттям додавало усвідомлення – я в Африці. Це згодом з’ясувалося – до Сицилії всього 62 км морем. Тобто негода тут не таке вже й незвичне явище. Хоча б раз на рік тут таке буває. У сусідньому містечку Сусі навіть люди постраждали, дерева повивертало з корінням. Та на ранок над горизонтом зійшло яскраве невинне сонце…

До Тунісу ми прилетіли у складі групи журналістів. Прес-тур організував Український журналістський фонд за сприяння компанії «ОАЗИС ТРЕВЕЛ УКРАЇНА».

Ця невеличка північно-африканська країна вже давно зарекомендувала себе як загальновизнаний край пляжного відпочинку. Втім, писати про це надто банально, тим більше, що на час наших відвідин холодний вітер з Атлантики й майже крижана (+ 15°С) вода Середземного моря якнайкраще сприяли нашому «історичному» розвитку.

Туніс (Республіка Тунізія, кажуть місцеві) – це вишукана багатогранність культур, де традиції арабського Сходу гармонійно переплітаються з французькою культурою. Це, мабуть, найбільш світська й найзеленіша арабська країна. Держава за площею у 165 тис. кв. км, що потопає у різнобарвних квітах, оливкових садах і пустельних барханах, має 1200 кілометрів берегової лінії пляжів з білими середземноморськими пісками. Тож не дивно, що туристи здавна облюбували ці береги. Тут народилася Клаудіа Кардінале, жили Софі Лорен, Андре Жид, багаті пенсіонери з Італії, Франції. А таке різноманіття готелів і курортів годі й уявити.



Майоліка – найпопулярніший оздоблювальний матеріал у країнах Сходу і Середземномор`я. Майстри цих країн перетворили розпис на плитці й посуді на справжнє мистецтво.


Туніс – остання колонія Франції – з 1956 року незалежна держава. Щодо її світськості, варто сказати, що ходити до мечеті тут ніхто не примушує. Це власна справа кожного. Так само, як і носити традиційний одяг. Але серед жіноцтва це вельми популярно. Як у нас нині носити вишиванки.

Даруйте, якщо моя розповідь буде не надто послідовна. Кожне враження викликає інше, про яке боїшся забути. До 1958 року жінки були обмежені у своїх правах. Ми бачили густі дерев’яні решітки на лоджіях і вікнах будинків, через які вони могли спостерігати за навколишнім життям. І не лише це. Одяг, який приховував усі жіночі принади, заборона світської освіти, традиційне служіння чоловікові і його родині (кажуть, вийти заміж за тунісця – це вийти за його родину).

Так-от: нині жінкам у Тунісі ведеться добре, як на мене. Зважте, донедавна жінок-водіїв за кермом місцеві дорожні стражі навіть не намагалися зупиняти, адже вони могли поскаржитися поліції на сексуальні домагання. То даішніки й вирішили: нехай їздять, як їм заманеться. Тим більше, що швидкість невелика. Ми на власні очі бачили, як зупинялися на вузьких вулицях міста зустрічні автівки, з вікон яких висовувалися водії, радісно віталися, розціловувалися, ще й обмінювалися новинами. Ті, хто їхав за ними, спинившись, терпляче чекали. Певно, знали, що на сусідній вулиці могли зустріти й свого знайомого чи родича.

І ще про жінок. Щоб якось їх дисциплінувати, до дорожньої служби почали набирати… жінок. От вони тепер і штрафують порушниць. А загалом туніські жінки хазяйновиті й традиційно слухняні в сім’ї.

В родині зазвичай чимало дітей, до яких ставляться з великою любов’ю. У сім’ї однаково раді появі як хлопчика, так і дівчинки. Дівчаток називають іменами квітів, пестливими епітетами. Про імена хлопчиків – трохи далі. Багатодітність державою не заохочується – жодної допомоги чи привілеїв такі родини не мають. Це знову ж – справа кожного.

До речі, нас здивувала велика кількість лелек у Тунісі. Вони гніздяться на високовольтних опорах уздовж всього узбережжя. Якщо в нас вважається, що дітей лелека приносить, то тунісці кажуть – він їх забирає.

