Де відпочити влітку на Рівненщині: "Золоте кільце" із центром у Радивилові

Туристичне «золоте кільце» із центром у Радивилові

Чому б Радивилову не стати свого роду центром кількох пізнавальних туристичних маршрутів? Ну, по-перше, в місті є готель, хоча для житла можна було б наймати й приватні помешкання, як це подекуди практикується за програмою “зеленого туризму”. По-друге, наш райцентр не така вже «глушина», як декому здається, адже до найближчих обласних центрів (Рівного, Львова, Луцька й Тернополя) не бозна-яка далечінь, кілометрів по сто, а то й менше буде, до того ж маємо залізничне сполучення (на лінії Львів – Здолбунів), що важливо для любителів мандрівок. Нарешті, й сам Радивилів в історичному плані вельми цікавий.

Місту в 2004 р. сповнилося 440 років. Із 1795 до 1914 р. воно було прикордонним пунктом Російської імперії, через який проїздили чимало видатних людей. Залізниця діє з 1873 р. Про Радивилів з особистих вражень писали в дорожніх нотатках, творах, листах Михайло Кутузов, Оноре де Бальзак, Леся Українка, Дмитро Дорошенко, Ісаак Бабель та ін. У місті жили друг Пушкіна - Петро Каверін, письменники Модест Левицький, Петро Козланюк, народилися меценат Мойсей Гінсбург, міністр закордонних справ Росії Микола Гірс, композитор Герман Жуковський. З Радивилівським районом пов’язана біографія поета-«шістдесятника» Григорія Чубая, який народився в селі Березини.

Церква св. Олександра Невського вивершена 1874 р., тут є й ікони художників петербурзької школи. На кладовищі – братські могили учасників Польських повстань 1831-32 і 1863 років. Збереглася і братська могила бійців УНР (1919). Вознесенська церква (колишній костел) – пам’ятка архітектури першої половини 20 ст.

У ході Першої світової війни в районі Радивилова здійснювався Брусиловський прорив (1916 р.). У 1941 р. поблизу міста відбулася найбільша танкова битва початкового періоду війни. У 1944 р. фронт між Радивиловом і Бродами стояв майже 4 місяці, на братському кладовищі в Радивилові поховано більше тисячі червоноармійців. Тут же знайшли свій останній спочинок Герої Радянського Союзу артилерист Павло Стрижак, кавалерист Опанас Волковенко, льотчики Микола Маркелов і Андрій Демьохін. У місті є історичний музей, пам’ятники Т.Шевченку, П.Стрижаку. Біля міста – чудові ліси з окопами Першої та Другої світових воєн, річка Слонівка й стави.

При нагоді гостей могло б зацікавити й таке: у с. Теслугові жив і похований перший український письменник-сатирик 16 ст. Іван Журавницький (збереглося кладовище 16 ст., щоправда, без пам’ятників), у с. Підзамчому – могила Героя Радянського Союзу танкіста Михайла Четвертного. Про все інше теж розповідатиму за власними враженнями, бо випало об’їздити цей край, як мовиться, і вздовж, і впоперек.

З Радивилова насамперед можна було б вирушити до Державного історико-меморіального заповідника «Поле Берестецької битви» (села Пляшева, Острів). Він відомий навіть багатьом зарубіжним українцям, а про тутешніх і говорити не варто. Берестецька битва 1651 року була однією з найбільших у ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. У 1846 році, як вважається, ці поля оглянув Тарас Шевченко, згодом відобразивши враження у вірші «Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?..» Тут бували Олена Пчілка, Микола Костомаров, Леся Українка, Дмитро Дорошенко, Модест Левицький, у новіші часи – Михайло Стельмах, Ростислав Братунь, Роман Іваничук, Юрій Мушкетик, Ліна Костенко, Микола Жулинський, Володимир Яворівський та ін. У заповідник приїздили Президенти України Леонід Кравчук (1991), Леонід Кучма (2001), тоді ще майбутній Президент Віктор Ющенко, відомі політики, митці.

