Новини з фронту: рівненський волонтер - про дві доби іншого виміру в зоні АТО [+Фото]

Хроніки АТО: дві доби іншого виміру

Звільнення України – це почесна справа не лише наших героїв-військовослужбовців, а й цивільних волонтерів, які з березня місяця організували справжній народний тил. Логістикою одного з підрозділів Збройних Сил України, де служать наші мешканці Рівненщини, зайнявся я з однодумцями. Ми вирішили дещо переозброїти наших оборонців: забезпечити новішою формою, кращими харчами, купити «новинки», що допоможуть вижити і вберегти життя. От лише на закупку одного добротного тепловізора потрібно не менше 60 000 гривень. Погодьтеся, сума не мала, але без цієї «цяцьки» нашим особливо в ночі дуже скрутно. Я вже не кажу про покупку іншого вантажу.

Отож, заручившись підтримкою депутатів райради Миколи Сальчука та Рівнеради Валентина Демчука та отримавши допомогу від Юрія Дюга, ми зібрали мінівен з гостинцями і рушили до рівнян-героїв на передову.



Військовому з Рівненщини, який втратив ногу під час АТО, 1000 доларів на протез зібрали поляки

Дорогою ми минули столицю і – на Харків.
У Києві набрався дуже багато негативних емоцій, спостерігаючи золоту молодь в дорогих авто, забиті ресторани і безтурботне, мирне життя певного прошарку киян. А у Слов’янську наше авто минуло перший блокпост. Радувало, що скрізь майорять синьо-жовті стяги. Але лякали наслідки боїв і неоднозначна свідомість населення звільнених міст і сіл. На запитання як проїхати, нас запитували звідки ми прямуємо. А одна бабця показала нам навіть «об’їзд» українських чекпоїнтів, після того як ми жартома «так» відповіли на її запитання чи не боїмося українських блокпостів.
Це була другий бік реальності. Я брав участь у миротворчих місіях в Косово та Іраку, і тут втретє в своєму житті проїжджав повоєнні населені пункти, але вже на своїй землі. Серце щемило, було боляче на душі, за що нас так карають, за що чужі люди принесли війну на нашу святу українську землю.

Дорога була дуже побита війною і мені щиро було шкода автомобіль Валентина Демчука, але наш депутат навіть виду не подав. «Залізо», мовляв, витерпить, а люди там нас чекають.

Подолавши більше тисячі кілометрів, пообіді другого дня ми прибули до наших вояків, побачили змучені очі військових. Недосипання, постійні обстріли, польові умови життя далися взнаки за кілька місяців. Але хлопці зустріли нас радісно, їм приємно було, що ми дісталися і привезли вісточку з дому. З блокпосту ми забрали трьох бійців, яких «накрили» російські «Гради». Один з них, волинянин Василь, розповів свою історію.

За рівненського снайпера, що у полоні ДНР, вимагають викуп

Їхня техніка була знищена вщент, а вони чудом вижили в бліндажі. З його слів, вогонь тривав аж чотири (!) години поспіль. Горіло все, вогонь випалював навіть землю. Хлопці мочили ковдри та ховали в них обличчя від пожежі. Він розповів багато історій. Особливо вразило про чеченців-наркоманів, які майже голіруч під кайфом ходили в атаки.



Також, пригадується розповідь про голову сільради, який підтримував ДНР. Але коли його доньку зґвалтували чеченці і дівчина викинулася з вікна, батько змінив свою позицію. Шкода, що усвідомлення дається такою дорогою ціною.

Переживають наші хлопці справжні жахіття, але Василь каже, що ніколи не розповідав батькам про це. Завжди матір переконує, навіть вилізши з бліндажу після обстрілу, що все спокійно, у них ніхто не стріляє.

В цей день я побачив багато чого, але вразило, що незважаючи на негаразди, наші хлопці тримаються і перемога буде за Україною.
З кожним кілометрів наставали сутінки і ставало тривожно за нашу команду. Нічне життя цього регіону дуже небезпечне, на шляху можуть чекати різні несподіванки. Не зважаючи на втому, мені було приємно слухати про плани Миколи Сальчука, як ще можна допомогти військовим. За це йому окреме дякую!

Отож, після двох діб ми знову повернулися в мирне Рівне. Поїздка залишила подвійне відчуття. Гірко за те, що робиться в державі, і одночасно гордісно за наших хлопців, які на своїх плечах виносять усі тяготи неоголошеної війни. Черговий раз переконався, що наш народ – непереможний. Слава Україні!

Фото зі сторінки Олександра Зайчука у фейсбук