Зіркові подорожі рівнян: Світлана Омельчук про Кіпр [+ІНТЕРВ'Ю]

І про чоловіків. Про них ми отримали значно більше інформації. Вони неквапливі, привітні, часом дещо надокучливі. А пліткарі ще ті!

Проїхавши країною не одну сотню кілометрів, ми повсюдно в містечках і селах бачили кав’ярні, в яких за столиками прямо на тротуарах по двоє-троє сиділи чоловіки (ніде жодної жінки!). Вони розміщуються півколом, щоб видно було вулицю. Розмовляють про політику, релігію, футбол, п’ють каву і особливий туніській чай маленькими скляночками (алкоголь не вживають). Вони бачать усіх: хто, куди і з ким іде, що несе, у що вдягнений, якою машиною їде, коли повертається. Звісно, глядачі змінюються, але заняття в них те ж саме. Це ніби клуб за інтересами. Повертаючись додому, вони розповідають про почуте й побачене своїм дружинам, ті – своїм товаркам, з якими зустрічаються не в кафе, а вдома (і лише в будні). Таким чином чоловіки виконують роль наших бабусь біля під’їздів. Коли ж працюють? Та коли кому зручно. Якщо мають роботу. Вихідні проводять у родинах. Це правило.

Хлопчиків у Тунісі традиційно називають 99-ма (із сотні) іменами Аллаха (соте ім’я, кажуть араби, знає лише білий верблюд). Чоловіки все своє життя носять клички (адже за таких обставин надто багато Ахметів, Мухамедів, Саїдів). Серед поширених – «червоний мураха» (непосида), «баран» (мачо), «баран» (лідер), «баран-производитель» (гультяй), «свиня» (боржник) й інші.

Усі здорові чоловіки мають рік відслужити в національній армії. Втім, якщо юнак не бажає служити, він має пройти «курс молодого бійця» за три місяці, а решту терміну сплачувати на утримання армії щомісяця 60 % від зарплатні. Офіцерів запрошують кадрових, з вищою освітою. Вони на п’ять років отримують гарний соціальний пакет, високу зарплату, квартиру, машину (Рено кліо) ще й талони на бензин. Якщо не захоче служити далі, має право перейти на держслужбу.

Дружину синові обирає мати. Хоч вік наречених, за нашими мірками, чималенький (чоловікові 35–40 років, жінці – 25–30), від заручин до весілля може минути 3 роки. Весілля гуляють 7 вечорів. Обряд сягає корінням глибокої давнини і дуже ретельно дотримується.

У їжі тунісці дуже консервативні. Варто сказати, що незнайомі страви вони не навіть не куштують. Традиційно їдять багато свіжого хліба (до столу купують стільки батонів, скільки чоловік буде за обідом), зелені, оливкового масла, сиру. Готують шорбу (суп з переварених овочів). Кус-кус (каша з крупи твердих сортів пшениці) у них – головна страва. Нас пригощали. Справді смачно! А ще риба. Дуже шанують в Тунісі мабанзу – тунця. Це таки розкішна їжа! Окремі екземпляри сягають 350 кілограмів.

А от якщо ви захочете пообідати в заміських ресторанах, вас здивує одноманітність: свіжа баранина, салат з печених овочів, картопля-фрі, чай. На алкоголь не розраховуйте – його тут не буде. Хмільні напої лише в ресторанах готелів, а ще в кількох на все місто ліцензованих магазинах.

Куди рівнянам можна їхати без візи: Перелік країн на 2014 рік

Щоб ми змогли придбати славетні арабські спеції, Тетяна привела нас базар. От де можна відчути справжній національний колорит! Аромати, барви, смаки, дивовижні плоди й море зелені. Біля спецій ми таки зависли. Треба-не треба, а набрали: і собі, й родичам, і друзям.



Виявляється, тунісці не їдять мороженого м’яса. Лише свіже. Курей і кролів на базарі купують живими. Вибирають, зважують. Потім продавець за шторкою забиває «товар», потрошить і віддає покупцеві. І запахи, і саме дійство таки справляє враження! Готують лише на один прийом їжі. На наступний – знову до плити. Хоча, як з’ясувалося, холодильники мають усі. Вони – для напоїв.