Увагу відвідувачів привертають Свято-Георгіївська церква – храм-усипальниця полеглих козаків (вивершена в 1914 р.) і Свято-Михайлівська церква (1651) з іконами 17 ст., величний пам’ятник козакам і селянам-повстанцям (1991, скульптор – Анатолій Кущ)), а ще – урочища Монастирщина, Гайок, Козакова Яма, Попів Горб, пов’язані з обставинами битви, а ще – місце переправи козаків через річку Пляшівку. У музеї представлені рідкісні реліквії 17 ст., виявлені в результаті багаторічних археологічних розкопок під керівництвом доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова. Багато з цих знахідок експонувалися в Канаді. На території заповідника діє чоловічий монастир.

Битві присвятила свій роман у віршах «Берестечко» Ліна Костенко. Цікаві історико-краєзнавчі матерали зібрали Гурій Бухало, Павло Лотоцький, Георгій Лотоцький, Дмитро Чобіт, Володимир Рожко, Євген Цимбалюк, Леонід Галабуз та ін.

З Пляшевої варто завітати в розташоване поруч Берестечко. Пам’ять про козаків-героїв увічнена тут у храмі Святої Трійці, який удалося вивершити лише недавно, майже через сто років після закладення. У 2001 році в Берестечку на багатолюдному вічі з нагоди 350-річчя Берестецької битви виступив Президент України. Є в цьому волинському місті руїни монастиря тринітаріїв (18 ст.) з костелом на честь перемоги поляків під Берестечком у 1651 році, могила одного з власників містечка – князя Олександра Пронського (16 ст.), каплиця св. Теклі, споруджена, за переказами, на честь українських дівчат, страчених завойовниками-кримчаками. Місто Берестечко розташоване по обидва боки мальовничої річки Стир.

Другого дня можна поїхати з Радивилова на Почаїв. Тисячі паломників приїжджають щороку до Свято-Успенської лаври, що звіддаля привертає увагу, будучи розташованою на Почаївській горі. Успенський собор (1778 – 1783), головна споруда архітектурного комплексу, побудований за проектом архітектора Готфріда Гофмана, будівництвом керували зодчі Ксаверій Кульчицький та брати Чолейовські. Лавра славиться чудотворною іконою Почаївської Богоматері, Стопою Божої Матері та нетлінними мощами преподобного Іова Почаївського, який був настоятелем тутешнього монастиря в першій половині 17 ст. (а заснували монастир наприкінці 16 ст., за іншими переказами – в 13 ст.), поряд – мощі праведника 20 ст. Амфілохія Почаївського. Успенський собор прикрашають ікони, пов’язані з історією краю. У стилі пізнього класицизму споруджені архієрейський будинок (1825 р.), надбрамний корпус (1835 р.), дзвіниця (1861-1871 рр.) До речі, вона третя в Україні за висотою (65 м) після дзвіниць Києво-Печерської лаври та собору св. Софії. Троїцький собор (1906 –1912) побудований за проектом зодчого Олексія Щусєва. На честь 1000-ліття хрещення Русі була вивершена каплиця.

У 1846 р. Тарас Шевченко намалював чотири акварельних малюнки з видами лаври. Одна з цікавих сторінок історії монастиря – діяльність друкарні. Зокрема, тут 1618 р. видано “Зерцало богословія” Кирила Транквіліона-Ставровецького. Розквіт книгодрукування припав на 18 ст.

Далі – рукою подати до Кременця. Відповідно до постанови Кабміну України від 29 травня 2001 р. (№583) створюється Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник. Розроблено генеральний план його розвитку. Найдавніша пам’ятка Кременця – залишки споруд замку 14-16 ст. на крутій Замковій горі. Кам’яний мур мав висоту 7-8 м, товщину – 2-2,5 м. На мурах проглядаються чисельні бійниці, де стояли гармати. Збереглася вежа з північного боку гори з в’їзною брамою готичної форми. Кременецький замок упродовж кількох віків ніхто не міг здобути. У жовтні 1698 р. козаки під керівництвом полковника Максима Кривоноса оволоділи фортецею. Відтоді вона втратила своє значення як оборонна споруда.