Не проданий за день товар потрапляє на так званий «вдовиний ринок». Тут бідні можуть придбати його за безцінь, або й задарма. Вразила картопля. Велика, біла, довгаста – завжди молода. Коштує 600 мілімів за кілограм (на наші гроші – майже 4 грн). Виявляється, через п’ять днів реалізації вона вже «не кондиція». А в нас в льоху – до весни!
До унікальних туніських смакот належать і кедрові горішки.

З’ясувалося (розповіла наша Тетяна, а вона має вищу освіту лісівника), що в Сибіру немає кедра, то сосна – відповідно й горішки соснові, схожі на кедрові. Це Петро І вигадав, щоб мати в Росії якусь принаду. Так от: 50 грамів кедрових горішків можуть замінити за поживністю 150 грамів м’яса. У Тунісі з ними навіть чай готують.
Оливкова олія в країні настільки популярна, що тунісці створили міністерство оливи. Ці дерева повсюди. Вони займають величезні плантації з півночі на південь, вони забезпечують тунісців і роботою, і харчами. Втім, слід зауважити, що продуктами країна забезпечує себе повністю – від зернових до морепродуктів. А винограду в них аж 42 сорти!

Ще кілька фактів про життя в країні.

Середня заробітна плата середнього класу – 500 динарів (3750 грн). Переважає малий і середній бізнес. Найбільше отримують лікарі й адвокати. Медицина страхова. Бідному родичу на страховку скидається родина. Прийом у лікаря коштує 30 динарів, на ліки за рецептом знижка від 5 до 25 %. Літні люди не хочуть лікуватися, вважають, що хвороби – то випробування від аллаха. Якщо постраждає тіло, то душа опиниться в раю. Хто зна? Може, й так.

Освіта в країні обов’язкова. Грамотність – 90 % населення. На пенсію виходять жінки у 57 років, чоловіки – у 62. Пенсію нараховують усім однаково: 80 % від зарплати. А попрацюєш ще 5 років понад пенсійний вік, матимеш усі 100 % зарплатні довіку.

Ознакою заможності в Тунісі вважають транспортний засіб. Усі хлопчики з дитинства мріють про мопед. Їхні мрії збуваються. Мопедів на туніських дорогах тисячі! Зі зростанням статків – дорожчають автомобілі власників. Правда, частенько доводилося бачити й сивочолих мужів на мопеді. Чи не допрацював, чи не дуже й хотів?
Це про сьогодення.

І трохи про історію країни. Вона багата й цікава, як усе незвідане.
Туніс – країна на півночі Африки і частина природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям. У старовину він був центром Карфагенської держави, а потім став серцем римської провінції Африка. У Середні віки саме звідси розповсюджувалися арабський вплив та іслам. У 16 ст. Туніс потрапив під владу Туреччини, а в кінці 19 ст. став протекторатом Франції. У 1956 була проголошена незалежність країни, а в 1957 Туніс став республікою.

7 фактів про Туніс
Столиця – Туніс
Населення – 9,6 млн чол.
Символ – оливкове дерево
Море – Середземне
Релігія – іслам
Валюта – динар (1 динар = 1000 мілімів)
Мови – арабська, французька

Карфаген – фінікійська держава зі столицею в однойменному місті, що існувало на території сучасного Тунісу. Багато хто пам’ятає з історії вислів давньоримського політика: «Карфаген має бути зруйнований!» Цією фразою Катон Старший закінчував будь-який свій виступ. І римляни таки зруйнували свого середземноморського впливового конкурента у І ст. до н. е. Місто заснувала в 814 році до н. э. фінікійська цариця Елісса (Дідона), яка втекла від покарання після вбивства свого чоловіка її братом Пігмаліоном. За легендою, їй дозволили зайняти на північному узбережжі Туніса стільки землі, скільки покриє бичача шкура. Вона заволоділа величезною ділянкою, розрізавши шкуру на вузенькі ремені. Тож згодом зведена на цьому місці цитадель назвали Бірса («шкура»).



Ставши до ІІІ ст. до н. е. могутньою державою, квітучий і багатий Карфаген склав політичну конкуренцію Риму. Тож після серії війн проти Риму був ущент зруйнований. Римляни, розваливши усі будівлі мільйонного міста-держави, знесли навіть верхівку пагорба (14 м), на якому він стояв.



Впродовж прес-туру ми відвідали міста Хаммамет, Сус, Махдію, інші невеликі селища на узбережжі. Ці місця вже зажили слави курортів європейського рівня. А готелі мережі Magic Life та Iberostar пропонують туристам усі принади комфортного відпочинку – від смачної кухні системи «все включено» до процедур таласо-терапії.

Відпочинок-2014: куди рівнянам пропонують поїхати у відпустку

Ель-Джем – місто, в якому знаходиться третій в світі по величині амфітеатр. Він прекрасно зберігся і вражає не лише своєю величиною, а й акустикою. Кожного року там проходить міжнародний симфонічний фестиваль. Тільки подумайте, яким неповторним може бути звучання кожного інструменту в такому місці!



Хаммамет – один з перших побудованих туристичних центрів в Тунісі, який і сьогодні не втратив своєї популярності. Місто просто тоне в зелені та розкішних садах завдяки одному дуже важливому принципу містобудування – будинки не повинні перевищувати висоту кипарисів. Тут ростуть мімоза, магнолії, виноград, оливки, апельсини, мандарини – і все це зливається в неймовірний аромат, який ви пам’ятатимете завжди!

Монастір – рідне місто першого президента Тунісу, де розташований і його мавзолей. Місто виникло на місці давньої фінікійської колонії, заснованої у п’ятому столітті до нашої ери. Нині Монастір – це поєднання сучасних проспектів і торгівельних центрів із середньовічним арабським містом за муром («медіною») зі старовинної фортецею Рібат.

Мис Бон. Ель Хауарія – північно-східна точка Туніса. Саме звідси до Італії найближче – 62 км.
У замку виноробства нас почастували легким і приємним туніським вином зі смаком африканського сонця. Склалося враження, що в Тунісі вино виготовляють саме для гостей і туристів з інших країн.

Кайруан. Головна пам’ятка – мечеть «Сіді Окба», названа на честь її засновника – полководця Окба. Вона – перша, споруджена арабами в Магрібі, й найбільш шанована. Її часто відвідують мусульмани з різних країн, бо сім паломництв сюди прирівнюються до одного, здійсненого до Мекки.

Монастір – рідне місто першого президента Тунісу, де розташований і його мавзолей. Місто виникло на місці давньої фінікійської колонії, заснованої у п’ятому столітті до нашої ери. Нині Монастір – це поєднання сучасних проспектів і торговельних центрів із середньовічним арабським містом за муром («медіною»).


Махдія – центр таласотерапії. Тут ви пройдете процедури лікування водоростями. Цілющі властивості таласотерапії цінувалися ще давніми римлянами і карфагенянами, які будували громадські терми (бані) на південному березі Середземного моря. Таласотерапію полюбляють і члени королівської родини Великобританії, принцеса Монако Кароліна, відомі актори, політики та бізнесмени, які знімають цінують антистресовий ефект таласотерапії, якого неможливо досягнути ані дорогими ліками, ані сеансами психотерапії.



Ми вдячні Українському журналістському фонду, компанія «ОАЗІС ТРЕВЕЛ УКРАЇНА» і туніському туроператору «Картаж тревел» за надану можливість познайомитися з культурою й історією Туніса, а також готелям Holiday Village Manar 5*, Magic Life Africana Imperial 5*, Thomson Platinum/Royal KenzThalasso& SPA 4*, Iberostar Royal El Mansour &Thalasso 5*, Novostar Palmyra за гостинність та комфортний відпочинок.

Провідний оператор по Тунісу – компанія «ОАЗІС ТРЕВЕЛ УКРАЇНА».
Центральний офіс знаходиться в Києві. Телефон: +38 (044) 425-96-36, е-mail: info@oasis.com.ua. Офіційний сайт: www.oasis.com.ua

Рекомендовані готелі – Holiday Village Manar 5*, Magic Life Africana Imperial 5*, Thomson Platinum/Royal Kenz Thalasso & SPA 4*, Iberostar Royal El Mansour & Thalasso 5*, Novostar Palmyra.