У Кременці чимало старовинних будинків. У центрі – оригінальна двоповерхова кам’яниця у стилі класицизму, 17-18 ст. Біля підніжжя Хрестової гори – колишня вілла графині Дзембровської (18 ст.). Старосвітська забудова місцевої шляхти представлена дерев’яним будинком по вул. Базарній, №7 (18 ст.) – із рисами класицизму та місцевих ознак народної архітектури. По вул. Б.Козубського, №6 стоїть будівля 1823 – 1846 р., зведена в стилі класицизму, колись тут знаходився Кременецький магістрат. Є будинок Словацьких ( кінця 18 ст.), у стилі класицизму. Привертає увагу літературно-меморіальний музей великого польського поета Юліуша Словацького, який народився у Кременці 4 вересня 1809 р. і жив у цьому будинку. Вражають красою споруди колишнього Єзуїтського колегіуму 18 ст. з костелом. Архітектор Павло Гижицький вибрав у центрі міста невеличкий пагорб, посередині якого у бароковому стилі зведений костел із двома вежами й куполом посередині. Перед будівлями - пишна балюстрада з декоративними вазами, кованою огорожею роботи місцевих майстрів. Кажуть, ансамбль – один із кращих такого типу на Волині.

Біля підніжжя Замкової гори – колишній францисканський монастир і собор із дзвіницею (16 – 17 ст.). Собор зведений у стилі ренесансу з елементами української архітектури 16 ст. Дзвіниця – у стилі пізнього бароко. Увагу туристів привертає Білокриницький замок, споруджений князями Вишневецькими у 17 ст., з елементами готичного стилю. Мав прямокутну форму. Збереглися оборонні рови, два бастіони та в’їзна вежа. У 1705 р. Білокриницький замок відвідав гетьман України Іван Мазепа, де вів переговори із удовою князя Вишневецького княгинею Ганною Дольською про організацію виступу проти Петра І (Дольська була тіткою польського короля Станіслава Лещинського, друга Карла ХІІ). У місті є краєзнавчий музей. Чи не найбільш грунтовно дослідив історію Кременеччини Гаврило Чернихівський.

При нагоді варто завітати й у Вишнівець, за 18 км на південь від Кременця. Перша згадка про це поселення – з 1395 року, коли князь Вітовт дав Дмитру Корибуту Вишнівець, де той заклав замок на правому березі р. Горині (зараз це село Старий Вишневець). Тут розташовувалося родинне гніздо магнатів Вишневецьких. 1720 року останній з роду Вишневецьких князь Михайло-Серватій перебудував замок на палац, що зберігся до наших часів. У 1744 р. маєтність переходить до Мнішеків. Вони збільшують палац, перетворюючи на першокласну резиденцію. Тут була чудова картинна галерея, а інтер’єри були оздоблені в стилі пізнього рококо, що робило палац у Вишнівці найгарнішим на Волині. Палац оточений старовинним парком. У 1846 р., подорожуючи по Волині, у Вишнівці зупинявся Т. Шевченко, а в 1848 тут побував Оноре де Бальзак (Георг Мнішек був одружений на дочці Евеліни Ганської, нареченої письменника).

Добре було б не оминути нагоди заїхати в Збараж, хоч він і лежить ніби трохи в стороні, ближче до Тернополя. Уперше згаданий у літописах під 1211 р., але задовго до цього місто на р. Гнізні було одним із найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в 13 ст. належало польському королю Лешку Білому (до 1219 р.). Коли під стіни міста 1474 року підійшла татарська орда, захисники Збаража згоріли разом із фортецею - але не підкорилися. За це татари знищили замок, розібрали по камінчику навіть мури. Ще раз зруйнували татари місто в 1598 р. З 1636 р. Збараж належав магнатам Вишневецьким. Для більшості Збараж зараз асоціюється з романом “Вогнем і мечем” Г.Сенкевича та знятим за цим твором фільмом Є.Гофмана, адже саме тут відбувалися важливі події козацької Визвольної війни середини 17 ст. : у 1649 р. війська Хмельницького осадили сильний польський гарнізон у Збаражі.. На допомогу вийшла армія під проводом короля Яна ІІ Казимира. Гетьман атакував поляків під Зборовом (недалеко від Збаража) і мало не взяв короля в полон. Результатом битви став Зборівський договір. Волинь, Поділля та Полісся відійшли до Польщі. Під мурами Збаразького замку загинув корсунський наказний полковник С. Мрозовицький (Н. Морозенко), тяжко був поранений Іван Богун. У 1707 р. тут побував Петро І.

Замок (1626-1631) розташований на Замковій горі. Реставрований, у ньому – музей. Зберігся величний костел бернардинців (1723). Неподалік – цікава в архітектурному плані церква Успіння. Місто відоме й тим, що 1999 р. кілька будинків у центрі Збаража провалилося... Зсуви продовжуються, тож хтось із туристів, можливо, будете останнім, хто бачитиме старі кам’яниці в центрі.

Ще один маршрут із Радивилова – на селище Олесько. Але спершу слід відвідати Броди. Це місто відоме з 12 ст. З 13 ст. – у Галицько-Волинському князівстві. З 1584 р. отримало магдебурзьке право, яке відкривало неабиякі можливості для розвитку. У 16 – 17 ст. носило назву Любич. У 1772 – 1918 роках – у складі Австрії, згодом – Австро-Угорщини. Є краєзнавчий музей. Історичні пам’ятки тут такі: палац і каземати фортеці 17 ст., оборонний вал із двома бастіонами 17 ст. Фортеця мала форму рівнобедреного п’ятикутника. По-своєму колоритні Богородична, Юр’ївська, Троїцька церкви, костел, синагога 17 – 18 ст.

У Бродах народилися австрійський класик літератури Йозеф Рот, польський письменник Юзеф Коженьовський, на території нинішнього Бродівського району – живописець Іван Труш (с.Висоцьке), який навчався у Бродівській (Брідській) реальній гімназії, письменники Яків Головацький (с.Чепелі), Тимофій Бордуляк (с.Бордуляки), Степан Тудор (с.Пониква). Історію Бродів і Брідщини досліджували Ярослав Онищук, Дмитро Чобіт, Михайло Шишка, Богдан Зробок, Ярослав Зубань

Селище Олесько лежить на трасі Броди – Львів, відоме в усій окрузі замком, пам’яткою архітектури й історії 13 – 18 ст., що підноситься на високому пагорбі. Уперше Олеський замок згадується 1327 року, коли він перейшов у володіння Юрія – сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії, дочки Юрія І. Фортеця витримала багато різноманітних облог. З 1680-х років замок – у власності Яна Собєського, польського короля.

Нині комплекс Олеського замку – архітектурно-мистецький музей-заповідник, відділ Львівської картинної галереї, де представлені унікальні твори образотворчого та прикладного мистецтва 10 – 18 ст.

З Бродів, щоправда, можна вирушити й на Золочів – і теж не прогадаєте: враження того заслуговують.

Чого варті Підгірці! Перша письмова згадка про поселення – з 1432 р. На одному з пагорбів Подільської височини звіддаля привертає увагу замок (1635 – 1640), один із відомих у Європі палацових комплексів, його видно й з маршруту Броди – Олесько. Належав коронному гетьману Речі Посполитої Станіславу Конецпольському. Очевидно, в замку певний час проживав польський король Ян ІІІ Собєський, котрому належали тутешні поселення. Тут аж до Першої світової війни розміщався один із найвідоміших приватних музеїв старовинних речей. Замок реставрується. Він багато в чому зберіг свою колишню красу й велич. Поряд із замком – унікальний у своїй композиції костел-ротонда Воздвиження Святого Хреста (1756 – 1763). Поблизу – заїжджий двір 18 ст. (з 17 ст. тут були гетьманські стайні). За 400 м – пам’ятка української народної архітектури 18 ст. – Михайлівська церква.

Поблизу Підгірців, при автотрасі на Золочів, – мальовниче урочище Пліснесько, місце розташування літописного міста 12 – 13 ст., згаданого в «Слові про Ігорів похід». Це підтверджено неодноразовими археологічними дослідженнями. Зберігся великий курганний могильник – давнє кладовище Пліснеська.

А від Пліснеська вже й недалеко до Золочева, відомого з 1442 р. Чимало цікавих легенд тут розкажуть про замок-фортецю кінця 16 ст., де діє музей. Окрасою міста стали Миколаївська (кінець 16 ст.), Воскресенська (1604) церкви, костел (1726 – 1733). У центрі – пам’ятник письменникові Маркіяну Шашкевичу, який народився в селі Підлисся неподалік Золочева (у селі є музей).

Зрештою, від Бродів можна вирушити й по тернопільській трасі на Підкамінь. Це селище розташоване всього за 15 км від Почаївської лаври. Але звідти доброї дороги нема. Назва «Підкамінь» має свою природну основу – поселення лежить поблизу величезного каменя, що височить поряд із монастирською горою з прадавніх часів. Дзвіниця монастиря впадає у вічі за багато кілометрів. Я її бачив уже з пагорбів біля села Дружба (Радивилівського району). Існують легенди, що невідомий богатир приніс із гір скелю та поставив її на місці, де буде заснована фортеця. Недалеко від каменя є майже не досліджені загадкові камінні печери, із якими пов’язано багато легенд. Поселення з’явилось у зв’язку із заснуванням у 13 ст. домініканського монастиря. Перша задокументована згадка про нього – з 1464 р. Після спалення татарами в 1519 р. відбудовувався в 17-18 ст. Мав багату бібліотеку й архів (згоріли під час Першої світової війни), на основі яких історик Садок Баронч, вірменин за походженням, написав низку праць.

Особливий інтерес викликають Вознесенський костел (1612-1695), келії (17-18 ст.), оборонні стіни з воротами та баштами (18 ст.) . Дорога від Бродів до селища хороша, але на монастирську гору, як правило, йдуть вузькою ґрунтівкою, адже до монастиря під’їзду, по суті, немає. На дорозі від монастиря до розташованого неподалік каменя – напівзруйнована барокова капличка Параскеви П’ятниці (1739-1741).

Від Підкаменя недалеко до селища Заложці Зборівського району на Тернопільщині, де можна оглянути руїни замку 16 ст., послухати перекази, пов’язані з ним.

Ще один напрям подорожі з Радивилова – на Дубно. Місту – понад 900 років: перша згадка («Дубен») в Іпатіївському літопису під 1100 роком. У 12 – 13 ст. – центр удільного князівства. У 1498 році місту було надане магдебурзьке право. Створений Дубенський історико-краєзнавчий заповідник. Найцікавіша пам’ятка – замок князів Острозьких 15 – 18 століть. На території замку з двома кутовими вежами – три будівлі: Надбрамний корпус із порталом у стилі епохи Відродження, прикрашений родовим гербом князів Острозьких, колишній палац Любомирських і двоповерхова «Офіцина», де зберігалися архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Замойських, Конецпольських та околичної шляхти. Під замком – підземельні ходи, деякі з них доступні для огляду. Із замком пов’язано чимало таємничих середньовічних легенд. Представлені цікаві експозиції, діє виставка картин. З 1774 р., коли регіональні контракти (ярмарки) зі Львова були перенесені до Дубна, в палаці Любомирських селилися учасники торгів. Тут улаштовувалися концерти, театральні вистави. На сцені палацу засновник польського театру Войцех Богуславський поставив п’єси «Повернення посла» Ю.Нємцевича та свою власну – «Генріх ІY на полюванні». Головні ролі виконував відомий польський актор Казімєж Овсієвський.

У Дубні відбуваються події повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Місто пам’ятає Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Северина Наливайка, тут жили або бували Іов Почаївський, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Іван Федоров, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко та ін. Пам’ятки архітектури: міська брама (16 ст.), Спасько-Преображенська церква (17 ст.), дерев’яна Юр’ївська церква (1709) у передмісті Сурмичі, колишні монастирі бернардинів (17 ст.) та кармеліток (18 – 19 ст.), костел Яна Непомуки (19 ст.), синагога (16 – 17 ст.). Пам’ятник Т.Шевченку. Величний собор Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ Київського патріархату (1995). Цікаві дослідження про Дубно і Дубенщину належать перу таких краєзнавців, як Ігор Лозов'юк, Григорій Дем'янчук, Тамара Дмитренко, Микола Пшеничний, Іван Пащук.

Біля Дубна, у сторону Радивилова, – Тараканівський форт, унікальна фортифікаційна споруда другої половини 19 ст. Земляні вали з брустверами для гармат роз’єднані ровом завширшки 20 м і глибиною 3,5 м. У центрі форту, куди ведуть таємничі підземні ходи, розташована двоповерхова казарма, стіни якої вражають товщиною й міцністю. Усього на території споруди було понад 100 казематів. З фортом пов’язані бойові дії Першої та Другої світових воєн.

Звичайно, я спробував провести читачів лише через найбільш відомі й найближче розташовані від Радивилова поселення. А при бажанні ж від Берестечка можна взяти курс прямо на Луцьк, або від Збаража – на Тернопіль, або від Олеська чи Золочева – на Львів. І за день встигнути побувати ще й у цих обласних центрах, історично-архітектурні пам’ятки яких не потребують жодних представлень.